Справа № 22ц – 5412/10 Головуючий у 1 інстанції – Гладіч Н.І.
Категорія – 51 Доповідач – Осіпук В.В.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 грудня 2010 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого Завидовської-Марчук О.Г.
суддів Данилюк В.А., Осіпука В.В.
при секретарі Дуткіній Ж.П.
з участю представника позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди заподіяної працівником, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Любешівського районного суду від 2 листопада 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У вересні 2010 року ОСОБА_4 звернулась в суд із зазначеним позовом. Покликалась на те, що відповідач ОСОБА_2 з 8 липня 2009 року по 25 травня 2010 року на підставі трудового договору, зареєстрованого у Любешівському районному центрі зайнятості, працювала у неї продавцем непродовольчих товарів у магазині «Комфорт» в смт.Любешів Волинської області. На час роботи з відповідачем було укладено договір про повну матеріальну відповідальність.
7 березня 2010 року після проведення інвентаризації виявлено нестачу товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 11823 грн.
Крім того позивач зазначала, що ОСОБА_2 не заперечувала тої обставини, що час від часу брала гроші з каси магазину, однак завжди їх повертала.
Враховуючи наведене, ОСОБА_4 просила стягнути в її користь з відповідача 11823 грн. за заподіяні матеріальні збитки, 3000 за спричинену їй моральну шкоду та відшкодувати понесені судові витрати.
2 листопада 2010 року рішенням Любешівського районного суду позов задоволено частково, стягнуто в користь ОСОБА_4 з ОСОБА_2 11823 грн. за завдані матеріальні збитки та 238 грн. 23 коп. понесених судових витрат. У стягненні матеріальної шкоди ОСОБА_4 відмовлено.
В поданій апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати як незаконне, постановлене з порушенням норм процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 порушила вимоги укладеного між позивачем і нею трудового договору та з власної вини допустила недостачу товаро-матеріальних цінностей на загальну суму 11823 грн. Тому суд вважав, що на підставі пунктів 2, 5 ч.1 ст.134 КЗпП України, дана грошова сума підлягає стягненню з відповідача в користь роботодавця ОСОБА_4
Проте з такими висновками суду погодитись не можна.
Згідно з трудовим законодавством працівник може бути притягнутий до повної матеріальної відповідальності лише у випадках, передбачених ст.134 КЗпП України.
Відповідно до пунктів 2 та 5 ст.134 КЗпП, на які покликався суд задовольняючи позов про відшкодування матеріальної шкоди, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, у випадках: коли майно та інші цінності були одержані представником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; коли шкоду завдано недостачею, умисним знищенням, зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування.
Встановлено, що 8 липня 2009 року між приватним підприємцем ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено трудовий договір, за яким відповідач була прийнята на роботу продавця непродовольчих товарів. Письмовий договір про повну матеріальну відповідальність з даним працівником укладений не був. 25 травня 2010 року ОСОБА_2 була звільнена з роботи за п.2 ст.41 КЗпП України.
Крім того встановлено, що згідно постанови органу досудового слідства від 20 квітня 2010 року в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2 за ст.191 КК України відмовлено на підставі п.2 ст.6 КПК України за відсутністю в її діях складу злочину.
Частиною 3 ст.10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. Таким чином, з урахуванням вимог КЗпП у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівником, саме позивач повинен довести, що така шкода заподіяна йому винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника при виконанні ним трудових обов’язків. Однак такі докази, які б свідчили про винність і протиправність дій відповідача ОСОБА_2 під час виконання нею трудових обов’язків позивачем суду надані не були.
Аналізуючи встановлені обставини в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що позов підприємця ОСОБА_4 про стягнення із ОСОБА_2 матеріальної шкоди в повному розмірі на підставі п.п.2, 5 ст.134 КЗпП, як вважав суд першої інстанції, до задоволення не підлягає за недоведеністю заподіяння даної шкоди відповідачем під час виконання нею трудових обов’язків.
За таких обставин колегія суддів визнає, що при вирішенні справи судом неправильно застосовані норми матеріального права, а тому оскаржене рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задоволити.
Рішення Любешівського районного суду від 2 листопада 2010 року в даній справі скасувати.
В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди заподіяної працівником відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: