ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 червня 2006 р. | № 34/429 |
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого | Першикова Є.В. |
суддів: | Савенко Г.В., Ходаківської І.П., |
розглянула |
касаційну скаргу | державного підприємства державного комітету України з державного матеріального резерву “Хлібна база 73” (далі База) |
на рішення | господарського суду Дніпропетровської області |
від | 01.02.05 |
у справі | № 34/429 |
господарського суду | Дніпропетровської області |
за позовом | товариства з обмеженою відповідальністю “МТ-1” (далі Товариство) |
до | приватного підприємства виробничо комерційної фірми “Гідро технології” (далі Підприємство) |
про | розірвання договору та повернення товару |
та за зустрічним позовом | Підприємства |
до | Товариства |
про | визнання права власності на майно |
В засіданні взяли участь представники
- позивача: | не з’явилися; |
- відповідача: | не з’явилися; |
- скаржника: | Вельма В.О. (за дов. б/н від 12.05.06) - у судовому засіданні 25.05.06; - у судове засіданні 08.06.06 не з’явилися. |
Ухвалою від 03.05.06 касаційна скарга Бази № 21/04 від 03.04.06 була прийнята до провадження та призначена до розгляду на 25.05.06. У судовому засіданні 25.05.06 відводів складу колегії суддів не заявлено.
За згодою представника сторони, відповідно до ст. 77, ч. 2 ст. 85 та ч. 1
ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України, перед закінченням судового засідання 25.05.06 представнику було повідомлено про оголошення перерви до 08.06.06 для виготовлення та оголошення вступної та резолютивної частин постанови Вищого господарського суду України.
У судове засіданні 08.06.06 представники сторін не з’явилися, у зв’язку з чим повний текст постанови Вищого господарського суду України направляється сторонам у справі в установленому порядку.
Рішенням від 01.02.05 господарського суду Дніпропетровської області (суддя Примак С.А.) у первісному позові відмовлено повністю.
Зустрічний позов задоволено повністю. Визнано за Підприємством право власності на товар (насіння соняшника) врожаю 2004 року загальною кількістю 432,538 тон, який Підприємство придбало по договору купівлі-продажу № 24/11 від 24.11.04, та знаходиться на збереженні Бази. З Товариства на користь Підприємства стягнуто 85,00 грн. –державного мита, 118,00 грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Підприємству повернуто державне мито у розмірі 1 615,00 грн. зайво сплачене до державного бюджету за меморіальним ордером № 02 від 19.01.05.
Скасовано забезпечення первісного позову у вигляді ухвали від 19.01.05 про заборону Підприємству витрачати майно, а саме: насіння товарного соняшника врожаю 2004 року у кількості 432,538 тони, отримане по договору № 24/11 від 24.11.04, на власні потреби.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням господарського суду Дніпропетровської області База звернулася з касаційною скаргою вважаючи, що при прийнятті судового рішення не було взято до уваги, що База, як господарський суб’єкт здійснює функції по схоронності спірного товару.
Скаржник зазначив, що у господарському суді Дніпропетровської області оспорюється питання власності на цей же предмет спор у справі № 34/365 за участю скаржника та підприємця Вишнивецького В.В., а тому вважає, що висновки, викладені у рішенні суду про право власності на товар (насіння соняшника) вражаю 2004 року загальною кількістю 432 538 тон, який передано на зберігання Бази, зачипає її права та обов’язки, всупереч чому База не була залучено до розгляду справи.
Скаржник вважає, що судова інстанція при прийнятті рішення не дала правової оцінки правовідносинам, які виникли між сторонами та суб’єктом господарювання у якого знаходиться на схоронності товар, а тому прийнятий процесуальний документ підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.
Підприємство та Товариство відзив на скаргу не надали та участі у судовому засіданні не приймали.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, уточнення до неї та додані до них документи, заслухавши пояснення представника Бази, суддю-доповідача по справі, колегія суддів встановила наступне.
Судова інстанція прийшла до висновку, що 24.11.04 між Товариством і Підприємством було укладено договір № 24/11 (далі Договір), згідно умов якого Товариство зобов'язувалося передати у власність Підприємству товар (насіння соняшника) врожаю 2004 року загальною кількістю 432.538 тон, а Підприємство зобов’язувалося прийняти та своєчасно оплатити товар відповідно до умов договору.
Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Договору Товариство зобов'язалося передати товар не пізніше двох робочих днів з моменту укладення Договору, доставка товару повинна була здійснитись на Базі за рахунок та силами Товариства.
Судовою інстанцією встановлено, що згідно акту прийому-передачі товару від 24.11.04 Товариство передало, а Підприємство прийняло у власність товар (насіння соняшника) врожаю 2004 року загальною кількістю 432,538 тон на загальну суму у розмірі 674 759,28 грн.
На підставі вимог ст. 651 Цивільного кодексу України та ст. 188 Господарського кодексу України Товариство звернулося до господарського суду про розірвання Договору та про зобов'язання Підприємства повернути отриманий по вказаному Договору товар, а саме насіння товарного соняшника врожаю 2004 року у кількості 432,538 тони на підставі того, що Підприємство не розрахувалося своєчасно за отриманий товар чим порушило вимоги п. 5.1 Договору та вимоги ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України.
