Справа № 2-75/10

                             РІШЕННЯ  

                                                   ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29  жовтня 2010 року                                                  м. Апостолове                                 Апостолівський районний суд Дніпропетровської області                            

у складі: головуючого судді – Петренко А.П.

при секретарі – Ровній Н.А.  

за участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Шевченко І.В.            

              Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Апостолове, в залі суду  № 4  справу за позовом ОСОБА_3 до ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” про зобов'язання виконати умови кредитного договору, визнання недійсними умов пунктів кредитного договору в частині дострокового виконання зобов'язання та визнання пунктів нікчемними а дій банку по збільшенню процентної ставки неправомірними, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, -

                     ВСТАНОВИВ:

  До Апостолівського районного суду надійшла справа за позовом                                          ОСОБА_3 до ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” про зобов'язання виконати умови кредитного договору, визнання недійсним умов пунктів кредитного договору в частині дострокового виконання зобов'язання та визнання пунктів нікчемними а дій банку по збільшенню процентної ставки неправомірними, зобов'язання відповідача вчинити певні дії

 В обґрунтування позовних вимог позивачка пояснила, що 09 листопада 2007 року  між нею та ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” було укладено кредитний договір                                   № 014/03-03/01/970, згідно якого відповідач надає позивачу кредит, а позивач приймає  його на наступних умовах:  розмір кредиту – 400 000 гривень, розмір траншів – 200 000 гривень, кількість траншів – 2, цільове використання  кредиту – на споживчі потреби, дата остаточного повернення кредиту – 08 листопада 2017 року. Згідно умов цього договору позивачем було отримано перший транш. Сума траншу склала 200 000 гривень. Відповідно до  п. 1.3.10 договору  для отримання кожного наступного траншу фінансування необхідно надання  Банку кредитної заявки  та документів, що підтверджують цільове використання попередньо наданих коштів. З метою виконання цієї умови договору позивачкою було направлено заяву  від 25.02.2009 року про надання  другого  траншу в сумі 200 000 гривень з доказами підтвердження цільового використання першого траншу кредитування. Згідно п.п. 1.7.1 договору, кожен наступний транш надається позичальнику за умови підтвердження ним цільового використання попереднього траншу; п 1.7.4. договору передбачено  відмову у наданні чергового траншу – в разі невиконання позичальником умов цього договору, та або інших договорів пов'язаних з цим договором. Як зазначає ОСОБА_3, всі обов'язки  нею виконуються в повному обсязі.                 05 березня 2009 року на її адресу  надійшов лист – відповідь  на заяву  про отримання  другого траншу. Згідно цієї відповіді обмеження встановлені  нормативними актами НБУ, криза ліквідності, значне зростання вартості кредитних  ресурсів на думку  відповідача є  суб'єктивними  передумовами обмеження доступу  до кредитних ресурсів,  а саме відмови  надані другого траншу. Позивачка вказує, що п. 1.7.4. договору № 014/03-03/01/970 передбачено лише одну умову за якої банк може в односторонньому порядку відмовитись від надання другого траншу – невиконання  умов цього договору та інших договорів пов'язаних з ним, вважає така умова не настала. Крім того з метою скорішого виконання  своїх зобов'язань  по кредитному договору  з 20.08.2008 року ОСОБА_3почала сплачувати на 523 грн. більше від суми  щомісячного платежу по кредитному договору, оскільки відповідно до 2.4.2 договору має право на дострокове повернення  кредиту в порядку  визначеному в п.  1.8 цього договору. Згідно п. 1.8 договору у разі дострокового  виконання позичальником  частини  боргових зобов'язань банк здійснює  коригування  боргових зобов'язань в бік зменшення. Крім того сторони  за вимогою  позичальника та на дату такого виконання підписують графік повернення кредиту та слати процентів у новій редакції. Відповідно до повідомлення про порушення  зобов'язання № 3439 від 05.11.2009 року, вказано, що позивачкою  не виконано  свої зобов'язання  за кредитним договором  в частині  своєчасної сплати процентів  та станом  на 04.11.2009 року прострочена заборгованість  перед банком складає  325 грн. 82 копійки, крім того вказано що банк вимагає  достроково виконати  боргові зобов'язання  в цілому розмір яких, станом на  04.11.2009 року складає всього 182 650 гривень 51 копійка. Позивачка вважає дії відповідача по збільшенню процентної ставки за кредитним договором та вимоги про дострокове виконання зобов'язань незаконними, оскільки їй не було, відповідно до  п. 1.4.1.7.1 даного договору, повідомлено за 20 календарних днів до вступу в дію зміненої процентної ставки, про  зміну процентної ставки. Крім того зазначає, що відповідно до  ст. 651 ЦК України, п. 4 ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів” та п. 3.5 постанови Національного Банку  України № 168 від 10.05.2007 року “Про затвердження  правил надання  банками України  інформації споживачу про умови  кредитування та сукупну вартість  кредиту” зміна процентної ставки можлива лише при істотній зміні обставин, якими сторони  керувались при укладенні  договору  та тільки при  взаємній згоді сторін. Так як означене повідомлення про порушення отримала  лише  20.11.2009 року у працівника Апостолівського відділення  ВАТ “Райффайзен Банк Аваль”, після набрання чинності ст.1056-1 ЦК України, та оскільки свою згоду на зміну відсоткової ставки за кредитним договором не давала, вважає розмір відсоткової ставки повинен залишатися без змін до повного виконання  всіх умов обома сторонами договору. Вказує, що умови кредитного договору, про право відповідача збільшувати розмір відсоткової ставки в односторонньому порядку є нікчемними з              09.01.2009 року і не повинні створювати   для сторін ніяких юридичних наслідків. Також в повідомленні про порушення зобов'язання № 3439 від 05.11.2009 року, було висунуто вимогу про  виконання зобов'язання в цілому в сумі 182 650 гривень 51 копійка з посиланням на               п.п. 1.9.1., 1.23.3. кредитного договору, при цьому виконання боргових зобов'язань  повинно бути проведено  позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання такої вимоги. ОСОБА_3 вважає, що  положення даних пунктів договору  порушують її права та законні інтереси як споживача, містять дискримінацію  стосовно правил зміни  відсоткової ставки та є несправедливою умовою договору.  

