УКРАЇНА  

  АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ  

  Р І Ш Е Н Н Я  

  ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ  

    16 листопада 2010 року  

  Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Житомирської області в складі:  

головуючого - судді            Кашапової Л.М.  

суддів                                    Снітка С.О.    

Олексієнка М.М.  

  при секретарі                       Ганько Ю.І.  

з участю                               представників сторін,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі цивільну справу за позовом   ОСОБА_2   до Прокуратури Житомирської області, Державного казначейства України, Головного управління Державного казначейства України в Житомирській області про  відшкодування матеріальної та немайнової шкоди, завданої  незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, та витрат на правову допомогу  

  за апеляційними скаргами   прокуратури Житомирської області, представника Державного казначейства України та головного управління Державного казначейства України в Житомирської області ОСОБА_3   на  рішення Житомирського районного суду  Житомирської області  від 23 червня 2010 року, -    

  в с т а н о в и л а :  

  В травні 2009 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, в якій просив  стягнути з Державного казначейства України  за рахунок коштів Державного бюджету 249 206 грн. 40 коп. на відшкодування втраченого заробітку, 500 000 грн.   на   відшкодування   моральної   шкоди   та    

Справа №22 ц – 5169 Головуючий у 1 інст. Баренко С.Г.

Категорія 33 Суддя - доповідач Кашапова Л.М.

30 000 грн.   витрат, пов’язаних з  оплатою юридичних послуг, і     зобов’язати головне управління Державного казначейства України в Житомирській області  відшкодувати за рахунок коштів Державного бюджету 249 206грн. 40 коп. втраченого заробітку, 500 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, 30 000 грн. витрат на правову допомогу  

Посилався на те, що 27.09.2005 року прокуратурою Житомирської області його  було безпідставно затримано за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого п.13 ч.2 ст.115 КК України, і в цей же день проти нього була порушена кримінальна справа. 29.09.2005 року його взято під варту, а 07.10.2005 року пред’явлено обвинувачення у скоєнні навмисного вбивства за п.13 ч.2 ст.115 КК України. 19.12.2005 року проти нього було додатково порушено кримінальну справу за ч.1 ст.263 КК України та пред’явлено обвинувачення у скоєнні вказаного злочину.  

Вказував, що 27.07.2006 року вироком апеляційного суду Житомирської області його було визнано винним у злочинах, передбачених ч.1 ст.263, п.7,13 ч.2 ст.115 КК України та призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі. 02.11.2006 року Верховним Судом України було скасовано вказаний вирок апеляційного суду Житомирської області, а кримінальну справу направлено на додаткове розслідування.  

11.02.2008 року вироком апеляційного суду Житомирської області, залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України від 09.10.2008 року його було визнано невинним у пред’явленому обвинуваченні у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.27, п.11 ч.2 ст.115. ч.2 ст.27, п.12 ч.2 ст.115, п.33 ч.2 ст.115, ч.1 ст.263 КК України і по суду виправданим.  

Зазначав, що в результаті незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного засудження, незаконного тримання під вартою, незаконного накладення арешту на автомобіль він був протягом трьох  років  і дванадцяти днів позбавлений можливості займатись підприємницькою діяльністю, яка була фактично припинена, він не отримував заробітної плати та втратив фінансову можливість утримувати свою сім’ю, дружина та двоє неповнолітніх дітей, які перебували на його утриманні, залишились без засобів до існування і були поставлені у вкрай важке матеріальне становище.  

Вказував, що незаконним притягненням до кримінальної відповідальності йому було заподіяно значних моральних страждань, оскільки він був позбавлений можливості виховувати дітей, піклуватися про їх здоров’я, спілкуватися  та бачитися з ними та зі своєю дружиною, бути присутнім на похоронах матері, яка померла 22.06.2006 року. З 27.07.2006 року по 02.11.2006 року його було поміщено в камеру для довічно ув’язнених, що істотно посилило моральні страждання. Інформація про обвинувачення його у вбивстві негативно вплинула на його відносини з оточуючими людьми, компроментувала його рідних.  

Зазначав, що в результаті незаконних дій органів досудового слідства та прокуратури  ним понесені витрати на оплату юридичних послуг захисника  під час ведення кримінальної справи в сумі 30 000грн., що підтверджується укладеними угодами про надання адвокатських послуг.  

В липні 2009 року  ОСОБА_2  подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив стягнути з Державного казначейства України за рахунок коштів державного бюджету 97 237грн. 08 коп. втраченого заробітку, 700 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, 15 000 грн. витрат на правову допомогу, 12 152грн. 70 коп. витрат, понесених на  лікування зубів, та зобов’язати головне управління Державного казначейства України в Житомирській області  відшкодувати за рахунок коштів Державного бюджету 97 237грн. 08 коп. втраченого заробітку, 700 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, 15 000 грн. витрат на правову допомогу, 12 152грн. 70 коп. витрат, понесених на  лікування зубів.  

В січні 2010 року ОСОБА_2 повторно  подав до суду  заяву про  уточнення та збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути з Державного казначейства України за рахунок коштів державного бюджету 97 237грн. 08 коп. втраченого заробітку, 500 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, 15 000 грн. витрат на правову допомогу, 12 152грн. 70 коп. витрат, понесених на  лікування зубів, та втрачену вартість автомобіля „Volkswagen” державний номер НОМЕР_1 і зобов’язати головне управління Державного казначейства України в Житомирській області  відшкодувати за рахунок коштів Державного бюджету 97 237грн. 08 коп. втраченого заробітку, 700 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, 15 000 грн. витрат на правову допомогу, 12 152грн. 70 коп. витрат, понесених на  лікування зубів, та втрачену вартість автомобіля „Volkswagen” державний номер НОМЕР_1.  

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 19.03.2010 року позов задоволено частково.  

Стягнуто з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_2  12 336 грн. втраченого заробітку, 250 000 грн. моральної шкоди, 15 000 грн. витрат на правову допомогу.  

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.  

В апеляційній скарзі прокуратура Житомирської області просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову в сумі  100 000грн.  

В апеляційній скарзі представник Державного казначейства України та головного управління Державного казначейства України в Житомирській області ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.  

Апелянти посилаються на те, що суд, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, не врахував вимог постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 з послідуючими змінами „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, не навів аргументів щодо протиправності дій з боку органу Державного казначейства України, з якого стягнуто кошти на користь позивача, не дав оцінки діям органів досудового слідства та прокуратури, без належного обгрунтування вирішив питання про відшкодування витрат на оплату адвокатських послуг.  

Зазначають, що суд не прийняв до уваги, що пунктом 3 статті 23 ЦК України передбачено, що при визначенні розміру відшкодування повинні враховуватися вимоги розумності і справедливості.            

Розглянувши справу в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.  

Відповідно до пунктів 1-1, 2 ч.1 ст.2 Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання,  досудового слідства, прокуратури і суду” право на відшкодування шкоди виникає у випадках: ухвалення виправдовувального вироку, встановлення  в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали чи постанови суду про повернення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд)  факту незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і утримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи  обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян;  закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.  

Згідно ч.ч.1,2 ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і  службових осіб органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.  

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 01.09.2005 року прокуратурою Житомирської області порушено кримінальну справу по факту вбивства ОСОБА_4  

27.09.2005 року затримано ОСОБА_2, як особу, підозрювану у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.  

29.09.2005 року Корольовським районним судом м.Житомира йому обрано міру запобіжного заходу – тримання під вартою.  

07.10.2005 року  проти позивача порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого п.13 ч.2 ст.115  КК України та пред’явлено обвинувачення у скоєнні навмисного вбивства за п.13 ч.2 ст.115 КК України.  

21.12.2005 року проти ОСОБА_2  порушено кримінальну справу за п.7 ч.2 ст.115 та ч.1 ст.263 КК України та  22.12.2005 року пред’явлено обвинувачення у скоєнні вищевказаних злочинів.  

27.07.2006 року вироком Апеляційного суду Житомирської області ОСОБА_2  визнано винним у злочинах, передбачених ч.1 ст.263, п.7,13 ч.2 ст.115 КК України та призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі.  

02.11.2006 року Верховним Судом України скасовано вказаний вирок апеляційного суду Житомирської області, а кримінальну справу направлено  прокурору Житомирської області на нове розслідування.  

За наслідками додаткового розслідування кримінальну справу направлено в суд.  

11.02.2008 року вироком апеляційного суду Житомирської області, залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України від 09.10.2008 року ОСОБА_2 визнано невинним у пред’явленому обвинуваченні у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.27, п.11 ч.2 ст.115., ч.2 ст.27, п.12 ч.2 ст.115, п.13 ч.2 ст.115, ч.1 ст.263 КК України і по суду виправданим.  

Задовольняючи частково позов ОСОБА_2, суд  першої інстанції виходив з наявності та доведеності факту незаконності порушення кримінальної справи проти позивача, пред’явлення йому обвинувачення  за ч.2 ст.27, п.11 ч.2 ст.115., ч.2 ст.27, п.12 ч.2 ст.115, п.13 ч.2 ст.115, ч.1 ст.263  КК України, обрання йому міри запобіжного заходу – тримання під вартою, незаконного накладення арешту на майно, що підтверджується виправдовувальним вироком суду і завдало йому матеріальних та моральних втрат, призвело до порушення його нормальних життєвих зв’язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.  

Виходячи з обставин справи, вимог п.1 ч.1 ст.1, пп.4,5 ст.3, чч.1,5,6 ст.4 Закону України  від 01.12.1994 року №266/94-ВР  „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” (з наступними змінами і доповненнями),  суд дійшов законного та обгрунтованого висновку про заподіяння позивачу незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду матеріальної шкоди у вигляді втраченого заробітку в сумі 12 336 грн. та моральної шкоди  в сумі 250 000 грн.  

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди судом першої інстанції враховано вимоги  ч.ч.2,3 ст.13 Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” та п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 з послідуючими змінами „Про судову практику в справах про відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди”, згідно яких визначення розміру відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом. Суд в розрахунках розміру моральної шкоди може виходити із кратності мінімального розміру заробітної плати, встановленої на час розгляду справи.    

Оскільки розмір мінімальної заробітної плати на час розгляду справи судом першої інстанції становив 884грн. і тривалість  незаконного кримінального переслідування  включала в себе період з 27.09.2005 року по  09.10.2008 року, тобто три роки дванадцять днів, з яких два роки 5 місяців ОСОБА_2 перебував під вартою,  суд першої інстанції при визначенні  розміру відшкодування моральної шкоди на користь позивача  обгрунтовано застосував кратність мінімального розміру заробітної плати з врахуванням встановлених судом обставин справи щодо характеру порушення прав ОСОБА_2, глибини його фізичних та душевних страждань, які виразились у постійних нервових стресах, хвилюваннях за своє життя та за життя своїх близьких, дітей, які були позбавлені батьківського піклування. Тримання позивача під вартою зруйнувало звичний устрій його життя, позбавило можливості  реалізувати себе як активну, працездатну людину.    

Крім того, суд першої інстанції визнав переконливим твердження позивача про те, що внаслідок незаконних обшуків, арешту, допитів та інших слідчих дій він зазнав почуття принизливості, образи, повної незахищеності перед діями органів розслідування, а засудження до довічного позбавлення волі, перебування у камері для засуджених до довічного утримання, призвело до додаткових нечуваних страждань, душевної болі, викликало депресію, він втратив надію на будь-яку можливість довести свою непричетність до  інкримінованого йому злочину.  

При визначенні розміру відшкодування матеріальної шкоди у вигляді втраченого заробітку суд першої інстанції обгрунтовано виходив  із встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати, визначеного Законами України „Про державний бюджет України” на 2005, 2006, 2007, 2008 роки, оскільки позивач не надав суду документальних доказів про його особистий щомісячний дохід від заняття підприємницькою діяльністю.  

Однак, постановляючи рішення щодо стягнення коштів з Державного казначейства України, суд першої інстанції не врахував, що Державне казначейство України являється лише розпорядником коштів Державного бюджету України, за рахунок яких відшкодовується моральна та матеріальна  шкода, завдана незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду, відповідно до вимог ч.1 ст.4, ч.2 ст.13 Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”, а тому саме через цю державну установу здійснюється  виплата коштів на відшкодування шкоди.  

Крім того, згідно з п.1.3 Порядку виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 04.02.2008 року №39 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції 09.02.2008 року за №110/14801, виконання судових рішень, які передбачають відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, здійснюється за рахунок і в межах бюджетних асигнувань, затверджених у Державному бюджеті на цю мету.  

З врахуванням вищезазначеного, рішення суду слід змінити, виклавши  абзац перший резолютивної частини рішення  в слідуючій редакції: „Позов задовольнити частково. Відшкодувати ОСОБА_2 за рахунок коштів Державного бюджету України через Державне казначейство України шкоду, завдану незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду в розмірі 12 336 грн. втраченого заробітку та 250 000 грн. заподіяної моральної шкоди, а всього 262 336 грн.”  

Поряд з тим, відповідно до абзацу 3 п.10 Положення про застосування Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”, затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04.03.1996 року №6/5/3/41 і зареєстрованого в міністерстві юстиції 06.03.1996 року за №106/1131, згідно з п.4 ст.3 вищевказаного Закону підлягають також поверненню громадянинові суми, сплачені ним у зв’язку з наданням юридичної допомоги при розгляді кримінальної справи. До цих сум відносяться суми, сплачені ним адвокатському об’єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання ним скарг, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв’язку з поїздками у справі до судових інстанцій.  

З матеріалів справи вбачається, що договірні відносини між адвокатом і позивачем щодо кримінальної справи, розслідування і розгляд якої тривали з вересня 2005 року по жовтень 2008 року були оформлені письмовими угодами,  однак факт оплати юридичних послуг  в сумі 15 000грн. не підтверджується документально платіжними  квитанціями, а тому підстав для відшкодування вказаних витрат  за рахунок коштів Державного бюджету України не вбачається.  

За даних обставин рішення суду в частині стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 15 000 грн.  слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вимог про відшкодування витрат на правову допомогу.  

Інші доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, не містять посилань на неправильне застосування судом норм матеріального закону чи порушення норм процесуального закону, які призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому підстав для  скасування  чи зміни рішення суду в іншій частині немає.  

  Керуючись ст.ст.218,303,307,309,317 ЦПК  України, колегія суддів –    

  в и р і ш и л а:  

Апеляційні скарги   прокуратури Житомирської області, представника Державного казначейства України та головного управління Державного казначейства   України   в   Житомирської   області   ОСОБА_3  

Анатолійовича   задовольнити частково.    

Рішення Житомирського районного суду  Житомирської області  від 23 червня 2010 року в частині  стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 15000грн. скасувати.  

Ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вимог про відшкодування витрат на правову допомогу.  

Рішення Житомирського районного суду  Житомирської області  від 23 червня 2010 року в частині  вимог про відшкодування шкоди, завданої  незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду  змінити, виклавши абзац перший резолютивної частини рішення в слідуючій редакції:  

„Позов задовольнити частково. Відшкодувати ОСОБА_2 за рахунок коштів Державного бюджету України через Державне казначейство України шкоду, завдану незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, в розмірі 12 336 грн. втраченого заробітку та 250 000 грн. заподіяної моральної шкоди, а всього 262 336 грн.”.  

В решті рішення суду залишити без змін.  

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.  

Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.  

  Головуючий                                        

    Судді