справа № 22ц-2450/2010рік                                                       головуючий у 1 інстанції – Тесля О.П.  

категорія – спори про спадкове право (37)       доповідач – Гірський Б.О.  

    Р І Ш Е Н Н Я  

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И  

  07 грудня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:  

головуючого  -  Ткач О.І.  

суддів  -  Гірського Б.О., Бахметової В.Х.  

при секретарі  -  Майці Р.Ю.  

з участю сторін  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Чортківського районного суду від 07 вересня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Милівецької сільської ради Чортківського району Тернопільської області, ОСОБА_1, третя особа – Чортківське обласне комунальне міжрайонне бюро технічної інвентаризації про визнання права власності на майно та зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Милівецької сільської ради Чортківського району Тернопільської області, ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно, -  

В С Т А Н О В И Л А :  

  В березні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, в якому зазначила,  що за час перебування у шлюбі з ОСОБА_4 спільно набули домоволодіння по АДРЕСА_1.  

ІНФОРМАЦІЯ_2 її чоловік помер.  

Оскільки за життя ним не було оформлено правовстановлюючих документів на домоволодіння, просила визнати дане майно спільним майном подружжя і провести його поділ, визнавши за нею право власності на його Ѕ частину.  

Крім того, просила визнати за нею право власності на обов’язкову частку у спадщині, як непрацездатної вдови, після смерті чоловіка, що становить ј в даному домоволодінні, так як за життя ОСОБА_4 склав заповіт на все належне йому майно в користь ОСОБА_1  

В квітні 2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали зустрічний позов про визнання права власності на спадкове майно.  

Зокрема, ОСОБА_2 вказала, що її мати – ОСОБА_5 була власницею домоволодіння по АДРЕСА_1, оскільки згідно договору від 15.03.1975 року даний будинок їй побудував колгосп, в якому вона працювала.  

В квітні ІНФОРМАЦІЯ_1 її мати померла і відкрилася спадщина, яку вона прийняла разом із братом – ОСОБА_4, відповідно до норм ЦК УРСР 1963 року, оскільки брат проживав разом із матір’ю і був там зареєстрований, а вона фактично вступила в управління та володіння даним майном.  

Свідоцтво про право на спадщину вони не оформляли, в зв’язку з відсутністю правовстановлюючих документів на домоволодіння.  

Тому, просила визнати за нею в судовому порядку право власності на Ѕ частину даного домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті матері.  

ОСОБА_1 в поданій позовній заяві вказала, що є спадкоємицею за заповітом після смерті ОСОБА_4, який помер в листопаді ІНФОРМАЦІЯ_2, оскільки вчасно звернулася в нотконтору з заявою про прийняття спадщини.  

Просила в судовому порядку визнати за нею право власності на спадкове майно – Ѕ частини домоволодіння по АДРЕСА_1, яке належало померлому, так як в нотконторі їй відмовляють у видачі свідоцтва, в зв’язку з відсутністю правовстановлюючих документів на домоволодіння.    

Рішенням Чортківського районного суду від 07.09.2010 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.  

"Визнано за ОСОБА_3 право на обов’язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту, а саме половини частки, яка належала б їй у разі спадкування за законом, що складається з ј частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель по АДРЕСА_1, яке залишилося після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2.  

В решті позовних вимог відмовлено за безпідставністю.  

Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково.  

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, право власності на Ѕ частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель по АДРЕСА_1.  

Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель по АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5.  

Судові витрати покладено на сторони в межах сум ними понесених".  

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2 просять рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити в повному обсязі пред’явлені ними вимоги, а в задоволенні вимог ОСОБА_3 відмовити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, на порушення норм матеріального права.  

Обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області вирішила, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, а апеляційна скарга ОСОБА_2 до задоволення не підлягає з таких підстав.  

Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що одноосібним власником домоволодіння по АДРЕСА_1 була ОСОБА_5  

Проте такий висновок суду не є обґрунтований.  

Згідно ч. 2 ст. 9 Закону СРСР "Про власність в СРСР", який набрав чинності з 01.07.1990 року, майно селянського господарства належить його членам на праві загальної спільної власності, якщо інше не передбачено законодавчими актами союзної і автономної республіки.  

Пунктом 4 Постанови Верховної Ради УРСР від 26.03.1991 р. №885-12 "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" визначено, що правила, які містяться в Законі Української РСР "Про власність" і були передбачені Законом СРСР "Про власність в СРСР", застосовуються з дня введення в дію Закону СРСР, тобто з 01 липня 1990 року.  

З матеріалів справи вбачається, що домоволодіння по АДРЕСА_1, 1975 року забудови, значиться, згідно погосподарських книг Капустинської сільської ради, а потім Милівецької сільської ради Чортківського району Тернопільської області, як колгоспний двір.  

З пояснень Милівецького сільського голови ОСОБА_7 вбачається, що з 01.05.1991 року була створена Милівецька сільська рада шляхом роз'єднання двох сіл.  

