АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого – Міщія О.Я.
суддів – Бершадської Г.В., Ходоровського М.В.
при секретарі – Галкіній О.О.
з участю представника ОСОБА_1 — ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник за довіреністю ОСОБА_2, на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27 вересня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ПП “Тернопільська фірма “Будівельник” про визнання недійсним п.4.3 договору від 19.09.2005 року, -
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2009 року ОСОБА_1 звернулась в суд із вказаним позовом, посилаючись на те, що між нею та відповідачем було укладено договір про дольову участь у будівництві двохкімнатної квартири №12 площею 68,71 кв. м. за адресою м. Тернопіль, вул. Довженка, блок “Б”. ПП “Тернопільська фірма “Будівельник” не виконало умови договору та не здало будинок в експлуатацію у 2009 році. Вважає, що перенесення відповідачем строку здачі будинку в експлуатацію є незаконним, а п.4.3 договору яким передбачено таку можливість свідчить про відсутність при укладені договору у відповідача наміру створити правові наслідки. У зв’язку з цим просила визнати вказаний пункт договору недійсним на підставі ст. 234 ЦК України. Крім того посилалась у позові на ч.2 ст. 651 ЦК України і на ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів”.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 27 вересня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПП “Тернопільська фірма “Будівельник” про визнання недійсним пункту 4,3 Договору від 19.09.2005 року відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, невірну оцінку зібраних по справі доказів. Вважає, що п.4.3 договору слід визнати недійсним, оскільки він допускає істотне порушення відповідачем умов договору та порушує її права.
Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Вирішуючи спір, суд виходив з того, що позивач не подав доказів фіктивності п.4.3 договору про дольову участь у будівництві двохкімнатної квартири №12 площею 68,71 кв. м. за адресою м. Тернопіль, вул. Довженка, блок “Б”.
Із вказаним висновком слід погодитись оскільки він відповідає вимогам закону, грунтується на матеріалах справи.
Як встановлено судом, 19 вересня 2005 року між ПМП “Тернопільська фірма “Будівельник” та ОСОБА_1 укладено договір, згідно якого ПМП “ТФ “Будівельник” приймає ОСОБА_1 у пайове будівництво двохкімнатної квартири №12 площею 68,71 кв. м. за адресою м. Тернопіль, вул. Довженка, блок “Б”, а позивачка зобов’язана оплатити за житло 207573 грн. Планове закінчення будівництва та здача житла в експлуатацію передбачено у 2009 році.
Згідно п.4.3 договору строк здачі будинку в експлуатацію може бути перенесений за умов, не залежних від ПП “Тернопільська фірма “Будівельник”.
Як пояснила позивачка, ПП “Тернопільська фірма “Будівельник” не здало будинок в експлуатацію, будівництво в даний час зупинено.
Згідно роз’яснень, даних у п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.2009 року для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
З матеріалів справи видно, що сторони уклали договір від 19.09.2005 року, домовились з усіх його істотних умов. ОСОБА_1 виконала умови договору повністю, а ПП “Тернопільська фірма “Будівельник” лише частково, розпочавши будівництво, але не здавши будинок в експлуатацію у визначений строк в 2009 році.
Згідно ч.3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оскільки позивачка не подала доказів щодо наявності умислу сторін, спрямованого на укладення фіктивної угоди, на виконання правочину було передано майно, тому суд правильно відмовив у позові. При цьому суд підставно зазначив, що факт неналежного виконання зобов’язання не може бути підставою для визнання його недійсним.
Як пояснили в апеляційному суді представник апелянта, позивачка та її довіритель просили у суді першої інстанції визнати недійсним п.4.3 договору від 19.09.2005 року з підстав його фіктивності і не просили змінити договір на підставі ч.2 ст. 651 ЦК України. Посилання на цю норму права і на ст. 18 ЗУ “Про захист прав споживачів” означає, що договір в результаті визнання недійсним п.4.3 зміниться і не справедлива його частина не буде включена до змісту угоди.
Враховуючи вказані пояснення, а також те, що позивач не подав будь-яких доказів щодо зміни чи розірвання договору від 19.09.2005 року, суд правильно розглянув спір у межах заявлених позовних вимог.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення та скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити
Рішення Тернопільського міськ районного суду від 27 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: підпис
Судді: підписи
З оригіналом вірно
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області О.Я. Міщій