Справа № 2-а-3945/10  

П О С Т А Н О В А  

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И  

 20 грудня 2010 року                                       м.Первомайський  

Суддя Первомайського міськрайонного суду Харківської області   Босняк М.М., згідно ч. 1 ст. 41 КАС України,  розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1  до інспектора дорожньо-патрульної служби Охтирського взводу прапорщика міліції Лісовського П.П. про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, -

В С Т А Н О В И В:  

 Позивач звернувся до суду з позовом до інспектора дорожньо-патрульної служби Охтирського взводу прапорщика міліції Лісовського П.П.. про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення посилаючись на наступне. 10.04.2010 року під час керування автомобілем “ Хюндай Матрикс”, державний номерний знак НОМЕР_1, він був зупинений відповідачам. Як пояснив йому відповідач він перевищив швидкість руху. Не погоджуючись з думкою відповідача, позивач зазначив, що ПДР України не порушував. Після цього відповідач повернув документи та позивач поїхав. Пізніше йому стало відомо, що відповідачем винесена    постанова по справі про адміністративне правопорушення від 10.04.2010 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 255 грн.  

 Позивач надав суду заяву про розгляд справи в його відсутність, на позовних вимогах наполягав.  

 Відповідач в судове засідання не з’явився, але був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду.    

 Суд, вивчивши матеріали справи та відповідні їм правовідносини, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.  

 Так, стаття 251 КУпАП встановлює перелік доказів, на основі яких у  визначеному  законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення,  винність  даної  особи  в  його вчиненні.

 Зокрема, таким доказом згідно цієї статті Кодексу може бути показання технічних  приладів та технічних засобів,   що мають функції фото- і кінозйомки,   відеозапису.    

 Як видно із постанови про накладення адміністративного стягнення, швидкість руху вимірювалась приладом Беркут . Такий прилад не має функції фото-, кінозйомки чи   відеозапису. Таким чином, показання приладу Беркут  не можуть бути належним доказом у справі. Фото-, кінозйомка чи відеозапис не проводились.

  Окрім того, у постанові про адміністративне правопорушення відсутні докази належності виміряної швидкості саме автомобілю позивача. Встановити та довести, що вимірювалася швидкість саме його автомобіля, неможливо, а за таких умов різниця у кілька секунд може означати, що насправді виміряно швидкість автомобіля, який рухався у кількох десятках метрах від автомобіля позивача.  

  Відповідач під час вимірювання тримав вимірювальний пристрій у руці, що робить можливим рух назустріч автомобілю, швидкість якого вимірюється, внаслідок чого відносна швидкість зафіксована приладом, збільшується.  

 Відповідач, як вбачається з позовної заяви, не надав позивачеві документів на підтвердження своєчасного проходження перевірки та державної метрологічної атестації вимірювального приладу Беркут , а також позивач не був обізнаний із характеристиками можливих похибок у вимірах,  а тому відповідно до ст. 1, 2, 4, 10, Закону України “Про метрологію та метрологічну діяльність” від 11.02.1998р. це також виключає  подальше використання показань приладу в якості доказів у справі про адміністративне порушення.

 Також відповідно до п.4 вказаних вище Методичних рекомендацій, роботу приладу забезпечує працівник (інспектор), який його отримав у черговій частині, перевірив його працеспроможність та здійснив настроювання (тобто, повинен мати спеціальні знання). Про це також зазначено у п.13.2 Наказу МВС України «Про затвердження Інструкції з діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоїнспекції МВС України» від 13.11.2006 року. Саме тому у постанові повинно бути зазначено, хто проводив фіксування, що зроблено не було.  

 Крім того, згідно п.11 ст.8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відео зйомки, оптичних радіоприладів мають право тільки оперативні (вичерпний перелік яких зазначений в ст.5 вказаного закону) підрозділи для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності, передбачених ст.6 цього Закону, з якої вбачається, що фіксування адміністративних правопорушень не є підставою для проведення оперативно-розшукової діяльності.  

 Згідно ч.3 ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом.    

 При накладенні стягнення, відповідно до вимог п.2 ст.33 КУпАП, враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують або обтяжують відповідальність. При винесенні оскаржуваної постанови цього зроблено не було та посадовою особою, яка винесла постанову, вимоги закону не враховані.  

 При винесенні постанови було грубо порушено права позивача, передбачені ст.268 КУпАП, а саме: особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням. Справа про адміністративне правопорушення розглядалася за відсутності особи, яка притягалася до відповідальності.  

Крім того, факт притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідно до чинного законодавства не був підтверджений будь-якими доказами відповідачем. Адже, згідно ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.    

 Відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні позову за умови, якщо на цьому наполягає одна з сторін. Відповідач заперечення на позов не подавав  і на застосуванні строку позовної давності не наполягав, а також його представник до суду не прибув. Натомість, суд визнає причину пропуску позивачем строку на оскарження поважною, адже позивач не був належним чином повідомлений про винесення постнови по справі про адміністративне правопорушення та не мав можливості встигнути подати до суду позов

 Відповідно п.1 ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.  

 Тому, постанова по справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню.  

  Керуючись  ст.  105  КАС, ст.ст. 256, 283, 284 КУпАП, -  

ПОСТАНОВИВ:    

 Позовні вимоги задовольнити повністю.  

 Скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ВМ № 117277 від 10 квітня 2010 року, на підставі якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 гривень.  

 Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.  

       Суддя –