Судове рішення #1292735
Справа № 11 а-173/2007 р

Справа № 11 а-173/2007 р.                                     Головуючийу 1-ій інстанції - Свірідова В.В.

Категорія: ст. 355 ч.2 КК України                                            Доповідач - Калиняк О.М.

 

УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

27 лютого 2007 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді            Калиняк О.М.

суддів                                  Ревера В.В., Михайлишин Г.Я.

з участю прокурора           Буряка А.І.

потерпілого    ОСОБА_1, представника потерпілих - адвоката ОСОБА_2

засуджених    ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

захисників      ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 за ч.2 ст. 355 КК України за апеляціями потерпілого ОСОБА_1, представника потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_2 на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 21 грудня 2006 року,

встановила :

Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 21 грудня 2006 року

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, уродженець м. Львова, раніше не судимий, проживає АДРЕСА_1,

засуджений за ч.2 ст. 355 КК України на 3 (три) роки 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України засудженого звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю три роки. На засудженого покладені обов'язки, передбачені п.3 ст. 76 КК України.

ОСОБА_3 виправданий за ч.3 ст. 146, ч.3 ст. 357 КК України;

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження, уродженець м. Львова, раніше не судимий, проживаєАДРЕСА_2,

 

2

засуджений за ч.2 ст. 355 КК України на 3 (три) роки позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України засудженого звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю три роки. На засудженого покладені обов'язки, передбачені п.3  ст. 76 КК України.

ОСОБА_4 виправданий за ч.3 ст. 146, ч.3 ст. 357 КК України;

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 року народження, уродженець м. Львова, раніше не судимий, проживає АДРЕСА_3,

засуджений за ч.2 ст. 355 КК України на 3 (три) роки позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України засудженого звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю три роки. На засудженого покладені обов'язки, передбачені п.З ст. 76 КК України.

ОСОБА_5 виправданий за ч.3 ст. 146 КК України.

Запобіжний захід - підписку про невиїзд засудженим ОСОБА_3, ОСОБА_4 залишений без зміни.

Запобіжний захід - взяття під варту засудженому ОСОБА_5 залишений без зміни до вступу вироку в законну силу.

Задоволено частково цивільні позови потерпілих. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь потерпілих ОСОБА_12, ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_11 по 500 грн. відшкодування моральної шкоди кожному.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_13 500 грн. відшкодування моральної шкоди.

У цивільному позові ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди відмовлено.

Засуджені визнані винними в тому, що

· ОСОБА_3 та ОСОБА_5 за попередньою змовою між собою та з особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, в другій половині травня 2003 року по АДРЕСА_4 з погрозою застосування насильства примушували ОСОБА_12 до виконання цивільно-правових зобов'язань, а саме відшкодувати нестачу на суму 635 грн., яка виникла під час роботи її реалізатором кіоску у приватного підприємця ОСОБА_3;

· ОСОБА_3 та ОСОБА_5 повторно в середині червня 2003 року в квартирі потерпілої ОСОБА_14 по АДРЕСА_5 з погрозою застосування насильства примушували потерпілу до виконання цивільно-правових зобов'язань, а саме відшкодувати нестачу на суму 750 грн., яка виникла під час роботи її реалізатором у приватного підприємця ОСОБА_3 Через певний час ОСОБА_3, погрожуючи потерпілій заподіянням тілесних ушкоджень, в рахунок погашення нестачі отримав від ОСОБА_14 100 грн., а потім ще 40 грн.;

· ОСОБА_3 в групі з невстановленими слідством особами повторно 25-26 вересня 2004 року по АДРЕСА_4 з погрозою застосування насильства та знищення майна примушували ОСОБА_1 до виконання цивільно-правових зобов'язань, а саме відшкодувати нестачу на суму 250 грн., яка виникла під час роботи його реалізатором кіоску у приватного підприємця ОСОБА_3;

· ОСОБА_3 повторно в групі з особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, наприкінці травня 2004 року по АДРЕСА_4 з погрозою застосування насильства примушували ОСОБА_9 до виконання цивільно-правових зобов'язань, а саме відшкодувати нестачу на суму 1 300 грн., яка утворилася під час роботи її разом з ОСОБА_9 реалізатором у приватного підприємця ОСОБА_3;

ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в групі з особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, повторно наприкінці листопада 2004 року по АДРЕСА_4 з погрозою застосування насильства примушували ОСОБА_15 до виконання цивільно-

 

3

правових зобов'язань, а саме відшкодувати   нестачу на суму 600 грн., яка виникла під час роботи її з ОСОБА_16 реалізатором кіоску у приватного підприємця ОСОБА_3;

· ОСОБА_5 в групі з двома особами, матеріали щодо яких виділені в окреме провадження, по АДРЕСА_4, заподіявши ОСОБА_16 тілесні ушкодження, примушували потерпілу до виконання цивільно-правових зобов'язань, а саме відшкодувати нестачу на суму 600 грн., яка виникла під час роботи її з ОСОБА_15 реалізатором кіоску у приватного підприємця ОСОБА_3;

· ОСОБА_3 повторно в групі з двома особами, матеріали щодо яких виділені в окреме провадження, 15 грудня 2004 року біля квартири АДРЕСА_6 з погрозою застосування насильства примушували ОСОБА_17 до виконання цивільно-правових зобов'язань, а саме відшкодувати нестачу на суму 725 грн., яка виникла під час роботи її реалізатором у приватного підприємця ОСОБА_3;

· ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в групі з особами, матеріали щодо яких виділені в окреме провадження, повторно 29 грудня 2004 року по АДРЕСА_4 із застосуванням насильства (нанесенням побоїв) примушували ОСОБА_18 та ОСОБА_19 до виконання цивільно-правових зобов'язань, а саме відшкодувати нестачу на суму 2 500 грн., яка виникла під час роботи їх реалізаторами у приватного підприємця ОСОБА_3;

· ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 17-18 січня 2005 року по АДРЕСА_4 з погрозою застосування насильства примушували ОСОБА_18 до виконання цивільно-правових зобов'язань, а саме відшкодувати нестачу на суму 2 500 грн., яка виникла під час роботи її реалізатором у приватного підприємця ОСОБА_3;

· ОСОБА_4 17 лютого 2005 року по АДРЕСА_4 повторно з погрозою застосування насильства примушував ОСОБА_20 до виконання цивільно-правових зобов'язань, а саме відшкодувати нестачу на суму 400 грн., яка виникла під час роботи її реалізатором у приватного підприємця ОСОБА_4;

· ОСОБА_3 в групі з особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, в середині березня 2005 року по АДРЕСА_4 примушував ОСОБА_21 до виконання цивільно-правових зобов'язань, а саме відшкодувати нестачу на суму 800 грн., яка виникла під час роботи її реалізатором у приватного підприємця ОСОБА_3;

· ОСОБА_4 в групі з особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, в другій половині березня 2005 року по АДРЕСА_4 повторно із застосуванням насильства примушували ОСОБА_13 до виконання цивільно-правових зобов'язань, а саме відшкодувати нестачу на суму 8 000 грн., яка виникла під час роботи його з ОСОБА_13 реалізатором у приватного підприємця ОСОБА_3

Потерпілий ОСОБА_1 та представник потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_2 подали апеляції на вирок суду. Потерпілий ОСОБА_1 просить вирок суду першої інстанції скасувати, постановити свій вирок та задоволити його цивільний позов до ОСОБА_3 Представник потерпілих - адвокат ОСОБА_2 просить вирок суду скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд.

Як на підставу скасування вироку покликаються на однобічність та неповноту судового слідства, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особам підсудних. Потерпілий ОСОБА_1 вважає, що суд призначив підсудним покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості злочину та особам засуджених. Суд призначив засудженим надто м'яке покарання в частині застосування ст. 75 КК України і не врахував обставини справи та докази, які негативно характеризують засуджених, а саме те, що злочини були вчинені засудженими неодноразово, протягом трьох років, у співучасті й щодо значної кількості потерпілих. До засудженого ОСОБА_3 застосовувалися стягнення за адміністративні   правопорушення,   в   матеріалах   справи   є   негативна  характеристика  на

 

