Справа № 2-577/10/18
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2010 року Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Бородіної Н.М.
при секретарі Ринденко А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засідання цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватний нотаріус Харківського нотаріального округу ОСОБА_4, 3-я особа ОСОБА_5 про визнання права власності, витребування майна та визнання правочину недійсним та зустрічний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_1, приватний нотаріус Харківського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання права власності, -
встановив :
Позивачка звернулась до суду з позовом про витребування у ОСОБА_2, як добросовісного набувача, майно, а саме: нежитлові приміщення площею 158,8 кв.м. літ «А-7» по АДРЕСА_1 у м.Харкові та визнання права власності на зазначені приміщення, посилаючись на ст. ст. 386, 388 ЦК України та ст.70 СК України.
Крім того, в доповненнях до позовних вимог просила суд, визнати недійсним договір купівлі-продажу від 16.10.2008р. укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 нежитлових приміщень літ. «А-7» загальною площею158,8 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1, а також стягнення моральної шкоди в сумі 1500 грн., посилаючись на ст.ст. 182, 215, ч.4 ст.334, ст.1167 ЦК України.
Відповідачка – ОСОБА_2, в судове засідання не з’явилась, заперечень на позов не надала, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, у відповідності до ст.ст. 74,76 ЦПК України.
Співвідповідач – ОСОБА_3, в судовому засіданні проти позову заперечував, зазначаючи , що позивачка не є власником спірного приміщення та немає права витребувати його у ОСОБА_2
Співвідповідача - ОСОБА_7, проти задоволення позову заперечував та подав зустрічний позов, в якому просить визнати його добросовісним набувачем, спірних приміщень, та визнати за ним право власності на нежитлові приміщення літ. «А-7» загальною площею158,8 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1, посилаючись на ст..ст.. 655,334, 392 ЦК України.
Співвідповідач – ОСОБА_8, у своїх поясненнях зазначила, що при посвідченні нею договору купівлі-продажу спірних приміщень між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 нею дотримані усі вимоги положень і правил передбачених ст.. 55 Закону України «Про нотаріат».
3-я особа - ОСОБА_5, у судове засідання не з’явився, її представник проти позову ОСОБА_1 заперечував, зазначаючи, що позивачка не має права на спірні приміщення .
Суд зазначає, що сторони та треті особи повідомленні про час та місце розгляду справи у відповідності до ст..ст. 74,76 ЦПК України.
Заслухавши пояснення сторін, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Як зазначено позивачкою та встановлено рішенням Київського районного суду м.Харкова від 20.12.2007р., яке вступило в законну силу, позивачка до 2001 року знаходилась у шлюбі з ОСОБА_3. За час шлюбу у 1997 році вони купили нежитлові приміщення літ „А-7”по АДРЕСА_1 Договір купівлі-продажу від 02.09.97р. був оформлений на ОСОБА_3
Відповідно до ч.1 ст. 22 КпШС України, який діяв на час виникнення вищезазначених правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.
Таким чином, спірне приміщення є спільною сумісною власністю позивачки та ОСОБА_3
30.05.2001р. шлюб між позивачкою та ОСОБА_3 було розірвано, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу.
Згідно ч.3 ст.29 КпШС України для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.
Однак ст. 11 КпШС України передбачено, що у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено строк позовної давності, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Як стверджує позивачка та встановлено рішенням Київського районного суду м.Харкова від 20.12.2007р., яке набрало чинності, позивачка після розірвання шлюбу з ОСОБА_3 продовжувала користуватися спірним нежитловим приміщенням та про дарування спірного приміщення та його подальшого продажу дізналася лише у травні 2006р., тобто про порушення свого права, щодо користування, володіння та розпорядження сумісним майном, позивачка дізналася у травні 2006р. та звернулась до суду про поділ майна 12.09.2008р., не пропустивши строк позовної давності.
Відповідно до ч.1 ст.28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що
заслуговують на увагу.
Виходячи з вимог зазначеної статті, суд вважає за необхідне визнати за позивачкою право власності на Ѕ частину нежитлових приміщень літ. «А-7» загальною площею 158,8 кв.м. по АДРЕСА_1
Суд не вбачає підстав для збільшення частки позивачки при поділу спільного майна подружжя, оскільки позивачкою не надано доказів які заслуговують на увагу, для відступу судом від начала рівності часток подружжя, а не сплата ОСОБА_3 аліментів на їх спільних дітей, призначених рішенням суду, є підставою для звернення до правоохоронних органів.
Також судом встановлено, що 28.12.2004 року ОСОБА_3, на підставі договору, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Самощенко О.А., подарував нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 своєї матері ОСОБА_5
24.03.2006 року ОСОБА_5 продала нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 ОСОБА_2, про що був укладений договір-купівлі-продажу.
Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 20.12.2007р., яке вступило в законну силу, встановлено , що ОСОБА_3 знаючи, що нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 було куплено за час шлюбу з ОСОБА_1 28.12.2004 року подарував його своїй матері ОСОБА_5, не отримавши на це згоди від ОСОБА_1 та на підставі ч.1 ст. 215, ч.1 ст.203 ЦК України, суд визнав недійсним договір дарування нежитлових приміщень по АДРЕСА_1, укладений 28.12.2004р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_5
Крім того, в рішенні Київського районного суду м.Харкова від 20.12.2007р. зазначено, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, від якої витребування майна можливо лише за наявності підстав передбачених ст.388 ЦК України.
Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, що до якої встановлено ці обставини.
Однак в період розгляду судом даної справи, ОСОБА_2 16.10.2008р. продала ОСОБА_6 нежитлові приміщення літ „А-7” площею 158,8 кв.м. по АДРЕСА_1 в м.Харкові, на підставі договору купівлі –продажу, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_4 Тому вимоги позивачки про витребування у ОСОБА_2 спірних приміщень є безпідставними, оскільки ОСОБА_2 на час прийняття судового рішення не є набувачем вказаних приміщень.
ОСОБА_1В просить зазначений договір купівлі-продажу визнати недійсним на підставі ст. 215 ЦК України, зокрема на підставі ч.1 , якою передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України .
Частинами 1,2,3,5,6 ст. 203 ЦК України передбачено вимоги до правочинів, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам
суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг
цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Судом встановлено, що оскаржуваний договір купівлі-продажу у відповідності до ст.ст.209,210 ЦК України нотаріально засвідчений та зареєстрований 16.10.2008р. у Державному реєстрі правочинів, що підтверджується витягом. Посилання ОСОБА_1 на те, що в момент укладання договору купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 спірного приміщення, у Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна містився запис про накладання арешту на спірні приміщення, на підставі ухвали Комінтернівського районного суду м.Харкова від 22.12.2006р., суддя Григор’єва Б.П., судом як підстава визнання договору недійсним не приймається, оскільки , як свідчать надані суду документи ухвалою Комінтернівського районного суду м.Харкова від 01.10.2008р. (суддя Григор’єва Б.П. ) скасовані заходи забезпечення позову вжиті ухвалою суду від 22.12.2006р. та знятий арешт на спірні приміщення, а саме нежитлові приміщення площею 158,8 кв.м. по АДРЕСА_1 (ухвала набула законної сили).
Крім того, до укладання договору купівлі-продажу спірних приміщень та в момент укладання договору, тобто 16.10.2008р., ОСОБА_6 не був залучений до участі у розгляді даної справи, а також згідно наданого витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна від 16.10.2008р. (а.с.99) та копій ухвал суду, арешт на спірні приміщення був відсутній, тобто ОСОБА_6 є добросовісним набувачем у відповідності до ч.1 с. 388 ЦК України.
Таким чином, суду не надано доказів, що договір купівлі-продажу спірного приміщення укладений 16.10.2008р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 вчинений з недодержанням вимог ч.1-3, ч.5, ч.6 ст. 203 ЦК України, а тому відсутні підстави для визнання такого договору недійсним.
Суд зазначає, що відповідно до роз’яснень які містяться у п.10 ПП ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Виходячи з вищенаведеного позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання договору купівлі-продажу від 16.10.2008р. спірних приміщень, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, задоволенню не підлягають, вимоги щодо витребування спірних приміщень у ОСОБА_6 на підставі ст.. 388 ЦК України ОСОБА_1 не заявлялись.
Стосовно стягнення моральної шкоди з ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_4 в сумі 15000грн. по 5000 грн. з кожного, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Згідно роз’яснень які містяться у п.3 ПП ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» моральна шкода може
полягати, зокрема у порушенні права власності.
Суд зазначає, що внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2, які полягали у порушенні права власності ОСОБА_1 на Ѕ частину спірних нежитлових приміщень, шляхом відчуженні спірних приміщень, тоді як дані приміщення знаходились предметом розгляду справи у суд, більш того, у рішенні Київського районного суду м.Харкова від 20.12.2007 року, яке вступило в законну силу, та ОСОБА_2 була стороною у справі, встановлено, що спірні приміщення придбані в період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3, та у відповідності до ст.. 22 КпШС кожний із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження майном нажитим за час шлюбу, що спірні приміщення можуть бути витребувані у добросовісного набувача, тобто ОСОБА_2 власником, ОСОБА_2 спричинила ОСОБА_1 моральну шкоду.
Згідно роз’яснень які містяться у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 “ Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” (зі змінами, внесеними постановою від 25.05.2001 року №5), розмір відшкодування моральної ( немайнової) шкоди суд визнає залежно від характеру та обсягу страждань ( фізичних, душевних, психологічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин.
Враховуючи зазначене, при визначені розміру моральної шкоди, суд виходить з конкретних обставин справи, характеру спричинених ОСОБА_1 моральних страждань, а також виходить з принципів розумності та справедливості, визначає розмір такої шкоди в сумі 500 грн., відшкодування яких покладає на відповідача ОСОБА_2
Підстав для стягнення моральної шкоди з ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , суд не вбачає, оскільки відсутні підстави , передбачені ст.. 1167 ЦК України.
Стосовно визнання права власності на спірні приміщення за ОСОБА_6, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом ОСОБА_6 є добросовісним набувачем спірних приміщень, однак підстав для визнання за ним права власності на спірні приміщення, суд не вбачає, оскільки відповідно до ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 відчужила на підставі договору купівлі- продажу спірне майно, не маючи на це права, та спірне майно може бути витребувано власником, в даному випадку ОСОБА_1, яка як встановлено судом є власником Ѕ частини спірних приміщень, у добросовісного набувача, тому ОСОБА_6 не набув права власності на Ѕ частину спірних приміщень. Більш того, у відповідності до ч.4 ст. 334 ЦК України якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Статтею 182 ЦК передбачена необхідність державної реєстрації прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості. Так, відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення піддягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
В ст. 6 Закону України від 01.07.2004 № 1952-ІУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено систему органів державної реєстрації прав. Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно" визначено, що державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють БТІ.
Необхідність реєстрації договору в КП „Харківське міське бюро технічної інвентаризації", згідно ч. 4 ст. 334 ЦК України, встановлено положеннями договору купівлі-продажу від 16.10.2008, в якому також вказано, що право власності виникає з моменту державної реєстрації ( а.с.83).
Таким чином, виходячи зі змісту вказаних норм права та умов договору купівлі-продажу, право власності на спірні приміщення виникає з моменту державної реєстрації права власності. ОСОБА_6 не зареєстрував право власності в БТІ, за таких обставин, право власності на спірні житлові приміщення у цілому у ОСОБА_6 не виникло.
Посилання ОСОБА_6 на відмову БТІ у реєстрації за ним права власності на спірні приміщення, як підстава для визнання за ним права власності, судом не приймається, оскільки ОСОБА_6 не надано доказів, що він звертався до КП «Харківське міське БТІ» з заявою про реєстрацію за ним права власності на спірні приміщення, як-то передбачено Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно та що БТІ відмовлено в такій реєстрації та вимог щодо оскарження таких дій БТІ ОСОБА_6 не заявлялось. Враховуючи зазначене, суд вважає що позовні вимоги ОСОБА_6 про визнання за ним права власності на спірні приміщення задоволенню не підлягають.
Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 74, 76, 88, 212-215 ЦПК України суд, -
вирішив :
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину нежитлових приміщень літ. «А-7» площею 158,8 кв. м. по АДРЕСА_1
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 500 грн.
В решті позову ОСОБА_1 - відмовити.
Позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнити частково. Визнати ОСОБА_6 добросовісним набувачем нежитлових приміщень літ. «А-7» площеб 158,8 кв.м. по АДРЕСА_1
В решті позову ОСОБА_6 – відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом
десяти днів з дня його проголошення, через суд першої інстанції. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги.
Суддя підпис
Згідно з оригіналом Бородіна Н.М.