№22-ц- 30686\10. Головуючий 1 інстанції –
Категорія: визнання недійсним договору Донець О.В.
дарування Доповідач-Гальянова І.Г.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2010 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого-судді: Міненкової Н. О.
суддів: Гальянової І.Г.
Ларенка В.І.
при секретарі: Григоренко К.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4, в особі її представника ОСОБА_5, на рішення Київського районного суду м.Харкова від 07 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 , треті особи у справі : восьма Харківської державна нотаріальна контора , Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентарізації » про визнання договору дарування недійсним,-
ВСТАНОВИЛА:
04 грудня 2008 року позивач звернувся у суд з позовом , в якому з урахуванням його уточнень 25.05.2009 року, на підставі ст.ст. 229, 230 ЦК України, просила визнати недійсними договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 22 серпня 2008 року між нею та відповідачем ОСОБА_5 та посвідчений восьмою Харківською державною нотаріальною конторою. Зобов»язати КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації » внести зміни в реєстр про реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок,зареєструвавши його на її ім »я. Стягнути з відповідача на її користь судові витрати у справі : витрати по сплаті судового збору в сумі 483 грн. 82 коп., витрати на ІТЗ в сумі 30 грн. та витрати, пов»язані з наданням правової допомоги в сумі 1500 грн., а всього 2013 грн. 82 коп.
Свої вимоги обгрунтовувала тим, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 05.03.2008 року встановлено факт родинних відносин між нею та її чоловіком ОСОБА_7 і сином ОСОБА_8 та визнано право власності на вказаний житловий будинок. ІНФОРМАЦІЯ_1 її син ОСОБА_8 помер та після його смерті вона залишилась проживати в домі одна. За станом здоров»я і віком ( їх 86 років), вона потребувала фізичної і матеріальної допомоги. Відповідач був зареєстрований в її домі, але на протязі 28 років в будинку не проживав та ніякої матеріальної допомоги їй не надавав. Через деякий час відповідач звернувся до неї і став обіцяти ,ін. буде її доглядати, надавати необхідну допомогу, привозити продукти харчування, сплачувати комунальні послуги, очолювати господарську турботу за будинком та запропонував їй поїхати з ним це оформити.
Позивач вказує що 22 серпня 2008 року відповідач привіз її до нотаріальної контори неначе для оформлення про надання їх допомоги та догляду. В цей же день вона підписала якийсь документ, але його не читала. Через кілька днів до неї приїхала молодша донька _ ОСОБА_9, в її присутності відповідач заявив,що вона в будинку ніхто, а він тепер хазяїн будинку , а коли вона запитала на якій підставі він хазяїн, відповідач повідомив її про те, що вона подарувала йому спірний будинок. Тільки тоді їй стало відомо, що вона подарувала будинок. Позивач зазначає, що наміру і бажання за її життя подарувати відповідачу будинок вона не мала так як іншого житла у неї нема. Позивач також зазначає, що вона була впевнена,що залишилась власницею будинку, а відповідач оформлює зобов»язання у письмовій формі про надання їй догляду та матеріальної допомоги. Текст угоди вона не читала, оскільки довіряла сину і вважала, що у договорі передбачено права і обов»язки сторін про які вони домовились з відповідачем. Крім того, позивач також зазначає, що укладаючи угоду вона помилялась відносно її правових наслідків , а саме, що відповідач набув право власності на будинок. Після оформлення угоди відповідач змінив до неї ставлення. Не приїжджає ,не надає ніякої матеріальної допомоги ніякий платежів за будинок не здійснює.
Позивач вважає,що вказаний договір укладений нею під впливом помилки,щодо обставин та природи цього договору, які мають істотне значення , а також прав та обов»язків сторін , та укладений проти її волевиявлення. ( а.с.3-4, 83-84).
В судовому засіданні суду першої інстанції позивач та її представники підтримали позовні вимоги з зазначених підстав.
Відповідач та його представник в судовому засіданні суду першої інстанції проти позову заперечували , посилаючись на те,що раніш позивач, яка є його матір»ю складала заповіт, згідно до якого було декілька спадкоємців, але в наступному власноруч його скасувала з метою подальшого оформлення договору дарування на його ім.»я. Вважає безпідставними посилання позивача на те, що він не здійснює за нею догляд не сплачує комунальні платежі, оскільки ним проводяться відповідні платежі, він проводив поточний і капітальний ремонт в будинку закупівлю продуктів харчування медикаменти та інші речі та такої допомоги ,окрім нього, ніхто не надає, оскільки мати знаходиться в похилому віці, а дві її доньки мешкають в іншій державі і не мають можливості піклуватись про неї.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2010 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4, в особі свого представника, просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення по суті її позовних вимог.