4

підсудного ОСОБА_4 та на підсудного ОСОБА_5, висновок суду про наявність у засуджених постійного місця проживання доказами у справі не підтверджений. Суд не мотивував, в чому полягає щире каяття засуджених, яке суд розцінив як пом'якшуючу покарання обставину. Засуджені шкоди потерпілим не відшкодували, вини у вчиненні злочинів не визнали. Суд не врахував передбачену п.8 ст. 67 КК України обтяжуючу покарання обставину. Дії засуджених кваліфіковані судом неправильно. Суд незаконно виправдав засуджених за ч.3 ст. 146 КК України та за ч.3 ст. 357 КК України і незаконно виключив з пред'явленого обвинувачення кваліфікуючу ознаку - вчинення злочину організованою групою. Вважає, що дії засуджених слід було кваліфікувати за ч.4 ст. 189 КК України. Суд не врахував його показання про те, що ОСОБА_3 незаконно заволодів його паспортом та не повертав його, поки він не приніс грошей. Про те, що паспорти незаконно вилучались та утримувались ОСОБА_3, поки не були сплачені гроші, вказували в своїх поясненнях й інші потерпілі: ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_20, ОСОБА_13, ОСОБА_11, ОСОБА_17 Таким чином суд незаконно виправдав засудженого за ч.3 ст. 357 КК України. Суд безпідставно відмовив йому у повному задоволенні цивільного позову, вказавши, що потерпілий не представив доказів на підтвердження заподіяння матеріальної шкоди. Це не відповідає дійсності, оскільки в матеріалах справи є достатньо доказів про заподіяння йому і матеріальної, і моральної шкоди. Висновки суду про те, що потерпілими було допущено нестачу матеріальних цінностей, нічим не обґрунтовані, в справі немає висновку бухгалтерської чи іншої експертизи, а потерпілі заперечують наявність у них нестачі. Накладні, на підставі яких робилися звірки між продавцями та бухгалтером, не відповідають вимогам, складені без підпису власника підприємства, підпису бухгалтера та комірника. Нестачі в нього не було, і вона було створена штучно, щоб вимагати гроші під цим приводом. Суд не взяв до уваги довідки про понесення ним витрат, пов'язаних з лікуванням та посиленим харчуванням, про погіршення його стану здоров'я в зв'язку з перенесеною на роботі психічною травмою, а також те, що йому не виплачена заробітна плата, і не стягнув з засудженого понесені ним судові витрати, зокрема, витрати на правову допомогу та витрати, понесені в зв'язку з явкою до суду, органів досудового слідства.

Адвокат ОСОБА_2 в апеляційній скарзі покликається на те, що оцінка доказів судом не грунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Вчинені засудженими діяння, відносяться до складу злочинів, передбачених ч.2 ст. 172, ст. 173, ст. 175, ч.4 ст. 189, ч.3 ст.146, ч.3 ст.357 КК України. Досудове слідство безпідставно перекваліфікувало дії обвинувачених зі ст. 189 КК України на ч.3 ст. 355 КК України. Судом безпідставно відмовлено у стягненні матеріальної шкоди за цивільними позовами потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_10 та безпідставно зменшено розмір відшкодування моральної шкоди. Підстав, які б дозволили це зробити, суд у вироку не навів. Судом зроблено неправильний висновок про допущення потерпілими нестачі матеріальних цінностей. Такий висновок не підтверджений доказами і суперечить матеріалам справи. З вини засуджених не були проведені звірки, не були складені акти, не було проведено інвентаризацію. Нестачу було створено штучно, щоб вимагати гроші від потерпілих. Призначаючи покарання, суд не врахував, що засуджені вчиняли злочини протягом 2003-2005 років і їх злочинна діяльність була зупинена працівниками міліції. Оскільки засуджені вимагали у потерпілих гроші, суд неправильно кваліфікував дії засуджених за ст. 355 КК України. Суд не вказав, що засуджені вимагали у потерпілих гроші з допомогою осіб, які застосовували до потерпілих фізичну силу й психологічний тиск. Звільняючи засуджених від покарання, суд врахував лише позитивні характеристики засуджених, однак не врахував, що злочини вчинені підсудними неодноразово, вчинялися протягом трьох років, у співучасті. Ні під час досудового слідства, ні в суді щирого каяття з боку засуджених не було і суд не врахував передбачену п.8 ст. 67 КК України обтяжуючу покарання обставину. Судом незаконно виключено з обвинувачення таку кваліфікуючу ознаку як вчинення злочину організованою групою, а також безпідставно виправдано засуджених за ч.3 ст. 146 та ч.3 ст. 357 КК України. Про незаконне вилучення та утримання паспортів

 

5

засуджених свідчать наявні у справі докази: показання потерпілих, свідків. Суд не вжив заходів до повного відшкодування потерпілим завданих збитків та не вирішив питання про відшкодування потерпілим судових витрат.

Заслухавши доповідь судді, пояснення потерпілого ОСОБА_1, представника потерпілих - адвоката ОСОБА_2 на підтримку апеляційних вимог, засуджених та їх захисників про залишення вироку без зміни, а апеляцій - без задоволення, думку прокурора про необхідність скасування вироку та повернення справи на новий судовий розгляд, обговоривши наведені в апеляції доводи й дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляцію представника потерпілих - адвоката ОСОБА_2 слід задоволити, а апеляцію потерпілого ОСОБА_1 - задоволити частково.

Вирок суду підлягає скасуванню, а справа поверненню на новий судовий розгляд в суд першої інстанції, виходячи з наступного.

При розгляді справи судом першої інстанції допущені істотні порушення кримінально-процесуального закону, викладені у вироку висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а призначені засудженим покарання не відповідають тяжкості та особам засуджених, що відповідно до п.2, п.З, п.5 ст. 367 КК України є підставами для скасування вироку.

Відповідно до ст.ст. 334, 335 КПК України, п.22, п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.06.1990 року № 5 „Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановления вироку" у мотивувальні частині виправдувального вироку належить викласти мотивовані висновки суду про недоведеність події злочину, відсутність у діях підсудного складу злочину чи недоведеність його участі у вчиненні злочину. Якщо підсудний обвинувачувався у вчиненні кількох злочинів, які кваліфіковано різними статтями кримінального закону, або у вчиненні кількох злочинів, кваліфікованих однією нормою кримінального закону, а підстави виправдання різні, в мотивувальній частині виправдувального вироку необхідно обґрунтувати і викласти висновок про виправдання по кожному епізоду обвинувачення із зазначенням підстави виправдання, передбаченої законом, і мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. В резолютивній частині вироку повинна бути зазначена передбачена законом підстава виправдання.

Вирок суду першої інстанції в частині виправдання підсудних ОСОБА_3, ОСОБА_4 за ч.3 ст. 146, ч.3 ст. 357 КК України, підсудного ОСОБА_5 за ч.3 ст. 146 КК України не відповідає зазначеним вимогам, що є істотним порушенням кримінально-процесуального закону. При цьому викладені у вироку висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Органами досудового слідства ОСОБА_3, ОСОБА_4 обвинувачувались у тому, що вони 29 грудня 2004 року близько 21-22 год. із застосуванням фізичного та психічного насильства доставили ОСОБА_18 та ОСОБА_19 в приміщення офісу приватного підприємця ОСОБА_3 по АДРЕСА_4 та незаконно позбавили їх волі, утримуючи під наглядом в приміщенні складу. Наступного ранку, скориставшись відсутністю ОСОБА_22, який наглядав за ними, потерпілі втекли з приміщення складу.

Виправдовуючи підсудних по даному епізоду, суд в мотивувальній частині зазначив, що підсудні заперечили викрадення та незаконне позбавлення волі потерпілих; показання ОСОБА_22 на досудовому слідстві суд не може приймати до уваги і розцінює їх як введення в оману суд, оскільки ОСОБА_22 не затриманий і допитати його в суді не представилось можливим, а потерпілі ОСОБА_18 та ОСОБА_19 в суді пояснили, що вони вільно пересувались по офісу, попросили ОСОБА_22 зробити каву і, коли той пішов на склад, вони вільно вийшли з офісу (втекли). Отже відсутня подія самого незаконного позбавлення волі.

При цьому суд, виклавши у вироку показання сторін, всупереч вимогам ст. 334 КПК України не дав їм оцінки; не мотивував, чому надав перевагу показанням підсудних і відкинув показання потерпілих про утримання всупереч їх волі в приміщенні.

 

6

Оцінка судом одних і тих же обставин про залишення потерпілими приміщення як вільний вихід з офісу і одночасно як втеча потерпілих є такими, що виключають одне одного. Якщо для залишення приміщення потерпілі вимушені були таємно тікати з нього, то зроблений судом висновок про добровільне перебування потерпілих у цьому приміщенні не відповідає фактичним обставинам справи.

Що стосується показань ОСОБА_22, то останній на досудовому слідстві давав їх не як свідок, а як підозрюваний (т.2 а.с.225-226, 231-235, 237-241); 05 грудня 2005 року слідчим винесена постанова про притягнення ОСОБА_22 як обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 146 КК України (т.4 а.с.173-174), й ОСОБА_22 оголошено в розшук (т.4 а.с.175-176). В судове засідання ОСОБА_22 не викликався і допитаний судом не був. Тому оцінка його показань, даних на досудовому слідстві, про незаконне позбавлення волі потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_19 як введення в оману суд є голослівною.

Без зазначення і в мотивувальній, і в резолютивній частинах вироку підстав виправдання, передбачених ч.4 ст. 327 КПК України, викладені висновки суду по епізодах обвинувачення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у викраденні ОСОБА_10 та незаконному позбавленні її волі протягом періоду з 17-18 січня 2005 року до 27 січня 2005 року та з 29-30 січня 2005 року до 21 лютого 2005 року.

Згідно з постановою від 02.12.2005 року про притягнення ОСОБА_4 як обвинуваченого (т.4 а.с.200-201), обвинувального висновку (т.4 а.с.263) ОСОБА_4 обвинувачується, зокрема, у тому, що він, продовжуючи злочинні дії відносно потерпілої ОСОБА_10, в групі з невстановленою слідством особою 29-30 січня 2005 року доставили її в приміщення по вул АДРЕСА_4  й з застосуванням фізичного насильства, наносячи ОСОБА_10 побої, примушували останню до виконання цивільно-правових зобов'язань.

Між тим у вироку суду ця частина обвинувачення ОСОБА_4 за ч.З ст. 355 КК України не знайшла свого відображення ні при формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, ні серед мотивів, з яких би вбачалося, що суд визнав цю частину обвинувачення необгрунтованою.

Органами досудового слідства ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обвинувачувались також у тому, що вони 29 грудня 2004 року в квартирі АДРЕСА_7 незаконно заволоділи паспортом громадянина України ОСОБА_10, забравши його з сумочки потерпілої.

Виправдовуючи підсудних за ч.З ст. 357 КК України, суд без зазначення підстав виправдання вказав, що переконливих доказів на підтвердження цього обвинувачення суду не представлено; хто з підсудних вилучив у неї паспорт, потерпіла ОСОБА_18 не могла впевнено сказати ні в суді, ні на досудовому слідстві; свідок ОСОБА_23 пояснила, що паспорт у ОСОБА_10 забрали при працевлаштуванні, а серед вилучених з офісу ОСОБА_3 речей паспорта потерпілої немає (т.4 а.с.679).

Між тим з матеріалів справи вбачається, що на досудовому слідстві при допиті її як потерпілої (т.1 а.с.19), на очній ставці з підозрюваним ОСОБА_3 (т.1 а.с.34), на очній ставці з підозрюваним ОСОБА_4 (т.1 а.с.37) ОСОБА_18 пояснювала, що при працевлаштуванні на посаду продавця кіоску вона добровільно віддала свій паспорт ОСОБА_5 і той на її прохання через деякий час паспорт віддав.

Таким чином показання свідка ОСОБА_23, на який покликався суд у вироку, не спростовують показання потерпілої ОСОБА_10 про протиправне вилучення в неї паспорта 29 грудня 2004 року.

Також ОСОБА_18 пояснила, що 29 грудня 2004 року при виході з квартири на вимогу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 останні забрали у неї з плеча сумочку, оглянули її та забрали паспорт.

Аналогічні пояснення з приводу обставин незаконного заволодіння паспортом ОСОБА_10 давала на досудовому слідстві й потерпіла ОСОБА_19 (т.1 а.с.42).

В судовому засіданні потерпіла ОСОБА_18 пояснила, що ОСОБА_5 забрав у неї паспорт при прийомі на роботу, а коли їй потрібен був паспорт, то віддав його. Паспорт у

 

7

неї забрали з сумочки в квартирі й до сьогодні не повернули, свої показання на досудовому слідстві вона підтримує, в квартирі паспорт у неї силою забрав ОСОБА_3 (т.4 а.с.456-458, 460,464).

Дані докази обвинувачення суд залишив без уваги, не дав їм оцінки та в порушення вимог ч.7 ст. 334 КПК України не зазначив мотиви, з яких він ці докази відкинув.

Відповідно до ст. 65 КК України, призначаючи покарання, суд зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як зазначено у вироку, суд першої інстанції при призначенні покарання визнав обставинами, що пом'якшують покарання, щире каяття підсудних, їх сімейний стан (наявність на утриманні малолітніх дітей), те, що підсудні мають постійне місце проживання та праці. Цими ж обставинами суд мотивував і свій висновок про можливість звільнення підсудних від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.

За змістом ст.ст. 65,66 КК України та відповідно до роз'яснень, що містяться в п.З, п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 „Про практику призначення судами кримінального покарання", суд може визнати пом'якшуючими й інші обставини, не зазначені в ч.1 ст. 66 КК України (наприклад, вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин чи неправильної поведінки потерпілого, відвернення підсудним шкідливих наслідків злочину, часткове відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди). Визнання обставини такою, що пом'якшує покарання, має бути вмотивоване у вироку.

Під щирим каяттям підсудного слід розуміти відкрите визнання підсудним своєї вини у вчиненому злочині та засудження своєї поведінки. Між тим з матеріалів справи вбачається (і це зазначено у вироку), що підсудні вини у вчиненні злочину, за який вони засуджені, не визнали (т.4 а.с.670-671).

Що стосується наявності у підсудного сім'ї, її складу, то це є дані, які характеризують особу підсудного, і суд у вироку не мотивував, чому визнав ці обставини пом'якшуючими покарання.

Те, що на момент постановления вироку підсудні мали постійне місце праці, з матеріалів справи не вбачається. Навпаки, в судовому засіданні при встановленні особи підсудних суд першої інстанції з"ясував, що підсудний ОСОБА_4 не працює, а щодо підсудних ОСОБА_3 та ОСОБА_5 суд не з"ясував, чи дійсно, де саме та ким вони працювали, будучи зареєстрованими суб"єктами підприємницької діяльності.

Таким чином висновок суду про наявність пом'якшуючих покарання обставин та призначення покарання у виді позбавлення волі із звільненням засуджених від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України є необгрунтованим і не базується на фактичних обставинах справи.

Згідно з ч.2 ст. 297, ст. 298 КПК України, якщо в справі заявлено цивільний позов, після оголошення обвинувального висновку оголошується також позовна заява і головуючий запитує підсудного, чи визнає він позов.

В силу ст. 334 КПК України суд має навести у вироку мотиви прийнятого рішення про задоволення чи відхилення цивільного позову, зазначивши, якою дією чи бездіяльністю її заподіяно, якими доказами це підтверджується, вказати матеріальний закон, на підставі якого вирішено цивільний позов. Також суд повинен навести у вироку відповідні мотиви, з яких він виходив, визначаючи розмір шкоди.

Ці вимоги закону судом дотримані не були. Позовні заяви ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_24(подані до початку судового слідства) після оголошення обвинувального вироку не оголошувалися (т.4 а.с.383), відношення підсудних до цивільних позовів з'ясоване не було, а визначення розміру завданої злочином шкоди та відповідно розміру її відшкодування суд не провів та у вироку мотивів не навів.

 

8

У своїх апеляціях потерпілий ОСОБА_1 та представник потерпілих покликаються на неправильність кваліфікації дій засуджених та наявність підстав для збільшення обсягу обвинувачення і для кваліфікації дій підсудних за статтями КК, що передбачають відповідальність за більш тяжкий злочин. На це слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст 275 КПК України розгляд справи судом провадиться тільки в межах пред"явленого підсудним обвинувачення, а подальша зміна його чи збільшення обсягу можливі лише в порядку, визначеному кримінально-процесуальним законом.

Оскільки судом першої інстанції допущені істотні порушення кримінально-процесуального закону, викладені у вироку висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а призначені засудженим покарання не відповідають тяжкості та особам засуджених, вирок підлягає скасуванню з поверненням справи на новий судовий розгляд.

В зв"язку із скасуванням вироку підлягає скасуванню і окрема постанова Шевченківського районного суду м. Львова від 21 грудня 2006 року щодо органу досудового слідства.

При розгляді справи суд першої інстанції повинен повно та всебічно дослідити обставини справи, усунути зазначені недоліки та постановити в справі законне й обґрунтоване судове рішення.

Керуючись ст.ст. 365, 366, 367 КПК України, колегія суддів

ухвалила :

Апеляцію представника потерпілих - адвоката ОСОБА_2 задоволити. Апеляцію потерпілого ОСОБА_1 задоволити частково.

Вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 21 грудня 2006 року щодо ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та окрему постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 21 грудня 2006 року скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суддів.

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація