Справа № 2-707/05/2-149/06/2-7/07/2-5/08/2-1/09/2-1/10  

  РІШЕННЯ  
ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 27 грудня 2010 року Дворічанський районний суд Харківської області у складі: головуючого - судді Гніздилова Ю.М., з участю секретаря - Рябенко Л.В., позивача – ОСОБА_1, представника позивача – ОСОБА_2, відповідача - ОСОБА_3, третьої особи - ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Дворічна цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя, право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, -  

 ВСТАНОВИВ:

 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, мотивуючи свої вимоги тим, що з ОСОБА_3 вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з 22 січня 1970 року по 19 березня 2004 року. В період шлюбу вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет та придбавали майно. На даний час ОСОБА_3 добровільно не бажає поділити майно, набуте за час подружнього життя. В зв’язку з цим ОСОБА_1 просить поділити майно виходячи з рівності часток наступним чином: квартиру АДРЕСА_1 присудити їй, відповідачеві присудити недобудовані нерухомі будівлі, розташовані по АДРЕСА_2 Харківської області. При розділі рухомого майна присудити все майно відповідачеві, стягнувши з нього на її користь грошову компенсацію в сумі 7900,00 грн. та судові витрати.

Під час судового розгляду справи позивач ОСОБА_1 змінила позовні вимоги та просила суд визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право власності по ? частини квартири за кожним з відповідною частиною надвірних будівель, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, судові витрати покласти на відповідача.

В судовому засіданні відповідач по справі ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав. Подав зустрічний позов до ОСОБА_1 про поділ майна та право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що ОСОБА_1 в своїй позовній заяві не вказала інше майно придбане за час їх подружнього життя, а саме:  

- меблеву стінку, шафу для одягу, диван, диван-кровать, два крісла письмовий стіл із тумбою, стіл роздвижний, триляж, стіл кухонний, чотири кухонних табурета, чотири дерев’яних стільці, кольоровий телевізор «Берізка», кольоровий лінолеум, п’ять килимів, газову плиту, газову колонку, мийку, опалювальний котел ОГВ, металеву ванну, умивальник, унітаз зі зливним бачком, кухонний комбайн, сто скляних банок об’ємом три літри, сто скляних банок об’ємом два літри, бібліотеку з технічної літератури, кількістю книжок 480 шт., шліфувальну машинку, на загальну суму 15790,00 грн., просив присудити вказане рухоме майно ОСОБА_1, стягнувши на його користь грошову компенсацію в сумі 7895,00 грн.;

- автомобіль ВАЗ 2121 «Нива», придбаний у 1981 році, який ОСОБА_1 без його згоди продала ОСОБА_6, в зв’язку з чим просив визнати незаконним акт купівлі-продажу вказаного автомобіля, присудити йому в натурі вказане рухоме майно, а ОСОБА_1 грошову компенсацію в сумі 1000,00 грн., яка була внесена ним на депозитний рахунок суду. Крім того просив відшкодувати завдані йому майнові збитки за позбавлення можливості користування вказаним автомобілем в сумі 33148,50 грн., або зобов’язати ОСОБА_1 повернути йому рівноцінний автомобіль ВАЗ 2121 «Нива»;

- виготовлений ним металевий кіоск, який ОСОБА_1 подарувала їх сину ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 12 жовтня 2004 року, посвідченого державним нотаріусом Дворічанської державної нотаріальної контори Зашивайко Н.Г., в зв’язку з чим просив визнати вказаний договір дарування незаконним та визнати за ним право власності на металевий торговий кіоск. Крім того просив відшкодувати завдані йому майнові збитки за позбавлення можливості користування вказаним торговим кіоском в сумі 47355,00 грн. та стягнути з ОСОБА_1 судові витрати.

В судовому засіданні відповідач за цим зустрічним позовом - ОСОБА_1 позов не визнала, вказавши, що рухоме майно, яке знаходилося у квартирі АДРЕСА_1 Харківської області на даний час відсутнє. Автомобіль ВАЗ 2121 «Нива» вона реалізувала згідно діючого законодавства, оскільки являлася його власником, про що було зазначено в технічному паспорті вказаного автомобіля, а кіоск, який виготовив ОСОБА_3 в період їхнього шлюбного життя, подарувала їх сину ОСОБА_5 на законних підставах.