Наводить ті ж доводи, що і в суді першої інстанції..
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з»явились, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку,що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи позивачу в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того,що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та не доведеними.
Однак погодитись з таким висновком не можна .
Так, матеріали справи свідчать про те , що спірний будинок належав позивачу на праві приватної власності на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 05.03.2008 року .
Судом першої інстанції також встановлено, підтверджено наявними у справі доказами та сторонами не заперечується, що 22 серпня 2008 року між позивачем та відповідачем у справі був укладений договір дарування зазначеного вище житлового будинку.
Відповідно до ст.ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов»язується передати в майбутньому стороні(обдарованому) безоплатно майно ( дарунок) у власність.
Договір ,що встановлює обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Згідно до вимог ч.1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнано судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов»язків сторін.
В правових позиціях, які містяться в п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено , що обставини, щодо яких помилилась сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести,що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Позивач на час вчинення правочину мала похилий вік ( 86 років) та є неграмотною.
На підтвердження своїх доводів щодо вчинення вказаного правочину внаслідок помилки, позивач зазначає на те ,що текст правочину їй не оголошувався, у зв»язку з чим вона не знала, що підписала саме договір дарування .
Як свідчить текст договору дарування від 22 серпня 2008 року ( а.с.7) при його підписанні його текст сторонами не оголошувався та ними не читався, що підтверджує вказані доводи позивача , а також свідчить про те, що в силу похилого віку та неграмотності, позивач при вчиненні вказаного правочину помилялась щодо природи договору дарування , прав та обов»язків сторін, оскільки іншого житла не має, а передавши безоплатно у власність вказаний житловий будинок відповідачу – фактично позбавила себе житла, тобто вказана помилка має істотне значення для позивача.
Крім того, матеріали справи, а також пояснення сторін та свідків свідчать про те, що при укладанні вказаного правочину між сторонами існувала домовленість щодо зобов»язань відповідача надавати матеріальну та моральну допомогу матері - позивачу у страві, що також підтверджує її доводи щодо помилки в природі правочину, прав і обов»язків сторін при укладанні сторонами договору дарування вказаного вище житлового будинку.
Зазначене підтверджує , що помилка позивача при укладанні оспорюваного нею правочину, має істотне значення щодо її волевиявлення , а тому у відповідності до вимог ч.1 ст. 229 ЦК України , вказаний договір дарування підлягає визнанню його недійсним.
Суд першої інстанції на вказані обставини справи та вимоги закону уваги не звернув та прийшов до помилкового висновку про безпідставність та недоведеність позовних вимог позивача.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню та ухваленню нового рішення про задоволення позовних вимог позивача щодо визнання договору дарування житлового будинку № 36 по вул. Горянській в м. Харкові, укладеного сторонами 22 серпня 2008 року, недійсним.
Крім того, згідно до вимог ч.1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов»язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов»язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
З огляду на наведене, а також враховуючи ту обставину, що договір дарування є безоплатним , судова колегія вважає за необхідне при ухваленні рішення щодо визнання договору дарування недійсним, застосувати наслідки його недійсності шляхом поновлення позивачу права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
При цьому суд вважає не обгрунтованими вимоги позивача щодо зобов»язання КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації » внести зміни в реєстр про реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок, зареєструвавши його на її ім »я , оскільки в до статтях 15, 16 Ц К України встановлено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, не визначення або оспорювання. Доказів того, що КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації » порушено її право на перереєстрацію спірного будинку, позивач суду не надала. Більш того, до розгляду судом спору щодо визнання договору дарування недійсним, такого права позивач не має, а тому вказана її вимога не підлягає задоволенню як безпідставна.
Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України при ухваленні рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача, судова колегія вважає за необхідне стягнути з відповідача за її користь понесені нею та документально підтверджені судові витрати у справі: 725, 73 грн. витрат, пов»язаних зі сплатою судового збору, 150 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 1500 грн. витрат на правову допомогу, а всього 2375 грн. 73 коп.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 309, 313, 316, 319, 88, 218 ЦПК України судова колегія ,-
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4, в особі її представника ОСОБА_5, задовольнити частково .
Скасувати рішення Київського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2010 року.
Позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити частково.
Визнати недійсним договір дарування житлового будинкуАДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 22 серпня 2008 року та посвідчений державним нотаріусом Восьмої Харківської державної нотаріальної контори 22 серпня 2008 року і зареєстрований в реєстрі за № 3-2480.
Привести сторони у первісний стан шляхом поновлення ОСОБА_4 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 судові витрати у справі: 725, 73 грн. витрат, пов»язаних зі сплатою судового збору, 150 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 1500 грн. витрат на правову допомогу, а всього 2375 грн. 73 коп.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_4, відмовити
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий, суддя:
Судді :