Підприємство у судовому засіданні суду першої інстанції заявило зустрічний позов в якому просило господарський суд визнати за ним право власності на насіння товарного соняшника врожаю 2004 року у кількості 432,538 тони, придбаний у Товариства по Договору, а також відмовити у задоволенні первісного позову.
У процесі розгляду справи місцевим господарським судом Підприємство надало доповнення до свого зустрічного позову, в якому просило визнати право власності на товар (насіння соняшника) врожаю 2004 року загальною кількістю 432,538 тон, придбаний у Товариства по Договору, що знаходиться на збереженні Бази.
Суд першої інстанції, врахувавши вимоги ст. 651 Цивільного кодексу України прийшов до висновку, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Судова інстанція на підставі матеріалів справи та наданих сторонами доказів по справі прийшла до висновку, що порушень Підприємством істотних умов договору щодо сплати за отриманий товар (насіння соняшника) врожаю 2004 року загальною кількістю 432,538 тон. не допущено, оскільки між сторонами була укладена додаткова угода до Договору, якою сторонами була узгоджена дата сплати 24.11.05, а тому господарський суд прийшов до висновку, що у Товариства ще не виникло право вимоги на оплату і тим самим у нього відсутні підстави на які він посилався у позові щодо розірвання Договору на підставі вимог ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України та повернення майна у його власність.
Попередня судова інстанція вирішуючи питання про визнання права власності на товар (насіння соняшника врожаю 2004 року загальною кількістю 432,538 тон.) за Товариством врахувала, що вимогами щодо розірвання Договору та повернення майна Товариство фактично ставить під сумнів право власності Підприємства на товар (насіння соняшника врожаю 2004 року загальною кількістю 432,538 тон.), внаслідок чого Підприємство звернулося із зустрічним позовом до Товариства про визнання права власності на товар (насіння соняшника врожаю 2004 року загальною кількістю 432,538 тон.), який знаходиться на збереженні Базі.
Суд першої інстанції врахував, що підстав для розірвання Договору не існує, а тому відповідно до ст.ст. 328, 334, 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а факт права власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд першої інстанції врахував, що на підставі укладеного Договору було складено акт прийому-передачі товару, відповідно до якого Товариство передало, а Підприємство прийняло у власність 432,538 тони насіння соняшника на загальну суму 674 759,28 грн.
Відповідно до вимог п. 4.3 Договору перехід права власності за поставлений товар від продавця до покупця переходить в момент підписання акту прийому-передачі товару, а тому місцевий господарський суд дійшов до висновку, що в даному випадку право власності на товар (насіння соняшника врожаю 2004 року загальною кількістю 432,538 тони) перейшло до Підприємства на підставі акту прийому-передачі товару (насіння соняшника врожаю 2004 року загальною кількістю 432,538 тони) від 24.11.04.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що спір між Підприємством та Товариством виник, щодо майна, яке зберігається на Базі, до якої у іншій справі № 34/365, яка розглядається у господарському суді Дніпропетровської області, заявлені вимоги щодо власності, яке оспорюється, на цей же предмет спор за участю скаржника та підприємця Вишнивецького В.В., а тому висновки, викладені у рішенні суду про право власності на товар (насіння соняшника) врожаю 2004 року загальною кількістю 432 538 тон, який передано на зберігання Базі зачипає її права та обов’язки, але База не було залучено до розгляду справи.
Але місцевим господарським судом при вирішенні спору по суті цим обставинам не було надано належної правової оцінки, оскільки при з’ясування вказаних обставин буде визначено власника спірного майна та права сторін на вказане майно.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що не здійснює оцінку правових підстав задоволення позовних вимог у повному обсязі, а лише визначає правові підстави визнання права власності на майно, яке визначено Договором купівлі-продажу.
Скаржник правомірно вказує про те, що висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції про право власності на товар (насіння соняшника) врожаю 2004 року загальною кількістю 432 538 тон, який передано у власність, зачипає права та обов’язки Бази, яку не було залучено до розгляду у справі, оскільки необхідно з’ясувати чи вказане майно, яке знаходиться на схоронені є власністю певною юридичної особи, та кому повинно бути повернуто.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скаржник підставно вказав в касаційній скарзі, що судова інстанції при прийнятті рішення не дала правової оцінки правовідносинам, які виникли між сторонами та суб’єктом господарювання у якого знаходиться на схоронності товар, а тому прийнятий процесуальний документ підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.
Додані до матеріалів касаційної скарги документи свідчать, що скаржнику стало відомо про продаж майна, з моменту надходження повідомлень про виникнення спору по іншій справі, а тому сторона в установлений термін звернулася з касаційною скаргою у відповідності до п. 3 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу державного підприємства державного комітету України з державного матеріального резерву “Хлібна база 73” № 22/04 від 03.04.06 задовольнити.
Рішення від 01.02.05 господарського суду Дніпропетровської області у справі № 34/429 господарського суду Дніпропетровської області скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий | Є.Першиков |
судді: | Г.Савенко |
І.Ходаківська |