З оглянутої судом апеляційної інстанції погосподарської книги №3 за 1991-1995 рр. Милівецької сільської ради встановлено, що за № 118 в селі Милівці записано господарство, яке відноситься до категорії колгоспного двору. Головою двору значиться ОСОБА_5, а членами двору:     ОСОБА_4 – її син, ОСОБА_3 – невістка і внук ОСОБА_8  

Дана сім’я була колгоспним двором і за записами в книгах Капустинської сільської ради, що вбачається з представленої ними довідки.  

Станом на 01.07.1990 року – час набрання чинності Закону СРСР "Про власність в СРСР", в спірному будинку мешкали і були прописані:   ОСОБА_5 – голова двору та члени двору:     ОСОБА_4 – її син, ОСОБА_3 – невістка і внук ОСОБА_8, які відповідно і стали, в силу Закону, співвласниками даного майна в рівних частках – кожний по ј  його частини.    

  Твердження ж відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 та представників сільської ради про те, що ОСОБА_4 не була членом колгоспного двору з посиланням на запис в погосподарській книзі, суд апеляційної інстанції оцінює критично, оскільки як пояснила в суді апеляційної інстанції сільський голова села Милівці ОСОБА_7, запис про вибуття ОСОБА_3 з двору було зроблено секретарем Милівецької сільської ради без дотримання вимог щодо ведення таких книг (відсутня дата такого запису). Крім цього даний запис міг бути зроблений лише після створення сільської ради, а це – 01.05.1991 року.  

Щодо права на частку в майні колгоспного двору ОСОБА_8, який в червні 1990 року тимчасово вибув з господарства для проходження строкової служби в армію, то за ним зберігся статус члена даного колгоспного двору, відповідно до ст. 126 ЦК УРСР 1963 року.  

Тому, після   смерті в квітні ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5   , відкрилась спадщина на належну їй   ј частину домоволодіння     по АДРЕСА_1   , яку прийняв, як спадкоємець першої черги, її син ОСОБА_4, так як відповідно до вимог ст. 549 ЦК УРСР 1963 року фактично вступив в володіння спадковим майном, оскільки проживав разом із спадкодавцем, був там прописаний і   відповідно він став власником Ѕ частини даного домоволодіння   .  

ОСОБА_2 – дочка спадкодавця будь-яких дій, передбачених вищезазначеною нормою закону, по прийняттю спадщини не вчинила, оскільки не представила суду, відповідно до вимог ст.ст. 58-60 ЦПК України доказів цього.  

ОСОБА_4 за життя склав заповіт, яким заповів все належне йому майно в користь ОСОБА_1  

В листопаді ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер і після його смерті відкрилася   спадщина на належну йому Ѕ частину вищезазначеного домоволодіння   .  

ОСОБА_1, як спадкоємиця за заповіт, подала у встановлений законодавцем строк в нотконтору заяву про прийняття спадщини і відповідно вважається такою, що її прийняла.  

Свідоцтво про право власності на спадкове майно отримати в нотконторі не може, в зв’язку з відсутністю правовстановлюючих документів на домоволодіння.  

ОСОБА_3, як дружина померлого ОСОБА_4, яка на час його смерті перебувала з ним в зареєстрованому шлюбі, заперечує право ОСОБА_1 на все спадкове майно, оскільки на час смерті чоловіка була непрацездатною (мала 58 років), тому вважає, що має право, незалежно від змісту заповіту, на половину частки, яка належала б їй у разі спадкування за законом.  

Оскільки спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_4 вважаються його дружина ОСОБА_3 та син ОСОБА_8, тому   обов’язкова частка позивачки ОСОБА_3 у спадщині складає ј частину, що становить 1/8 частину домоволодіння.  

Право ж на решти ѕ частки в спадковому майні в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 належить ОСОБА_1, що становить 3/8 частини домоволодіння.  

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, тому рішення суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_1 підлягає скасуванню з ухваленням нового, яким слід визнати за ОСОБА_3 право власності на обов’язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частини спадкового майна, що становить 1/8 частину домоволодіння по АДРЕСА_1, а за ОСОБА_1 визнати право власності в порядку спадкування за заповітом на решту спадкового майна – ѕ частини, що становить 3/8 частини вищезазначеного домоволодіння.  

Щодо вимог ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом після смерті матері – ОСОБА_5, яка померла в квітні ІНФОРМАЦІЯ_1, то суд першої інстанції вірно відмовив їй за недоведеністю в задоволенні таких вимог.  

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 307, 308, 309, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області,-  

  В И Р І Ш И Л А:  

  апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.  

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.  

Скасувати рішення Чортківського районного суду від 07.09.2010 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_1 і ухвалити нове, яким: позов ОСОБА_3 задовольнити частково.  

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/8 частини домоволодіння АДРЕСА_1, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4.  

В решті позовних вимог – відмовити.  

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.  

Визнати за ОСОБА_1 право власності, в порядку спадкування за заповітом, на 3/8 частини домоволодіння АДРЕСА_1, після смерті ОСОБА_4.  

Рішення Чортківського районного суду від 07.09.2010 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 залишити без змін.  

Судові витрати покласти на сторони в межах сум ними понесених.  

  Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з того дня може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.  

    Головуючий:  

  Судді: