Справа № 22ц-5390/10 Головуючий в 1 інстанції – Плахтій І.Б.
Категорія - 5 Доповідач – Мудренко Л.І.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 грудня 2010 року м. Луцьк
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Мудренко Л.І.,
суддів - Веремчук Л.М., Русинчука М.М.,
при секретарі - Губарик К.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання рішення нечинним за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду від 10 листопада 2010 року,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 10 листопада 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання нечинним рішення виконавчого комітету Луцької міської ради «Про виділення частки майна у спільній сумісній власності неповнолітньої» № 331-2 від 06 липня 2006 року відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Сторони в судове засідання не з’явились, хоч належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.
Звертаючись до суду з позовом позивач ОСОБА_1 свої вимоги мотивував тим, що оскаржуваним рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради дозволено неповнолітній ОСОБА_2 виділити 1/4 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1, співвласником якої він був. Рішення було ухвалено без його відома та без його на те згоди як батька дитини, а лише за заявою матері, яка переслідувала власні корисливі інтереси. Даним рішенням були порушені його права, а тому просив визнати його нечинним. Крім того, стягнути з відповідача понесені ним судові витрати у справі.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 12 серпня 2010 року до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, залучено ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2, які були співвласниками квартири на момент ухвалення оспорюваного рішення виконавчого комітету Луцької міської ради.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконкому Луцької міської ради № 331-2 від 06 липня 2006 року було дозволено виділити 1/4 частку майна (квартири за адресою:АДРЕСА_1) в спільній сумісній власності неповнолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 28).
Позивач є батьком ОСОБА_2 і на час ухвалення рішення перебував в шлюбі з матір’ю дитини ОСОБА_3.
Рішення виконкому було ухвалено на підставі заяви матері дитини ОСОБА_3 від 27.06.2006 року (а.с.29). В подальшому оспорюване рішення виконкому стало підставою для укладення між співвласниками квартири за адресою:АДРЕСА_1 нотаріально посвідченого договору від 20.07.2006 року про розподіл часток у спільній сумісній власності.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.177 СК України батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження, однак не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо її майнових прав, в тому числі договори щодо поділу квартири.
Згідно вимог ч.2 ст.32 ЦК України, на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування.
Стаття 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що батьки не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла.
Відповідно до Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей » прийняття з питань, що належать до їх компетенції, рішень, які є обов’язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, посадовими особами та громадянами покладається на служби у справах дітей, які є структурними підрозділами виконавчих комітетів місцевих рад.
Враховуючи положення вказаних нормативних актів та встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що рішення виконкому Луцької міської ради про надання дозволу на виділення 1/4 частки майна неповнолітньої ОСОБА_2 є правомірним, прийнятим з дотриманням вимог чинного законодавства, в межах наданих повноважень, не порушує прав інших осіб. Отже, підстав для визнання оспорюваного рішення виконкому нечинним немає. А тому суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
Наведені в а апеляційній скарзі позивача доводи не спростовують висновків суду. Підстав для скасування оскарженого судового рішення колегія суддів не вбачає.
Рішення судом першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 10 листопада 2010 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Судді: