АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"16 лютого 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого Ткач О.І.
Суддів: Бахметової В.Х, Гірського Б.О.
при секретарі Танцюрі О.В.
з участю ОСОБА_2, представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Гусятинського районного суду від 14 грудня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право на житло,-
ВСТАНОВИЛА:
В листопаді 2009 року ОСОБА_2 звернувся в суд з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідачі зареєстровані у житловому будинку в АДРЕСА_1, який належить йому на праві приватної власності. Однак, з 2004 року ОСОБА_3 виїхала на роботу за кордон та не проживає у спірному будинку, а його син ОСОБА_4 з 2007 року працює та проживає в м. Хмельницькому, тому просив суд визнати відповідачів такими, що втратили право на проживання у вказаному будинку.
Рішенням Гусятинського районного суду від 14 грудня 2009 року позов задоволено частково:
“ОСОБА_3 визнано такою, що втратила право на користування житлом в АДРЕСА_1.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.”
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, оскільки спірний житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя, тому ОСОБА_3 як його співвласник в силу вимог чинного сімейного законодавства не може бути визнана такою, що втратила право на користування вказаним житлом.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги за матеріалами справи, приходить до висновку, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції в частині визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право на користування житлом до скасування з ухваленням нового рішення виходячи з таких підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що колишня дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 зареєстрована у спірному житловому будинку в АДРЕСА_1, який належить йому на праві приватної власності, однак вона з 2004 року перебуває на роботі за кордоном і не проживає за вказаною адресою, тому згідно вимог ч. 2 ст. 405 ЦК України вона втратила право на користування зазначеним житловим приміщенням.
Однак, з таким висновком суду першої інстанції не може погодитися суд апеляційної інстанції, оскільки він не ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 1980 року, який розірвали 23.05.2000 року та за час спільного проживання ними був збудований житловий будинок в якому вони поселились і станом на 01.07.1990 року двір належав до суспільної групи робітників ( довідки Гадинкіської сільської ради від 20.11.2009 року за № 574 та 15.02.2010 року за № 26 ).
Свідоцтво про право приватної власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 виданий ОСОБА_2 31.07.2000 року.
Згідно ч.1 ст.60 СК України « Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).»
Згідно ст.63 СК України «Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.»
Таким чином, будинковолодіння в с.Вигода по вул. Підлісна, 59. є спільною сумісною власністю подружжя, яке набуто ними за час шлюбу, а тому його колишня дружина ОСОБА_3 має рівні права на користування, володіння і розпорядження житловим будинком та не може бути позбавлена права на користування ним в порядку, передбаченому ст. 405 ЦК України.
Крім цього, як пояснив в суді апеляційній інстанції представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, що в суді першої інстанції на розгляді є її позов до позивача ОСОБА_2 про визнання частково недійсним рішення виконавчого комітету Гадинківської сільської ради № 14 від 16.05.2000 року , свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок, яке видане 31.07.2000 року та про визнання за нею право власності на ? частину житлового будинку з господарськими будівлями.
При вказаних обставинах, суд першої інстанції неповно з’ясувавши обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення спору та неповно дослідивши докази, що мають значення по справі, постановив незаконне та необґрунтоване рішення в частині визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, що є підставою для його скасування у вказаній частині.
Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.2., 309, ч.2 , 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Гусятинського районного суду віл 14 грудня 2009 року в частині визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право на користування житлом скасувати.
Постановити нове рішення, яким в позові ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_3 втратившою право на користування житлом відмовити.
В решті — рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення і з того дня може бути оскаржена протягом двох місяців в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий — підпис
Судді — два підписи
З оригіналом вірно.
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області Бахметова В.Х.