УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 ж овтня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого – судді Павицької Т.М.
суддів Старовойта Г.С., Заполовського В.Й.
з участю секретаря Пеклін Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк” про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, договору застави, договору про задоволення вимог іпотекодержателя та договору відступлення права вимоги за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк” на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 19 липня 2010 року, -
в с т а н о в и л а :
В лютому 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 09.11.2007 року між нею та відповідачем укладено договір кредиту № ZROGB00004150 на суму 93536, 42 доларів США. Для забезпечення кредитного договору між сторонами були укладені договір застави, договір іпотеки, договір про задоволення вимог іпотекодержателя та договір відступлення права вимоги. Посилаючись на те, що згідно ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня, а при укладенні кредитного договору у відповідача була відсутня індивідуальна ліцензія на здійснення валютних операцій, позивачка просила визнати кредитний договір та похідні від нього договори недійсними на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 19 липня 2010 року позов задоволено. Суд визнав недійсним кредитний договір №ZROGB00004150 від 09.11.2007 року та додаткову угоду №1 від 30.11.2006 року, які укладені між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ „Приватбанк” в особі представника філії „Житомирське регіональне управління” ЗАТ КБ „Приватбанк”. Визнано недійсним договір іпотеки №ZROGB00004150 від 09.11.2007 року та договір про внесення змін та доповнень від 30.11.2007 року, які укладені між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ „Приватбанк” в особі представника філії „Житомирське регіональне управління” ЗАТ КБ „Приватбанк”, про що здійснено запис в реєстрі за №16988, 18409, та виключити з реєстру іпотек запис за №16988, 18409, виключити з реєстру заборон запис за №16989. Визнано недійсним договір застави (майнових
__________________________________________________ _____________________________
Справа №22ц/ 5997 Головуючий в суді 1-ї інстанції Сингаївський О.П.
Категорія 27 Суддя – доповідач Павицька Т.М.
прав на отримання грошових коштів по договору) від 09.11.2007 року та договір про внесення змін та доповнень від 30.11.2007 року, які укладені між ОСОБА_1 та ЗАТ „Приватбанк” в особі представника філії „Житомирське регіональне управління” ЗАТ КБ „Приватбанк”, про що здійснено запис в реєстрі за №16986, 18402. Визнано недійсними договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 09.11.2007 року та договір відступлення прав вимоги (цесія) №ZROGB00004150 від 09.11.2007 року, які укладені між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ „Приватбанк” в особі представника філії „Житомирське регіональне управління” ЗАТ КБ „Приватбанк”. Стягнуто з ПАТ КБ „Приватбанк” на користь ОСОБА_1 74 грн. судових витрат.
В апеляційній скарзі ПАТ КБ „Приватбанк”, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права просив скасувати рішення суду, і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, передбачених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що кредитний договір в іноземний валюті укладений між сторонами без індивідуальної ліцензії Національного банку України, а тому цей договір та похідні від нього договори - договір іпотеки, договір застави, договір про задоволення вимог іпотекодержателя та договір відступлення права вимоги є недійсними відповідно до ст.ст.203, 215 ЦПК України.
Проте з таким висновком суду погодитися не можна.
Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов”язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов”язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов”язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов”язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч.3 ст.533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов”язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно з положеннями п.1 ч.2.ст.47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” банк має право здійснювати операції з валютними цінностями. На здійснення операцій, визначених пунктами 14 ч.2 ст.47 цього Кодексу надає дозвіл Національний банк України.
Основним документом, що регулює режим здійснення валютних операцій на території України, є Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” .
Статтею 5 Декрету передбачено, що всі валютні операції проводяться на підставі ліцензії – генеральної або індивідуальної, що видається Національним банком України; генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв”язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії.
Також вказаною нормою визначено перелік операцій, що потребують отримання індивідуальної ліцензії: вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей; вивезення, переказування і пересилання в Україні валюти України; надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу або застави; розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України; здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами, як дарунок або спадщину. Цей перелік підстав, за наявності яких сторони повинні отримувати індивідуальні ліцензії, є вичерпним і розширеному трактуванню не підлягає.
Крім того, постановою №483 від 14.10. 2001 року Правління Національного банку України, який діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль, затверджено Положення „Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу”, згідно з п.15 якого в разі, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, використання іноземної валюти, як засобу платежу дозволяється без отримання індивідуальної ліцензії.
Судом встановлено, що 09 листопада 2007 року між сторонами укладено кредитний договір № ZROGB00004150. за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 93 536,42 доларів США, строком до 08.11.2027 року.
При цьому відповідач мав банківську ліцензію № 22 від 04.01.2001 року, видану Національним банком України на здійснення операцій, визначених ч.1 та п.5-11 ч.2 ст. 47 Закону України „ Про банки та банківську діяльність”.
За таких обставин визначення в договорі суми кредиту в іноземній валюті не є порушенням, оскільки даний договір укладено з банком, який мав ліцензію на здійснення такої діяльності.
З огляду на викладене, у суду першої інстанції не було правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 Тому рішення суду першої інстанції підлягає скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 209, 303, 304,307,309,314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк” задовольнити.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 19 липня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк” про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, договору застави, договору про задоволення вимог іпотекодержателя та договору відступлення права вимоги.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді