УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2010 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого - судді Кашапової Л.М.
суддів Зарицької Г.В.
Рафальської І.М.
при секретарі Ганько Ю.І.
з участю сторін ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 15 вересня 2010 року, -
в с т а н о в и л а :
В липні 2010 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3, в якому просила визнати недійсним нотаріально посвідчений договір дарування дачного будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0477, які знаходяться в кооперативі „Фінансист” на території Соколовського дачного масиву Житомирського району, укладений між сторонами 14.03.2006 року.
Посилалася на те, що відповідач, який являється її сином, не виконав домовленостей між ними, не надає їй матеріальної допомоги, не відвідує її за місцем проживання, а отже обманув її і поставив у вкрай невигідні для неї умови, оскільки вона мала намір укласти договір довічного утримання і надіялась, що буде мати постійний догляд з боку сина, а він від неї (на знак подяки за його турботу) отримає у власність її садовий будиночок та належну їй земельну ділянку.
Справа № 22 ц – 8114/10 Головуючий у суді 1 інст. Бондарчук В.В.
Категорія 20 Суддя - доповідач Кашапова Л.М.
Зазначала, що на договорі дарування вона поставила підпис за вказівкою нотаріуса, не прочитавши його, так як ще в 2001 році їй поставлено діагноз глаукома обох очей.
Правовою підставою позовних вимог вказала ст.229 ЦК України.
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 15.09.2010 року в задоволенні позову відмовлено.
Додатковим рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 28.10.2010 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 8грн. 50грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що суд неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, не дав належної оцінки зібраним по справі доказам, порушив норми процесуального закону, а тому висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
Зазначає, що судом не враховано, що при укладенні договору вона його не читала, а тільки підписала, так як має дуже поганий зір, а тому була впевнена, що підписує договір довічного утримання.
Розглянувши справу в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з врахуванням наступного.
Згідно вимог ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.1 ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачка являється матір’ю відповідача, що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого 20.11.1952 року Соколово-Гірською сільською радою Житомирського району Житомирської області та поясненнями сторін.
14.03.2006 року між позивачкою, як дарувальником, та відповідачем, як обдарованою особою, укладено нотаріально посвідчений договір дарування дачного будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0477, які знаходяться в кооперативі „Фінансист” на території Соколовського дачного масиву Житомирського району.
Будь-яких об’єктивних доказів на підтвердження того, що між сторонами була домовленість про укладення договору довічного утримання в процесі розгляду справи не здобуто, як не здобуто і доказів того, що позивачка помилялась щодо природи укладеного правочину.
На час укладення оспорюваної угоди позивачка проживала в квартирі АДРЕСА_2 разом з сім’єю свого молодшого сина (син, невістка та двоє онуків), в якій з 17.01.1973 року по 13.06.1998 року був зареєстрований і відповідач, а відповідач разом з дружиною в будинку АДРЕСА_3. Зазначені обставини спростовують посилання позивачки на те, що вона мала намір укласти з ОСОБА_3 договір довічного утримання, а він, як син, мав забезпечити їй постійний догляд, оскільки відповідач не проживав разом з матір’ю в одному жилому приміщенні.
В судовому засіданні сторони підтвердили, що непорозуміння між ними виникли в квітні-травні 2009 року по причині незадоволення позивачки щодо кола знайомих, з якими підтримує стосунки відповідач, та щодо факту здачі дачного будиночку в піднайом третім особам.
Вищезазначені обставини вказують на те, що позивачка мала на меті, що після того, як вона подарує відповідачу дачу, він і надалі буде слухняним сином, буде виконувати будь-які її бажання і вимоги, а вона зможе контролювати його поведінку та життя, матиме можливість і надалі розпоряджатись подарованим майном, тобто вона помилялась щодо мотивів правочину, а ця обставина не має істотного значення при вирішенні спірних правовідносин.
Звертає на себе увагу і той факт, що в процесі розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій позивачка в своїх поясненнях не визначилася з правовими підставами вимог щодо визнання договору дарування недійсним, продовжувала настоювати як на ст.ст. 229 ЦК України (помилка), так і на ст. 230 ЦК України (обман), які за своїм змістом є взаємовиключними, а суд не вправі на власний розсуд обирати правові підстави, оскільки це суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст.11 ЦПК України.
З врахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, оскільки позовні вимоги є безпідставними.
Доводи апелянта про те, що вона є людиною необізнаною з деталями укладення цивільно-правової угоди та не цікавилась наслідками її вчинення протягом тривалого часу, є необгрунтованими і спростовується як фактом звернення до правоохоронних органів з приводу неналежної, на думку позивачки, поведінки відповідача, так і фактом документального оформлення переговорного процесу з наймачами дачі (а.с.12-14).
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не звернув увагу на те, що договір дарування не міг бути прочитаний позивачкою, так як вона майже нічого не бачить в зв’язку з катарактою обох очей, а отже вона не знала, яка саме угода була укладена, є безпідставними, оскільки текст договору був прочитаний вголос нотаріусом, сторонам зрозумілий і ними схвалений, що посвідчено власноручними підписами позивачки та відповідача за місцем проживання ОСОБА_2, тобто волевиявлення позивачки було добровільним, при укладенні угоди були враховані особливості стану здоров’я позивачки (а.с.21-23).
В мотивувальній частині рішення суд дав правовий аналіз показів свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, допитаних по ініціативі позивачки, і навів мотиви, з врахуванням яких їх покази не були прийняті до уваги судом.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, не містять посилань на порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело чи могло призвести до неправильного вирішення справи, а тому підстав для скасування рішення суду немає.
Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 308, 317 ЦПК України, колегія суддів –
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити .
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 15 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий
Судді