АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
“10” листопада 2010 року
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного
суду Тернопільської області в складі :
головуючого – Декайла П.В.
суддів - Римар Т.М., Кунця І.М.
за участю прокурора – Маслюка О.П.
засудженого – ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 на вирок Тернопільського міськрайонного суду від 11 червня 2010 року, -
Цим вироком
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 громадянина України, з середньою освітою, одруженого, непрацюючого, раніше не судимого, -
засуджено за ч.2 ст.185 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі.
Відповідно до ст.75 КК України ОСОБА_1 звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.
На підставі п.п. 2, 3, 4 ч.1 ст.76 КК України на засудженого ОСОБА_1 покладено обов’язки:
- не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції;
- повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання або роботи;
- періодично з’являтись для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.
Запобіжний захід ОСОБА_3 до вступу вироку в законну силу залишено попередній – заставу.
____________________________________________________________________ Справа № 11 – 275, 2010 р. Головуючий у І інстанції – Багрій Т.Я.
Категорія – ч.2 ст.185 КК України Доповідач – Римар Т.М.
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 народження, уродженця м. Броди Львівської області, жителя АДРЕСА_1 громадянина України, з вищою освітою, одруженого, непрацюючого, раніше судимого 23 жовтня 2007 року Бродівським районним судом Львівської області за ч.ч. 1,2,3 ст.358 КК України на 1 рік 6 місяців обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, -
засуджено за ч.2 ст.185 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі.
На підставі ст.71 КК України до нового покарання частково приєднано не відбуте покарання за вироком Бродівського районного суду Львівської області від 23 жовтня 2007 року у вигляді 1 року обмеження волі, що відповідно до ст.72 КК України становить 6 місяців позбавлення волі, і призначено остаточне покарання 2 роки позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_2 до вступу вироку в законну силу залишено утримання під вартою, строк відбування покарання постановлено рахувати з часу взяття його під варту - 11 травня 2010 року.
Судом постановлено стягнути солідарно з засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 600 грн. 96 коп. судових витрат.
Постановою судді Тернопільського міськрайонного суду від 10 вересня 2010 року апеляцію засудженого ОСОБА_2 визнано такою, що не підлягає розгляду.
За вироком суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнані винними та засуджені за злочин, який згідно вироку, вчинений за наступних обставин.
ОСОБА_1 2 жовтня 2009 року запропонував ОСОБА_2 викрасти майно ОСОБА_5 З цією метою в другій половині цього ж дня ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом вільного доступу пройшли на територію підприємця ОСОБА_5, що знаходиться в АДРЕСА_2, звідки за попередньою змовою групою осіб таємно викрали електроболгарку марки “WINKELSCHLEIFER” вартістю 105 грн. та саморобний зварювальний апарат вартістю 1 000 грн., заподіявши ОСОБА_5 матеріальну шкоду на загальну суму 1 105 грн.
В апеляції засуджений ОСОБА_2 вказує, що суд безпідставно визнав подану ним апеляцію такою, що не підлягає розгляду, зазначає, що злочину, за який його засуджено, не вчиняв, досудове та судове слідство проводилось не об’єктивно, не повно та однобічно, слідчий в порушення вимог ст.218 КПК України не дав йому можливості ознайомитись з матеріалами справи, а суд - не вручив обвинувального висновку, при постановлені вироку не взяв до уваги показання ОСОБА_1 про те, що у нього з ним, ОСОБА_2, мови про вчинення крадіжки не було, а він лише просив його про допомогу в перевезенні зварювального апарату. Крім того, при призначенні покарання суд не врахував, що на його утриманні перебуває двоє неповнолітніх дітей та що Бродівським районним судом він був “достроково” звільнений від покарання, призначеного вироком Бродівського районного суду від 23.10.2007 року. Просить пом’якшити йому покарання.
Вирок суду засудженим ОСОБА_1 не оскаржується.
Заслухавши суддю-доповідача, міркування прокурора про скасування постанови судді про визнання апеляції засудженого ОСОБА_2 такою, що не підлягає розгляду, як незаконної, та необхідність розгляду апеляції ОСОБА_2 по суті, про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції та відсутність підстав для задоволення поданої апеляції, засудженого ОСОБА_1, який покладається на думку суду, розглянувши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція засудженого ОСОБА_2 підлягає задоволенню в частині оскарження вищезазначеної постанови судді, а в решті – задоволенню не підлягає.
Визнаючи апеляцію засудженого ОСОБА_2 такою, що не підлягає розгляду, суддя у постанові від 10 вересня 2010 року зазначив, що ОСОБА_2 не вказав в доповненнях до апеляції у чому полягає незаконність вироку та не навів доводів на обґрунтування цього, що не відповідає дійсності і спростовується вищенаведеними доводами апеляції, а тому зазначена постанова підлягає скасуванню, а апеляція ОСОБА_2 на вирок Тернопільського міськрайонного суду від 11 червня 2010 року - розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи і, зокрема, протоколу судового засідання ОСОБА_2 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав повністю та пояснив, що 2 жовтня 2010 року до нього зателефонував ОСОБА_1 та попросив приїхати на територію підприємця ОСОБА_5, що в с. Домаморич Тернопільського району. ОСОБА_1 запропонував викрасти майно ОСОБА_5, на що він погодився і вони разом викрали належні ОСОБА_5 саморобну електрозварку та електроболгарку, які завезли в с.Шишківці Бродівського району Львівської області і сховали в одному з покинутих будинків (а.с.296).
Аналогічні признавальні показання дав і засуджений ОСОБА_1 (а.с.295).
Давши признавальні показання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 погодилися з недоцільністю дослідження судом доказів стосовно фактичних обставин справи.
Як вбачається із протоколу судового засідання, суд під час розгляду справи, з’ясувавши думку учасників процесу, на підставі ч.3 ст.299 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорювалися. При цьому суд у відповідності до вимог вказаної статті процесуального закону з’ясував, чи правильно розуміють підсудні та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції.
ОСОБА_2 в письмовій заяві, даючи згоду на розгляд справи в передбаченому ст.299 КПК України скороченому порядку, просив при дослідженні доказів по справі обмежитися тільки його поясненнями, оскільки не заперечував відносно доказів, зібраних на досудовому слідстві. В розписці, яка наявна в матеріалах справи, ОСОБА_2 вказав, що наслідки відмови від дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи в ході судового розгляду справи йому роз’яснені і він розуміє, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати ці фактичні обставини справи у апеляційному порядку (а.с. 250 зв.).
Аналогічні заява про розгляд справи в передбаченому ст.299 КПК України скороченому порядку була подана суду і засудженим ОСОБА_1
Письмові клопотання про розгляд справи в скороченому порядку - без дослідження доказів щодо фактичних обставин справи судом засуджені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підтримали в судовому засіданні.
Відповідно до ч.3 ст.299 КПК України, якщо учасники судового розгляду не заперечували проти визнання недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи та розміру цивільного позову і суд прийняв таке рішення, вони позбавляються права оспорювати ці фактичні обставини справи в апеляційному порядку.
Однак, після постановлення вироку засуджений ОСОБА_2 всупереч своєї позиції, яку займав в суді першої інстанції, подав апеляцію, в якій оспорив фактичні обставини справи. Згідно зі ст. 365 КПК України апеляційний суду не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, які не оспорювалися в місцевому суді і стосовно яких відповідно до ч.3 ст.299 КПК України докази не досліджувалися.
Зважаючи на це, колегія суддів не вбачає передбачених законом підстав для перевірки наведених ОСОБА_2 в апеляції доводів, які стосуються фактичних обставин справи, зокрема, про його непричетність до вчинення крадіжки.
Щодо викладених в апеляції засудженого ОСОБА_2 доводів про ніби-то допущені органами слідства та судом порушення кримінально-процесуального закону, а саме: не пред’явлення йому слідчим матеріалів справи для ознайомлення та не вручення судом обвинувального висновку, то вони є безпідставними.
Так, в матеріалах справи наявний протокол пред’явлення обвинуваченому матеріалів кримінальної справи, в якому ОСОБА_2 вказав, що з матеріалами кримінальної справи ознайомився в повному обсязі, заяв та клопотань немає, що засвідчив власноручним підписом (а.с.215).
Під час попереднього та судового розгляду справи ОСОБА_2 з цього приводу заяв не робив і клопотань про ознайомлення з матеріалами кримінальної справи не заявляв.
Щодо невручення судом обвинувального висновку, то в матеріалах справи наявна розписка засудженого ОСОБА_2 про отримання ним 18.12.2009 р. під час попереднього розгляду справи обвинувального висновку (а.с.231).
Про отримання обвинувального висновку ОСОБА_2 підтвердив і в судовому засіданні під час розгляду справи по суті, про що зазначено в протоколі судового засідання, зауваження на який ОСОБА_2 не подавав (а.с.295).
Таким чином, викладені в апеляції доводи ОСОБА_2 про невручення йому обвинувального висновку спростовуються матеріалами справи.
Також безпідставними є доводи засудженого ОСОБА_2 про те, що Бродівським районним судом він був “достроково” звільнений від покарання, призначеного вироком Бродівського районного суду від 23.10.2007 року, оскільки згідно повідомлення цього суду Бродівським РП Бродівського МВ КВІ УДДУ ПВП у Львівській області 17 листопада 2009 року подання про звільнення на підставі ст.78 КК України ОСОБА_2 від покарання за вищезазначеним вироком було відкликано в зв’язку з порушенням 7 жовтня 2009 року слідчим відділом Тернопільського РВ ГУМВСУ в Тернопільській області кримінальної справи стосовно ОСОБА_2 за ч.2 ст.185 КК України.
Колегія суддів також не вбачає підстав для задоволення апеляції засудженого ОСОБА_2 щодо пом’якшення призначеного йому покарання, як про це він просить в апеляції, оскільки при призначенні покарання останньому суд врахував відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, особу винного та обставини, які пом’якшують покарання, а саме: щире каяття, визнання вини, сприяння слідству, а також, обтяжуючу покарання обставину – рецидив злочинів.
Крім того, суд хоча не зазначив, однак врахував, і інші пом’якшуючі обставини, на які засуджений посилається в апеляції, і призначив йому покарання у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі, тоді як санкція ч.2 ст.185 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі до 5 років.
Призначивши покарання за новий злочин, суд підставно, відповідно до вимог ст.71 КК України, частково приєднав до нього не відбуте ОСОБА_2 покарання за попереднім вироком, а саме – за вироком Бродівського районного суду від 23.10.2007 року, оскільки новий злочин засудженим було вчинено в період іспитового строку, призначеного даним вироком, а відповідно до ч.1 ст.71 КК України та ч.3 ст.78 КК України у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд до покарання, призначеного за новим вироком приєднує повністю або частково покарання за попереднім вироком.
З врахуванням вищенаведеного і того, що засудженим вчинено злочин під час іспитового строку, колегія суддів підстав для пом’якшення йому покарання, як про це порушується питання в апеляції, не вбачає.
Разом з тим, в порядку ст.365 КПК України даний вирок в частині стягнення з засуджених судових витрат слід змінити – замінити солідарний порядок стягнення судових витрат в сумі 600 грн. 96 коп. на дольовий та стягнути за проведення товарознавчих експертиз з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 300 грн. 48 коп. в користь НДЕКЦ при УМВСУ в Тернопільській області, оскільки відповідно до ч.2 ст.93 КПК України судові витрати підлягають стягненню з засуджених в дольовому порядку. В порушення даних вимог суд першої інстанції, постановляючи вирок, прийняв рішення про стягнення із засуджених судових витрат в сумі 600 грн. 96 коп. в солідарному порядку.
З врахуванням наведеного, керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляцію засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову судді Тернопільського міськрайонного суду від 10 вересня 2010 року про визнання апеляції засудженого ОСОБА_2 на вирок Тернопільського міськрайонного суду від 11 червня 2010 року такою, що не підлягає розгляду, скасувати.
Вирок Тернопільського міськрайонного суду від 11 червня 2010 року стосовно ОСОБА_2 в частині засудження за ч.2 ст.185 КК України та призначеного покарання залишити без зміни.
Цей же вирок в частині стягнення з засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 судових витрат в порядку ст.365 КПК України змінити – замінивши солідарний порядок стягнення судових витрат в сумі 600 грн. 96 коп. на дольовий та стягнути за проведення товарознавчих експертиз з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в користь НДЕКЦ при УМВСУ в Тернопільській області по 300 грн. 48 коп. з кожного.
Головуючий -
Судді -