Третя особа ОСОБА_6, у судове засідання не з’явився надавши до суду заяву з проханням слухати справу за його відсутності. Проти позову ОСОБА_3, щодо витребування автомобіля «Нива» з його незаконного володіння заперечував.

Третя особа ОСОБА_5 у судове засідання не з’явився надавши до суду заяву з проханням слухати справу за його відсутності.

В судовому засіданні третя особа ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Матеріалами справи встановлено, що згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 від 22 січня 1970 року, сторони по справі 22 січня 1970 року зареєстрували шлюб, про що в книзі записів актів громадського стану про одруження зроблено відповідний запис за № 278.  

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 від 30 березня 2004 року, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Дворічанського районного управління юстиції в Харківській області 19 березня 2004 року шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 розірвано, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу зроблено запис за № 19.

В період шлюбу сторони вели спільне господарство, мали спільний бюджет та придбавали майно.

Так, згідно договору купівлі-продажу квартири від 10 березня 1992 року, посвідченого державним нотаріусом Дворічанської держаної нотаріальної контори Харківської області Зашивайко Н.Г., ОСОБА_3 придбав трикімнатну квартиру, загальною площею 54,1 кв. м., жилою площею 41,63 кв. м., розташовану в АДРЕСА_1 а також ? частину погреба з сараєм, 1/16 частину сараю та гараж. Також сторонами по справі був придбаний автомобіль ВАЗ 2121 «Нива», державний номер НОМЕР_1, який згідно технічного паспорту НОМЕР_5 зареєстровано на ім‘я ОСОБА_1. Крім того влітку 2001 року ОСОБА_3 був виготовлений торговий металевий кіоск, для здійснення підприємницької діяльності, який ОСОБА_1 подарувала їх синові ОСОБА_5, що підтверджується договором дарування кіоска (рухомого майна) від 12 жовтня 2004 року, посвідченого державним нотаріусом Дворічанської держаної нотаріальної контори Харківської області Зашивайко Н.Г.  

Вказані докази і обставини не заперечуються сторонами по справі і підтверджуються показаннями свідків.

При цьому, суд критично ставиться до пояснень свідків, допитаних в судовому засіданні за клопотанням як ОСОБА_1 так і ОСОБА_3, оскільки встановлені з них фактичні дані не підтверджують і не спростовують обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення щодо придбання спірного майна за кошти когось одного з них: чи-то ОСОБА_1, чи-то ОСОБА_3 З показань зазначених свідків встановлено лише те, що спірне майно подружжя Павленко дійсно було придбане ними в період шлюбу і є їхньою спільною сумісною власністю, що має значення для вирішення справи.

При поділі майна подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 суд враховує роз’яснення Пленуму Верховного Суду України в постанові від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», згідно п. п 23, 24 якої, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Згідно ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначене домовленістю між ними або шлюбним договором.

Стосовно визнання недійсними договорів купівлі-продажу автомобіля та кіоску, суд керується вимогами ст.63 СК України, щодо рівності прав чоловіка та дружини на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. При цьому вказане майно фактично було розподілене між подружжями, оскільки після припинення шлюбних відносин ОСОБА_3 не висував вимог щодо виділення йому вказаного майна. Протягом усього розгляду справи по суті ОСОБА_3 надавав пояснення,що кіоск було споруджено ним у шлюбі з ОСОБА_1, однак для того щоб остання займалася підприємницькою діяльністю. Також це підтверджується і тим, що ОСОБА_1 фактично використовувала кіоск для здійснення підприємницької діяльності, а саме роздрібної торгівлі. Крім того вказаний кіоск споруджувався для користування ОСОБА_1 з метою отримання доходу, який направлявся на утримання їх сина - ОСОБА_5, який навчався в Харківському фармацевтичному університеті. Таким чином при поділі майна, відповідно до ч. 3 ст. 71 СК України, речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Так як кіоск, набутий в період шлюбу, використовувала і використовує до цього часу ОСОБА_1 в своїй професійній діяльності, то їй належить право власності на вказане майно. Оскільки ОСОБА_1 розпоряджалася вказаним майном і не заявляла вимог щодо визнання договору дарування кіоска недійсним, враховуючи, що обдарований є сином ОСОБА_1 і ОСОБА_3, суд відмовляє ОСОБА_3 у визнанні за ним права власності на вказаний кіоск, визнання недійсним договору дарування кіоска та відшкодуванні майнових збитків, оскільки ОСОБА_1 як співвласник мала право розпоряджатися спільним майном.

