№ 2-951

                                                                                                                   2010 рік.

                                                    Р І Ш Е Н Н Я  

                       І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И  

  15 червня 2010 року.                                                               Шевченківський районний суд

м. Чернівці в складі :

головуючого-судді                                                                 Богдана С.І.

при секретарі                                                                          Боднар С.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк « Приват Банк » , Центрального відділення Чернівецької філії ПАБ

 « Приват Банк » , Закритого акціонерного товариства « Страхова компанія « Інгострах » » про визнання недійсними кредитного договору, договору застави, договору поруки, договору майнового страхування, договору особистого страхування від 27 червня 2007 року,

                                                          В С Т А Н О В И В :

                   Позивачі звернулися до суду з позовом про визнання кредитного договору, договору застави, договору поруки договору майнового страхування, договору особистого страхування від 27.06.2007 року недійсними.

                  В позові зазначають, що 27.06.2007 року між ОСОБА_1 та Приватбанком в особі Центрального відділення ЧФ Приватбанку був підписаний кредитний договір № CVSNGK03500073.  

                   Згідно умов п. 7.1 кредитного договору відповідач зобов’язався надати грошові кошти у вигляді поновлювальної лінії в сумі 65549 дол. США, а він відповідно до п.2.1.3, 3.1 договору прийняв на себе обов’язок для погашення щомісячно до 14 числа по останній робочий день поточного місяця надавати банку кошти в сумі 546,94 дол. США по кредиту відсоткам, винагороди, комісії. Так як укладення кредитного договору було здійснено на умовах надання кредиту в іноземній валюті відмінній від гривні України, то використання іноземної валюти за кредитним договором як засобу платежу, зазначені обставини є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

                    Вважає що умови кредитного договору не відповідають вимогам законодавства дій сторін щодо укладання та виконання спірного кредитного договору в валюті, відмінній від гривні України. Недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність правочинів щодо його забезпечення – договору застави майнових прав за договором кредиту, договору поруки, договору майнового страхування та договору особистого страхування.

                    Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

                     Недодержання вказаного положення , а також вимог ст.. 203 ЦК України є підставою для недійсності правочину. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом ( нікчемний правочин ). В такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

                  Підставами для недійсності кредитного договору визначено укладання останнього в валюті, відмінній від гривні України та використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу.

                  Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. За приписами ст.. 35 Закону України « Про Національний банк України » гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади,акредитиви та для переказів.

                   Відповідно до ч.2 ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань виражених в іноземній валюті здійснюється відповідно до закону.

                  Надання банком йому грошових коштів ( кредиту ) у вигляді не відновлювальної мультвалютної кредитної лінії та проведення ним дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті ( в тому числі оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій ) за своєю правовою природою є валютною операцією.

                 Згідно ст.. 5 Декрету Кабінету міністрів України « Про систему валютного регулювання і валютного контролю » передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного Банку України, який видає генеральні та індивідуальні ліцензії.  

                  Таким чином, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. При укладенні кредитного договору між ним та відповідачем потребувало отримання однією із сторін індивідуальної ліцензії. Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій в іноземній валюті також потребує індивідуальної ліцензії. Оплата боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, пені та штрафу, стягнення яких в іноземній валюті можливо у випадках, передбачених положеннями кредитного договору від 07.08.2007 року, також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу.                               

                 Однак індивідуальна ліцензія  як у нього, так і у відповідача відсутні, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором суперечить приписам Декрету Кабміну України « Про систему валютного регулювання і валютного контролю » . Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій позивача не звільняє від обов’язку отримати індивідуальну ліцензію і не робить укладені кредитні договори законними.  

               Таким чином, з урахуванням змісту кредитного договору, сторони за договором повинні були отримати дві індивідуальні ліцензії, одну на надання і одержання кредиту в іноземній валюті і другу на використання іноземної валюти як засобу платежу.

             Проте таких ліцензії ні ним, ні відповідачем не були отримані. Оскільки відсутня ліцензія на право проведення валютних операцій за кредитним договором в іноземній валюті, тому неправомірним є вираження грошових зобов’язань у спірному кредитному договорі .

             Оскільки умови кредитного договору не відповідають чинному законодавству, Конституції України, то даний правочин слід визнати недійсним з моменту його укладення.

            Також не можуть вважатися дійсними договір застави майнових прав, договір поруки, договір майнового страхування та договір особистого страхування, оскільки згідно ч.2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

                  Тому просив суд визнати недійсним кредитний договір , договір застави майнових прав, договір поруки укладеним між позивачами та Приватбанком в особі Центрального відділення ЧФ Приватбанку, а також договір майнового страхування та договір особистого страхування укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ « Страхова компанія « Інгострах » ».

                 В судовому засіданні представник позивачів позовні вимоги підтримав в повному обсязі і дав свої пояснення.

                 Представник відповідачів позовних вимог не визнав і дав свої пояснення.

                 Заслухавши сторін, дослідивши письмові докази суд вважає, що в позові позивачам слід відмовити.

                Судом встановлено, що на момент укладення договору кредиту 27.06.2007 року у відповідача ЗАТ  КБ « Приват банк » існувала ліцензія на право проводити валютні операції, після перейменування на ПАТ КБ « Приват Банк » також була видана ліцензія на право зайняття операціями з валютою. Це підтверджується копіями ліцензій та дозволів до них наданих відповідачем.

             Дозвіл на право здійснення операцій визначених п.1-4 ч.2 та ч. 4 ст. 47 Закону України « Про банки та банківську діяльність » ПАТ КБ « Приват Банк » видано ліцензію № 22-2 від 29.07.2009 року ( до перейменування діяла банківська ліцензія № 22 від 04.01.2001 року та дозвіл № 22-2 від 29.07.2003 року ). У додатку до дозволу № 22-2 від 29.07.2003 року включено право здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказана у дозволі валютна операція в повній мірі відповідає характеру укладеної з клієнтом кредитної угоди, в якій валютою кредитування є саме іноземна валюта.

            Таким чином, наявність на момент укладення кредитного договору з позивачем у ЧФ « Приват Банк » банківської ліцензії та дозволу Нацбанку України є необхідною і достатньою умовою для надання кредитів в іноземній валюті.

            Посилання представника позивачів на те, що саме Чернівецькій філії «Приват Банк» не надавалася ліцензія та дозвіл на проведення валютних операцій не може бути прийнята до уваги, оскільки це не передбачено діючим законодавством, філія виступає від імені ПАТ КБ « Приват Банк » ( на момент укладення договору ЗАТ КБ « Приват Банк » ) і укладає договори в іноземній валюті від його імені.

            Що стосується вимог позивачів на те, що при укладені кредитного договору були порушені правила справедливості до добросовісності, не було враховано, що позивач отримує доходи у національній валюті, то суд не може їх прийняти до уваги, оскільки при укладенні кредитного договору сам позивач не заперечував проти укладення його в іноземній валюті і сам цього бажав, він був ознайомлений з умовами договору, визнавав їх і не заперечував проти жодного з пунктів договору. Таким же чином був укладений договір поруки, яким визнавався повністю кредитний договір і приймалося зобов»язання поручителем виконувати кредитний договір у разі невиконання його позичальником на тих умовах, які були визначені.

              У зв’язку з укладенням кредитного договору укладалися позивачем договір застави, договір майнового страхування та договір особистого страхування, на укладення цих договорів була його воля, договори відповідають вимогам чинного законодавства, а тому підстав також визнавати їх недійсними підстав немає.

            У зв’язку з викладеним, суд вважає, що вимоги позивачів безпідставні, тому їм в позові слід відмовити.

            На підставі викладеного та ст.ст. 1054, 1056-1, 203,546 ЦК України, ст.. 47 Закону України « Про банки і банківську діяльність » , керуючись ст.ст. 10,60,209,213,215,218 ЦПК України, суд –

                                                                   В И Р І Ш И В :

             В позові ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного банку « Приват Банк », Центрального відділення Чернівецької філії ПАБ  

« Приват Банк », Закритого акціонерного товариства « Страхова компанія « Інгострах » » про визнання недійсними кредитного договору, договору застави, договору поруки, договору майнового страхування, договору особистого страхування від 27 червня 2007 року відмовити.  

             Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги.

            Заява про апеляційне оскарження може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а апеляційна скарга протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження др. Апеляційного суду Чернівецької області через Шевченківський районний суд м. Чернівці.

                                        Суддя                                                    Богдан С. І.