АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД  МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ    

Справа № 11-570/2010р.      Головуючий 1-ї інстанції Рудяк А.О.

Категорія: ч. 2 ст. 286 КК      Доповідач апеляційної інстанції Пісной І.М.

  УХВАЛА  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

  Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Миколаївської області  

  в складі: головуючого: Погорєлової Г.М.  

суддів: Пустовара М.Л., Пісного І.М.  

при секретарі Трофименку О.В.  

за участю прокурора: Іванова А.О.  

засудженого: ОСОБА_2  

зхисника: ОСОБА_3  

потерпілої ОСОБА_4  

  14 вересня 2010 року розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та потерпілої ОСОБА_4 на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 13.07.2010 року, яким:  

  ОСОБА_2   , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дьєр, Угорщина, в силу ст.89 КК України не судимий,  

- засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України – до 4-х років позбавлення волі з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбуття покарання з іспитовим строком 2 роки. На підставі ст. 76 КК України зобов’язано, повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання та періодично з’являтися для реєстрації.  

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_4 у відшкодування матеріальної шкоди 1550, 17 грн., та 25000 грн. моральної шкоди.  

  Засуджений ОСОБА_2 визнаний винним в тому, що 10 лютого 2010 р. близько 07-30, керуючи автомобілем «Газ-3302 1212», який належить ОСОБА_5, рухався по обмерзлій асфальтованій проїзній частині проспекту Героїв Сталінграду зі сторони пров. Гайдара у напрямку Терновської розвилки у лівому ряду з допустимою швидкістю.  

  Підїжджаючи до нерегульованого пішоходного переходу розташованому в районі будинку № 87 по Пр. Героїв Сталінграду, водій ОСОБА_2 грубо порушив вимоги п.п. 12.1, 12.3, 18.1, 18.4 Правил дорожнього руху, тобто виявив неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, не вибрав безпечну швидкість руху, не контролював свій рух, хоча повинен був постійно його контролювати та мав таку можливість. При виникненні небезпеки для руху, не прийняв мір для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу. При наближенні до нерегульованого пішоходного переходу перед яким зупинився транспортний засіб, не зменшив швидкість та не зупинився, а продовжив рух не впевнившись у відсутності пішоходів на пішоходному переході, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, не впорався з керуванням та допустив наїзд на переходящу справа-наліво по ходу його руху по нерегульованому пішоходному переходу ОСОБА_4  

  У результаті наїзду, ОСОБА_4 були спричинені тілесні ушкодження у виді переломі 3-6 ребер зліва з підшкірною емфіземою та травматичним плевритом, розриву селезінки з внутрішньочеревною кровотечею, обширних гематом на лівому стегні та голені, які згідно з висновком СМЕ № 757 від 22.04.2010 року відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.  

  Настанню даної дорожньо-транспортної пригоди сприяло злочинне порушення водієм ОСОБА_2 вимог п.п. 12.1, 12.3, 18.1, 18.4 Правил дорожнього руху, які знаходяться у причинному зв'язку з наступившими наслідками.  

  В апеляції прокурор, просить вирок скасувати та постановити новий вирок яким призначити ОСОБА_2 покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати всіма видами транспортних засобів строком на 3 роки. Посилається на те, що судом неправильно застосований кримінальний закон при призначенні ОСОБА_2 покарання, а також призначене покарання, яке не відповідає ступені тяжкості злочину та особі засудженого унаслідок м'якості. Також вважає, що рішення суду про звільнення від відбування покарання з іспитовим строком немотивоване та невраховані судом обставини, які пом'якшують покарання ОСОБА_2 не підтверджуються дослідженими матеріалами справи.  

  В апеляції потерпіла в апеляції просить вирок скасувати через невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи та невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, а справу повернути на додаткове розслідування. Посилається на те, що відсутні обставини, які пом'якшують покарання засудженому та те, що не наведено у вироку суду жодної мотивації застосування ст. 75 КК України. Крім того, потерпіла вважає, що ОСОБА_2 повинен був бути засуджений за сукупністю вироків, оскільки злочин щодо неї він скоїв в період випробувального терміну після засудження за раніше скоєний злочин.    

  Заслухавши доповідь судді; прокурора в підтримання апеляції, який просив вирок скасувати та постановити новий; потерпілу, ОСОБА_4 в підтримання її апеляції, яка просить вирок скасувати та направити справу на додаткове розслідування; засудженого ОСОБА_2  та захисника ОСОБА_3, які заперечують проти задоволення апеляцій, просять вирок залишити без зміни; дослідивши матеріали справи та додатково надані стороною захисту докази щодо відшкодування засудженим шкоди; обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає апеляції  не підлягаючими задоволенню за таких підстав.  

    Винність засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, за обставин викладених у вироку суду підтверджується сукупністю доказів належним чином досліджених в судовому засіданні і в цій частині вирок суду ніким з учасників судового розгляду не оспорюється.  

    Доводи прокурора про те, що судом неправильно застосовано кримінальний закон при призначенні покарання, колегія суддів вважає безпідставними. Застосування ст. 75 КК України у вироку належним чином вмотивовано. Так, суд вказав у мотивувальній частині вироку, що враховує дані про особу засудженого, який позитивно характеризується, на час постановлення вироку згідно ст. 89 КК України є несудимим, працює, має на утриманні неповнолітню дитину, частково відшкодував шкоду. ОСОБА_2 щиро розкаявся.  

    Крім того, обтяжуючих покарання обставин судом не встановлено. Не приведені вони і прокурором. Тому матеріальний закон при призначенні покарання судом застосовано правильно.  

    Неспроможні і доводи прокурора щодо звільнення ОСОБА_2 від відбування додаткового покарання. Такого рішення суд не приймав, оскільки ані мотивувальна, ані резолютивна частини вироку такого посилання не містять.  

    За тих же обставин не підлягає задоволенню і апеляція потерпілої ОСОБА_4, яка при апеляційному розгляді справи вказала, що для неї найважливішим є відшкодування засудженим шкоди, оскільки вона заборгувала гроші витрачені на лікування. Разом з тим, вона не вказуючи підстав, просить скасувавши вирок, направити справу для додаткового розслідування.  

    Що стосується міри покарання засудженому, вона призначена у повній відповідності до вимог ст.ст.65-67 КК України, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину та даних про особу засудженого, який раніше не судимий, виключно позитивно характеризується, займається суспільно корисною працею.  

  Колегія суддів враховує додатково надані докази відшкодування ОСОБА_2 шкоди – 7000 грн. моральної шкоди та 1550 грн. 17 коп. матеріальної та поряд з щирим каяттям і іншими пом'якшуючими покарання обставинами, вважає їх дійовим каяттям.  

  За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування вироку, а тому апеляції задоволенню не підлягають.  

  Керуючись ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,  

        У Х В А Л И ЛА :  

  апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та потерпілої ОСОБА_4 залишити без задоволення, а вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 13.07.2010 року відносно ОСОБА_2 – без зміни.  

  Головуючий  

  Судді