І  

Справа №2-118/10  

РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

17.12.2010 р. Теребовлянський районний суд Тернопільської області  

в складі головуючого Макарика В.Я.  

при секретарі— Пасько Л.Р.  

представника відповідача ОСОБА_2  

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Теребовлі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення з будинку без надання іншого жилого приміщення  

ВСТАНОВИВ:  

Позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про виселення відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з її власного будинку , що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, без надання відповідачам іншого жилого приміщення.  

Свої позовні вимоги позивачка ОСОБА_3, мотивує тим, що після смерті її мами ОСОБА_6 вона згідно заповіту отримала спадщину- будинок який знаходиться за адресою АДРЕСА_1., та оформила право власності на даний будинок. Однак не може користуватись своєю власністю, а саме будинком , що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, оскільки відповідачі не бажають звільняти даний будинок, а тому звернулася з вищевказаним позовом до суду.  

Відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5- позов не визнали та пояснили, оскільки ОСОБА_4, народився в даному будинку та був членом сім'ї померлої ОСОБА_6, і постійно проживає в даному спірному будинку, зареєстрований у даному будинку то він має право на житло у відповідності до Житлового Кодексу України та Конституції України, льки він проживає в даному будинку з своєю дружиною та неповнолітніми дітьми то вони також мають право на житло в даному спірному будинку так як є членами його сім'ї та зареєстровані в даному будинку з дозволу померлої бабусі ОСОБА_6,яка була власником даного будинку.  

Суд заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи вважає, що позов підлягає до задоволення.  

Як вбачається свідоцтва про право на спадщину від 17.12.2010 року, виданого державним нотаріусом Канівської державної нотаріальної контори, що на підставі заповіту посвідченого 05. 04. 2003 року приватним нотаріусом Канівського районного нотаріального округу за реєстром №1-425, спадкоємцем домоволодіння АДРЕСА_1, яке належало померлій ОСОБА_6 на підставі Свідоцтва про право власності посвідченого 20.06.1987 року Теребовлянською державною нотконторою за реєстром №1380, та на підставі Свідоцтва про право на спадщину посвідченого 20.06.1987 року Теребовлянською державною нотконторою за реєстром №1382 ~ є ОСОБА_3, (а.с. №7)  

З ОСОБА_2 № НОМЕР_1 про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20.04.2007 року вбачається, що домоволодіння яке знаходиться за адресою Тернопільська область АДРЕСА_1, належить ОСОБА_3.(а.с.8)  

З довідок   від 08.02.2010 №1,2- виданих Теребовлянським БТІ вбачається, що за ОСОБА_4, ОСОБА_5, в Теребовлянському БТІ нерухомого майна не зареєстровано.(а.с. 26.27)  

  З свідоцтва про смерть від ІНФОРМАЦІЯ_1 року вбачається , що ОСОБА_6 -померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.  

Аналізуючи документи які є в справі та докази які подані сторонами - судом встановлено, що жилий будинок за який йде спір до прийняття спадщини позивачкою ОСОБА_3, належав на праві власності ОСОБА_6  

Відповідачі ОСОБА_4, та ОСОБА_5, проживали в даному будинку з ОСОБА_6, як члени сім'ї.  

Після того як власниця будинку ОСОБА_6, переїхала проживати в м.Канів до своєї дочки відповідачі ОСОБА_4, та ОСОБА_5, продовжували законно проживати в даному будинку , оскільки як члени сім'ї мали право на користування житлом у спірному будинку у відповідності до ЖК України, так як власником даного будинку продовжувала бути ОСОБА_6  

Однак після смерті власника спірного будинковолодіння ОСОБА_6, відповідачі ОСОБА_4, та ОСОБА_5, втратили право на користування житлом в спірному будинку, оскільки права відповідачів ОСОБА_4, та ОСОБА_5, були похідними від прав колишнього власника будинку ОСОБА_6, членами сім'ї якої вони були.  

Так як даний будинок перейшов у власність до іншого власника ОСОБА_3, то право ОСОБА_4 ОСОБА_5, як членів сім'ї власника будинку (ОСОБА_6.) користуватися цим житлом існувало лише до цього часу поки у ОСОБА_6, існувало право приватної власності на спірний будинок.  

Передбачаючи право власника житлового будинку на відчуження, законом не передбачено при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку.  

Також слід зазначити , що ст.156 ЖК України передбачає збереження права на користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто незмінності власника майна.  

Зазначений висновок не суперечать нормі ст.47 Конституції України, ст. 9 ЖК України, ст.ЗИ ЦК України, враховуючи що право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи.  

Враховуючи те, що відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, не набули самостійного права на житло з підстав передбачених законом (найм ,оренда, вселення наймачем, чи на підставі ордера, тощо то на них не поширюється норма ст. 64 ЖК України.  

Зазначені вище висновки суду також грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.  

Так, на час виникнення спірних правовідносин діяли норми Конституції,конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Цивільного кодексу 2004 року,житлового Кодексу та закону " Про власність" (останній втратив чинність з 20.06.2007 р.) Конституцією (ст.41.) ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 року відповідно до закону №475/97-ВР від17.07.97 року " Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року 1950 , Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до КонвенціГ', закріплено принцип непорушності права приватної власності,який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти,користуватися і розпоряджатися належним йому майном,на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь які угоди, відповідно до закону за своєю волею,незалежно від волі інших осіб( ст.316,317,319,321,ЦК,ст.48 Закону " Про власність"). Гарантуючи захист права власності,закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоча би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.  

Керуючись ст. ст. 10,60,179 ЦПК України, Законом України "Про власність", ст.ст. 316-321,325,334,383, 386 , 391 ЦК України , суд  

  ВИРІШИВ:  

Позов задовольнити . Виселити ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з будинку , що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.,без надання іншого жилого приміщення,  

Стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в користь ОСОБА_3 45 грн.50 коп.-солідарно, за понесені позивачкою судові витрати по сплаті судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення справи.  

Рішення може бути оскаржено до Тернопільського апеляційного суду протягом 10 днів через Теребовлянський районний суд.