 Позивачка уточнила свої вимоги та просить: зобов'язати відповідача ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” виконати умови кредитного договору  № 014/03-03/01/970 від 09 листопада 2007 року шляхом надання другого траншу в сумі 200 00 гривень під 12,5 % річних.  

 Визнати недійсними  умови пунктів 1.9.1, 1.9.3, 1.12.3 кредитного договору                   № 014/03-03/01/970 від 09 листопада 2007 року в частині  вимог дострокового виконання  зобов'язань та розірвання  кредитного договору.

 Визнати п.п. 1.4.1.7 – 1.4.1.7.2. кредитного договору № 014/03-03/01/970 від                    09 листопада 2007 року нікчемними а дії банку по збільшенню процентної ставки  неправомірними.

 Зобов'язати відповідача - ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” нараховувати проценти по кредитному договору  № 014/03-03/01/970 від 09 листопада  2007 року на рівні 12,5 % річних, що дорівнює 2940 гривень  від кожного траншу на суму 200 000 гривень.

 Зобов'язати відповідача зарахувати переплату по кредитним платежам по кредитному договору № 014/03-03/01/970 від 09 листопада  2007 року в майбутні платежі по цьому договору  згідно розрахунку.  

 Стягнути з відповідача всі судові витрати по справі.

 Позивачка та її представник свій позов підтримали, дали пояснення аналогічні змісту позовної заяви, просили позов задовольнити в повному обсязі.

