УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2010 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого - судді Кашапової Л.М.
суддів Широкової Л.В.
Олексієнка М.М.
при секретарі Ганько Ю.І.
з участю сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу дочірнього підприємства державної акціонерної компанії „Хліб України” „Черняхівського комбінату хлібопродуктів” на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 22 квітня 2010 року
по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до дочірнього підприємства державної акціонерної компанії „Хліб України” „Черняхівського комбінату хлібопродуктів” про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за затримку виплати розрахункових коштів, відшкодування моральної шкоди, -
в с т а н о в и л а :
В листопаді 2009 року ОСОБА_2 звернувся в суд з вказаним позовом, в якому просив стягнути з дочірнього підприємства державної акціонерної компанії „Хліб України” „Черняхівського комбінату хлібопродуктів” 10 000грн. невиплаченої заробітної плати при звільненні, середній заробіток за час затримки виплати розрахункових коштів та 1000грн. на відшкодування моральної шкоди.
Посилався на те, що з 01.09.2006 року по 17.11.2007 року працював
Справа №22 ц – 6207 Головуючий у 1 інст. Моніч Б.С.
Категорія 52 Суддя - доповідач Кашапова Л.М.
на Черняхівському комбінаті хлібопродуктів слюсарем-ремонтником млина, однак до даного часу підприємство не виплатило йому розрахункові, мотивуючи це відсутністю грошових коштів.
Зазначав, що своїми протиправними діями відповідач порушив вимоги ст.22 Закону України „Про заробітну плату”, вимоги трудового законодавства та завдав йому моральну шкоду, так як він був тривалий час позбавлений матеріального забезпечення, що потребувало від нього додаткових зусиль для організації свого життя та життя членів родини.
Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 22.04.2010 року позов задоволено частково.
Стягнуто з дочірнього підприємства державної акціонерної компанії „Хліб України” „Черняхівського комбінату хлібопродуктів” на користь ОСОБА_2 2350грн. 81коп. заборгованості по заробітній платі, 10814грн. 04коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 1000грн. на відшкодування завданої моральної шкоди та в доход держави 140грн. 15коп. судового збору і 120грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.
В апеляційній скарзі дочірнє підприємство державної акціонерної компанії „Хліб України” „Черняхівський комбінат хлібопродуктів” просить рішення суду скасувати в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку та коштів на відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що суд неповно з’ясував обставини справи щодо платоспроможності підприємства, не дав належної оцінки зібраним по справі доказам та порушив норми процесуального закону.
Зазначає, що вини підприємства у несвоєчасному розрахунку немає, оскільки з 04.09.2006 року воно знаходилось у стадії банкрутства, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, впродовж декількох років підприємство не здійснювало виробничу діяльність, на всі його рахунки був накладений арешт державною виконавчою службою.
Крім того вказує, що позивач не обгрунтував позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, а суд не навів мотивів щодо задоволення позову в цій частині.
Розглянувши справу в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з врахуванням наступного.
Згідно вимог ст.ст.47,115,116,117 КЗпП України своєчасна виплата заробітної плати та проведення розрахунку при звільненні є обов’язком підприємства, установи, організації, а не його правом. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Зазначенні положення містяться і в ст.12 Конвенції №95 Міжнародної Організації Праці про охорону заробітної плати, згідно з якою при припиненні дії трудового договору з працівником провадиться остаточний розрахунок всієї належної йому заробітної плати.
Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони перебували у трудових відносинах з 01.09.2006 року по 17.11.2007 року, що підтверджується записом в трудовій книжці. В день звільнення відповідач не провів повний розрахунок з позивачем, чим завдав йому моральної шкоди.
З довідки дочірнього підприємства державної акціонерної компанії „Хліб України” „Черняхівський комбінат хлібопродуктів” без номера і дати вбачається, що заборгованість підприємства перед позивачем по заробітній платі станом на 28.01.2010 року складає 2350грн. 81 коп. (а.с.31). На час розгляду справи вона погашена не була, що відповідачем не оспорюється.
За вказаних обставин суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що трудові права позивача були порушені, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню в примусовому порядку 2350грн. 81коп. заборгованості по заробітній платі, 10814грн. 04коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 1000грн. на відшкодування завданої моральної шкоди.
Посилання апелянта на відсутність вини підприємства у затримці розрахунку є безпідставним і не впливає на правильність прийнятого судом рішення в частині задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки між сторонами виник трудовий спір із підстав, передбачених ст.ст.116,117 КЗпП України, а тому норми Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” не поширюються на спірні правовідносини. Керівництво відповідача зобов’язане було проводити кадрову роботу у відповідності з перспективами фінансово-господарської діяльності підприємства.
Обставини, на які посилається апелянт, як на поважні причини невиплати заробітної плати працівникам підприємства, а саме: порушення провадження про банкрутство відносно підприємства, накладення арешту на рахунки підприємства державною виконавчою службою, відсутність бухгалтерської документації, грошових коштів – не можуть слугувати переконливою підставою для обгрунтування відсутності вини підприємства. В п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” зазначено, що сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Під виною юридичної особи законодавець розуміє вину його працівників при виконанні (невиконанні) ними своїх посадових обов’язків. В даному випадку відповідач не довів, що приведення підприємства до банкрутства, втрата бухгалтерських документів виникли не з вини посадових осіб підприємства, а з будь-яких інших об’єктивних чи поважних причин, що мали місце не в зв’язку з господарською діяльністю самого підприємства.
Нарахування розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні проведено судом у відповідності з вимогами постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року (з послідуючими змінами і доповненнями) і відповідачем не надано доказів неправильності розрахунку, наведеного в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності позивачем факту перебування його на роботі в день звільнення є необгрунтованими, оскільки ця обставина відповідачем документально не спростована. До того ж обов’язок ведення обліку робочого часу працівників підприємства (оформлення табелів виходу на роботу) покладається на відповідача згідно вимог ст.110 КЗпП України та ст.30 Закону України „Про оплату праці”.
Твердження апелянта про те, що позивач не обгрунтував позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, а суд не навів мотивів щодо задоволення позову в цій частині є безпідставними. Судом встановлено, що тривала невиплата заборгованості по заробітній платі погіршила матеріальний стан позивача, змусила змінювати звичний спосіб життя, шукаючи додаткові засоби для існування, а тому визначений судом розмір моральної шкоди в сумі 1000грн. є достатньою компенсацією моральних страждань позивача.
Крім того, заподіяння моральної шкоди в даному випадку носить триваючий характер, а тому підстав для застосування тримісячного строку звернення до суду, визначеного ч.1 ст.233 КЗпП України, в цій частині вимог немає.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, не містять посилань на неправильне застосування судом норм матеріального закону та порушення норм процесуального закону, які призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому підстав для скасування рішення суду немає.
Керуючись ст.ст.218, 303, 307, 308, 317 ЦПК України, колегія суддів –
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу дочірнього підприємства державної акціонерної компанії „Хліб України” „Черняхівського комбінату хлібопродуктів” відхилити.
Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 22 квітня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий Судді