Щодо вимог ОСОБА_3 про визнання незаконним акту купівлі-продажу автомобіля ВАЗ 2121 «Нива», придбаного в 1981 році та присудження йому в натурі вказаного рухомого майна, а ОСОБА_1 грошової компенсації, суд зазначає, що на час продажу автомобіля сторони по справі у шлюбі не перебували. Автомобіль був зареєстрований на ім‘я ОСОБА_1, тому укладаючи договір купівлі – продажу ОСОБА_6 не знав і не міг знати про те, що ОСОБА_3 був не згоден з продажем автомобіля, а тому, згідно ч. 1 ст. 388 ЦК України є добросовісним набувачем. ОСОБА_3 фактично не заперечував, проти відчуження автомобіля на час купівлі – продажу, оскільки вимоги про визнання недійсним, вказаного договору заявив лише після звернення з позовом ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. Так як автомобіль був зареєстрований на ім‘я ОСОБА_1, жодних доказів ОСОБА_3 щодо користування ним не надано, то не вбачається підстав для визнання права власності на вказаний автомобіль за останнім. Крім того, вказане рухоме майно, на час його продажу було пошкоджене, автомобіль неможливо було використовувати як транспортний засіб в зв’язку з його незадовільним технічним станом. Також вказаний автомобіль не міг використовуватися і фактично не використовувався ОСОБА_3 задовго до виникнення спору, тому він не міг отримувати прибуток від його експлуатації, в зв‘язку з чим не може ставити питання про відшкодування шкоди, пов’язаної з позбавленням його можливості ним користуватися. На підставі цього позовні вимоги ОСОБА_3 в цій частині є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню. Одночасно суд зазначає, що так як ОСОБА_1 отримала за проданий автомобіль 2098 грн. 00 коп., то ОСОБА_3 має право на грошову компенсацію за його ? частину в сумі 1049 грн. 00 коп.

Стосовно поділу майна, заявленого у позовній заяві ОСОБА_3 суд зазначає наступне. Згідно вимог п. 3 ст. 10, п. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Оскільки ОСОБА_3, не надано доказів, що вказані меблі, речі,обладнання та побутова техніка існує та існувала на час заявлення позову, враховуючи зазначені вище роз’яснення Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року, суд відмовляє у задоволенні вказаних вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України судом було роз’яснено сторонам їх права та обов’язки та зазначено на можливість звернення до суду із клопотанням про витребування доказів. Однак від сторін та їх представників не надійшло додаткових клопотань про витребування доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень.

     Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

     Відповідно до ч. 3 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

     Згідно ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

     Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Всебічно, повно, об’єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з’ясувавши обставини, на які посилалася позивач, як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню в повному обсязі, а позов ОСОБА_3 частковому задоволенню.

На підставі ст. ст. 86, 88 ЦПК України суд стягує з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3, судові витрати сплачені ним при зверненні до суду пропорційно задоволеним вимогам, а з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати сплачені нею при зверненні до суду та за проведення експертизи.

     На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 63, 70, 71 СК України ст. 388 ЦК України Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», керуючись ст. ст. 3, 4, 10, 11, 15, 45, 60, 208, 209, 212, - 215, 218 ЦПК України, суд -  

   ВИРІШИВ:

 Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Розділити майно, придбане ОСОБА_3 та ОСОБА_1 під час шлюбу, наступним чином:

визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право власності по ? частини квартири за кожним з відповідною частиною надвірних будівель, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію у розмірі 1049 грн. 00 коп. за ? частину автомобіля ВАЗ 2121, державний номер НОМЕР_1.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за ? частину металевого кіоску у сумі 150 грн. 00 коп.  

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Повернути ОСОБА_3 1000 грн. 00 коп., внесених ним на депозит суду.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 19 грн. 11 коп. судових витрат, сплачених ним при зверненні до суду.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1104 грн.57 коп. судових витрат, сплачених останньою при зверненні до суду та за проведення будівельно-технічної експертизи.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через Дворічанський районний суд Харківської області. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України.

     Повний текст рішення виготовлено 30 грудня 2010 року.

 Суддя                           Ю.М. Гніздилов