 Представник відповідач  позов не визнала, вважає заявлені вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки  в порушення  пункту 1.7.1.1 частини № 2 кредитного договору ОСОБА_3  не було надано до банку звіту ро цільове використання  попереднього траншу. Станом на 27.09.2007 року, згідно  звіту про оцінку  вартості мана - ринкова вартість нерухомого майна  складала 582 210 гривень, в зв'язку з зменшенням ринкової вартості майна яке є предметом іпотеки було зменшено ліміт  кредитування з 400 000 гривень до розміру поточної  заборгованості  в сумі 186,7 тисяч гривень. Зазначила, що  на адресу ОСОБА_3  було направлено  лист № 1463 з пропозицією  передати  в заставу банку додатково інше майно, на який ОСОБА_3 не відреагувала. Вказує, що договір поруки відповідно до умов кредитного договору не було укладено, а отже порушено умови даного договору. Також зазначила, що договір страхування майна, яке є  предметом застави  та договір  страхування  від нещасного випадку  були укладені лише 19 травня 2009 року, тобто  протягом  шести місяців наявність та дійсність  договорів страхування  позивачка не забезпечила, чим порушила умови кредитного договору.  Представник відповідача також вказує на обмеження встановлені нормативними документами НБУ, а саме: Постановою Правління НБУ від 25.12.2008 року № 459 “Про затвердження  тимчасового положення  про надання кредитів Національним банком України  для підтримки ліквідності банків у разі реальної загрози стабільності банківської системи ”,  листом НБУ від 15.12.2008 року, листом НБУ від 23.12.2008 року, Постановою Правління НБУ  від 04.12.2008 року № 413, та кризою ліквідності значним зростанням  вартості  кредитних ресурсів, погіршенням фінансового стану позичальників банку, в результаті чого АТ “Райффайзен Банк Аваль” змушений був  виконати рекомендації Національного банку та відмовитися від надання безумовних кредитних зобов'язань. Листом № 714 від 05.03.2009 року, банк повідомив ОСОБА_3  про припинення чергових траншів по кредитному договору. Стосовно позовних вимог  щодо визнання незаконними дій банку  по збільшенню процентної ставки, вважає  вони не підлягають задоволенню, оскільки підстави зміни  процентної  ставки передбачені при укладанні договору з позивачем і відповідно до п. 1.4.1.7.1 про зміну  процентної ставки банк повідомляє  позичальника  шляхом направлення  листа з повідомленням про вручення  за  20 календарних днів  днів до вступу в дію зміненої процентної ставки. ОСОБА_3 таке повідомлення було направлено 11 липня 2008 року. В повідомленні про вручення  поштового  відправлення зазначено, що ОСОБА_3 особисто отримала лист банку 21.07.2008 року. Вважає зміна процентної ставки відбулась за взаємною згодою  сторін у зв'язку  з істотною зміною обставин, повідомлення було надіслане, жодні вимоги законодавчих актів зміною процентної ставки порушені не були. Представник відповідача вказує, що позивачка, підписавши  графік погашення кредиту  за ставкою 17% річних та сплачуючи проценти  з вересня 2008 року  відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України, вчинила дію, що засвідчує її бажання укласти договір і ця дія є прийняттям пропозиції. Стосовно вимоги позивача про визнання недійсним/нікчемними окремих  пунктів договору пояснила, що жодна з вимог недійсності  передбачених ст. 203 ЦК України не була порушена а підстави недійсності правочину передбачені ч. 1 ст. 215 ЦК України відсутні.

 ОСОБА_5 допитана в судовому засіданні як свідок пояснила, що працювала на пошті листоношею,  з травня по жовтень 2008 року пошту розносили стажисти тому перевірити чи дійсно були вручені листи з повідомленням ОСОБА_3 немає змоги.

 ОСОБА_6 допитаний як свідок пояснив, що особисто здійснював платежі за кредитним договором укладеним між ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” та   ОСОБА_3, а також особисто отримав та підписав графік погашення кредитної заборгованості за підвищеними відсотками, повідомивши при цьому ОСОБА_3, що суму виплат  збільшив для скорішого погашення боргу.

 Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши сторони, пояснення свідків, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.  

 Судом встановлено, що 09 листопада 2007 року  між  ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 014/03-03/01/970, який передбачає надання позивачці кредиту в розмірі 400 000 гривень на споживчі цілі шляхом надання 2-х траншів по 200 000 гривень кожен, під 12,5 % річних. (а.с.9-18). З копії заяви  на ім'я начальника Криворізького регіонального відділення  ВАТ “Райффайзен Банк Аваль”, суд вбачає, що  позивачка звернулась  з заявою про видачу їй другого траншу кредиту (а.с. 35). Відповідно до відповіді ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” за № 714 від 05.03.2009 року  ОСОБА_3 в отриманні чергового траншу відмовлено в зв'язку обмеженнями встановленими  нормативними  документами  НБУ, кризою ліквідності, значним зростанням  вартості  кредитних ресурсів. (а.с 36). Згідно довідки № 686 від 09 листопада 2007 року,  виданої позивачці ВД ФССНВУ в Апостолівському районі, заборгованості  по сплаті страхових внесків  до фонду станом на 01.11.2007 року вона  немає (а.с.60). Згідно листа від 23.04.2009 року № 1463, позивачка повідомлена про переоцінку заставного майна та зменшення ліміту кредитування до розміру 186,7 тисяч гривень, для розгляду питання про поновлення ліміту їй запропоновано надати додаткову заставу (а.с. 120). З повідомлення   № 1760 від 05.05.2009 року, суд вбачає, що відповідачем по справі було повідомлено ОСОБА_3, про закінчення терміну дії договору страхування  від нещасного випадку, що був укладений між нею та ЗАТ “Страхова група ТАС” від 09.11.2007 року (закінчився 10.10.2008 року); договір страхування майна  фізичних осіб укладений між ОСОБА_3 та ЗАТ “Страхова група “ТАС” від 09.11.2007 року закінчився 09.11.2008 року, на підставі п. 1.9.1 кредитного договору  заявлено вимогу дострокового виконання зобов'язання в цілому (а.с.118). Відповідно до повідомлення про порушення зобов'язання, від 05.11.2009 року № 3439, позивачку повідомлено про існування за нею простроченої заборгованості в розмірі 325 гривень 82 копійки, крім того заявлено вимогу про  дострокове виконання зобов'язання в цілому, розмір якого станом на  04.11.2009 року складає  всього 182 650 гривень 51 копійку (а.с. 119). З договору від 10 березня 2009 року вбачається, що ОСОБА_3 та  ОСОБА_1 уклали договір про надання правової допомоги. Відповідно до квитанції № 1 від 15 березня 2009 року позивачка сплатила своєму представнику за надання правової допомоги 500 гривень.

 Вирішуючи питання  про зобов'язання відповідача – ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” виконати умови кредитного договору  № 014/03-03/01/970 від 09 листопада 2007 року шляхом надання  другого траншу  в сумі 200 000 гривень під 12,5 % річних, суд вказує, що відповідно ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, за кредитним договором грошове зобов’язання виникає як у банку, що зобов’язується надати кредит, який в цій частині правочину виступає боржником, а позичальник кредитором, так і у позичальника, що зобов’язується повернути наданий кредит, який в цій частині правочину виступає, як боржник, а банк, як кредитор.            Відповідачем відмовлено у наданні чергового траншу кредиту з мотивів  існування обмежень встановлених  нормативними актами НБУ, кризою ліквідності, значним зростанням, кредитних ресурсів. Суд критично ставиться до таких причин відмови у видачі другого траншу кредиту, оскільки відповідно до  ч. 3 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України               «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 року, за наявності суперечності між нормами матеріального права, застосуванню підлягають норми, що мають вищу юридичну силу тому питання про надання другого траншу кредиту повинно вирішуватись  на підставі статей 526, 611, 625 ЦК України та  положень кредитного договору, а не на підставі листів та Постанов Правління НБУ.                                 Пунктом 1.7.3 кредитного договору передбачено, що в разі зменшення  ринкової вартості  предмета застави, що є забезпеченням по кредиту понад 30%, банк може вимагати від позичальника оформлення додаткового забезпечення  виконання зобов'язань за цим договором, однак  невиконання  п. 1.7.3 кредитного договору, як підстава відмови у видачу другого траншу в  листі відповіді банку № 714 від 05.03.2009 року не значиться, жодних інших підстав, крім вище наведених, не вказано.                                     Суд також не приймає до уваги та вважає надуманим твердження відповідача про порушення позивачем  умови кредитного договору через те, що з ОСОБА_6, вказаним в заявці  на отримання кредиту, як особа яка може бути поручителем, не укладено договір              поруки, оскільки, аналізуючи положення п. 1.3.6  кредитного договору, суд вбачає, що відповідач залишає за собою  право вимагати або не вимагати  укладення  договору поруки, обов'язкове укладення такого договору не передбачено.  Відповідачем не було надано належних доказів, які підтвердили б  звернення  до позивача з вимогою забезпечити виконання свого зобов'язання шляхом укладення договору поруки з ОСОБА_6 та доказів відмови останнього від укладення такого договору.                                Посилання відповідача на відсутність укладених договорів страхування та на зменшення вартості заставленого майна суд також не приймає до уваги, оскільки дані вимоги не зазначаються як причина відмови  в листі відповідача  від 25 лютого 2009 року № 714                (а.с 36), що свідчить про виконання позивачкою умов надання другого траншу кредиту.           Таким чином відповідачем по справі  існування жодної обставини, що давала  право відмовити у видачі другого траншу,  доведено не було в зв’язку з чим позивачкою обґрунтовано заявлено вимоги про зобов'язання відповідача – ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” виконати умови кредитного договору  № 014/03-03/01/970 від 09 листопада 2007  шляхом надання  другого траншу  в сумі 200 000 гривень під 12,5 % річних.           Стосовно  вимоги про визнання недійсними  умов пунктів п. 1.9.1, 1.9.3, 1.12.3 , кредитного договору   № 014/03-03/01/970, проаналізувавши їх зміст та керуючись  ст. 4,  10 та 203 ЦК України, а також моральним засадам суспільства, враховуючи положення ч. 1 та                ч. 2 ст. 18 Закону України  “Про захист прав споживачів”, суд вважає положення даних пунктів несправедливими в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», так як всупереч принципу добросовісності, наслідком дії цих пунктів є істотний дисбаланс договірних  прав та обов'язків на  шкоду споживача, оскільки банк має право в  будь-який момент через будь-яке порушення позичальником  та/або поручителем (відповідно до п. 1.12.3 будь-яке порушення  повинно розглядатись як істотне) вимагати дострокового виконання зобов'язання на протязі 30 календарних днів та розірвати кредитний договір в односторонньому порядку у випадку невиконання позичальником  боргових  зобов'язань понад 38 днів.

 Частиною 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим таке положення може бути замінено або визнане недійсним.  

 Суд не приймає до уваги заперечення відповідача стосовно того, що  жодна з вимог ст. 203 ЦК України при укладанні кредитного договору не порушена, а тому не існує підстав для визнання договору недійсним, як безпідставні.  

 Виходячи з викладеного, суд визнає недійсними умови пунктів 1.9.1, 1.9.3, 1.12.3 кредитного договору № 014/03-03/01/970 від 09 листопада 2007 року в частині вимог  дострокового виконання  зобов'язань та розірвання  кредитного договору.

 Стосовно визнання п.п. 1.4.1.7 – 1.4.1.7.2 кредитного договору № 014/03-03/01/970 нікчемними суд зазначає наступне.

 Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно постанови пленуму ВСУ від 06.11. 2009 року № 9             “Про судову  практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними ", нікчемний правочин є недійсний через його невідповідність  вимогам закону та не потребує  визнання його таким судом. На підставі цього в задоволенні позовних вимог позивача в частині визнання  п.п. 1.4.1.7 – 1.4.1.7.2 кредитного договору № 014/03-03/01/970 від 09 листопада 2007 року нікчемними необхідно відмовити, однак, оскільки позивач посилається на нікчемність вищевказаних пунктів кредитного договору для обґрунтування інших вимог заявлених в позові, суд вважає необхідним дати оцінку доводам позивача.                         Суд погоджується, що п.п. 1.4.1.7-1.4.1.7.2 кредитного договору від                                  09 листопада 2007 року є нікчемними виходячи з наступних міркувань. Статтею                              1056-1 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір процентів та порядок їх плати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Установлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.  Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.  В своїй діяльності відповідач також керується Законом України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» статтю 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" доповнено частиною четвертою такого змісту: банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом      Згідно  ч.3 ст.5 ЦК України до цивільних відносин, які виникли раніше, новий акт цивільного законодавства застосовується стосовно прав і обов’язків, що виникли з моменту набрання ним  чинності.                                    Таким чином, умова кредитного договору про право відповідача збільшувати розмір відсоткової ставки в односторонньому порядку є нікчемною з 09.01.2009 року, тобто з дня набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» і не створює для сторін цієї угоди ніяких юридичних наслідків, а тому процентна ставка за Кредитним договором повинна залишатися без зміни до повного виконання всіх умов обома сторонами.                               Частиною 1 ст.216 ЦК України  передбачено, що  недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.  Оскільки п.п. 1.4.1.7-1.4.1.7.2 кредитного договору від  09 листопада  2007 року є нікчемними і не створюють для сторін цієї угоди ніяких юридичних наслідків,  процентна ставка за кредитним договором                                           № 014/03-03/01/970  повинна залишатися без змін на рівні 12,5 % річних  до повного виконання всіх умов обома сторонами. Виходячи з вище викладено суд вважає, обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню вимогу про зобов’язання  відповідача ВАТ                                    “Райффайзен Банк Аваль”, нараховувати проценти  по кредитному  договору № 014/03-03/01/970  від 09 листопада  2007 року на рівні 12,5 % річних, що дорівнює 2940 гривень від кожного траншу на суму 200 000 гривень.                               Суд критично ставиться до твердження відповідача про те, що ОСОБА_3  підписавши графік погашення кредиту за ставкою в 17 % річних та з вересня 2008 року   сплачуючи кошти в розмірі більшому від суми щомісячного платежу своїми діями прийняла пропозицію про  зміну процентної ставки, так як згідно пояснень свідка ОСОБА_6 він не повідомив позивачку про отримання та підписання ним графіку погашення заборгованості за підвищеними відсотками, тому,  відповідно до п. 1.8 договору, ОСОБА_3 має право на дострокове повернення кредиту, в результаті чого банк здійснює коригування боргових зобов'язань у бік зменшення, тому суд вважає можливим задовольнити вимогу про зарахування переплати по кредитним платежам за кредитним договором № 014/03-03/01/970  від                           09 листопада  2007 року в майбутні платежі по цьому договору.                     Суд зазначає, що відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.  Враховуючи, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, судові витрати підлягають стягненню  пропорційно задоволених вимог з відповідача. Суд вважає, що з відповідача на користь позивачки необхідно стягнути в рахунок відшкодування державного мита (судового збору) 1600 гривень, в рахунок відшкодування витрат на                           інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи       25 гривень. В стягненні витрат на правову допомогу адвоката необхідно відмовити оскільки витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в разі, коли правова допомога реально надавалася у справі тими особами які одержали за це плату. Самі лише докази укладення угоди про надання правової допомоги не можуть бути підставою  для  відшкодування  цих витрат. Позивачем надано лише одну квитанцію про оплату витрат на правову допомогу в сумі 500 гривень від 15.03.2009 року, а оскільки 15.03.2009 року судове засідання не проводилось та правова допомога представником в судовому засіданні не надавалась, ці витрати не підлягають стягненню. Інших доказів оплати послуг представника позивача ОСОБА_3 не надано.

 Керуючись  ст. ст. 10,11, 60, 208, 209, 212-215, ЦПК України, суд,-

                     ВИРІШИВ:

 Позов задовольнити частково. Зобов'язати відповідача - ВАТ                            “Райффайзен Банк Аваль” виконати умови  кредитного договору  № 014/03-03/01/970 від                 09 листопада 2007 року шляхом надання другого траншу в сумі  200 000                                           (двісті тисяч гривень) гривень під 12,5 % річних.  

 Визнати недійсними умови пунктів 1.9.1, 1.9.3, 1.12.3 кредитного договору                      № 014/03-03/01/970 від 09 листопада 2007 року в частині вимог дострокового виконання  зобов'язань та  розірвання кредитного договору.

 Зобов'язати  ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” нараховувати  проценти по кредитному договору  № 014/03-03/01/970 від 09 листопада  2007 року на рівні  12,5 % річних, що дорівнює 2940 гривень  від кожного траншу  на суму 200 000 (двісті тисяч гривень) гривень.

 Зобов'язати ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” зарахувати переплату по кредитним платежам  по кредитному договору  №  014/03-03/01/970 від 09 листопада 2007 року в майбутні  платежі по цьому договору.

 На рішення може бути подана  апеляційна скарга  до апеляційного суду Дніпропетровської області через Апостолівський районний суд.

 Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана до Апостолівського районного суду у продовж десяти днів після проголошення рішення.

 Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апостолівського районного суду у продовж двадцяти днів після подання заяви  про апеляційне оскарження рішення.

      Суддя:                           А.П. Петренко