Справа 22ц-11973,2010р. Головуючий в 1 інстанції
Головко О.В.
Категорія: 21 Доповідач Воронцова Л.П.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року грудня місяця «23» дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
Головуючого Пузанової Л.В.
Суддів: Воронцової Л.П.,
Закарян К.Г.
при секретарі Красношапка О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м.Херсона від «07» липня 2010 року у справі
за позовом
ОСОБА_3
до
ОСОБА_4
про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку,
третя особа – відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Суворовського району м.Херсона
зустрічним позовом
ОСОБА_4,
ОСОБА_5
до
ОСОБА_3,
Третя особа – ОСОБА_6
про визнання недійсним договору дарування частки квартири,
в с т а н о в и л а :
У серпні 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом виселення та зобов’язання знятися з реєстраційного обліку. Позивач зазначав, що за укладеним 28 січня 2000 року з ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_8 договором дарування, прийняв від зазначених осіб в дар 4/5 частки квартири за АДРЕСА_1. Оскільки відповідачі до цих пір залишилися проживати в квартирі та зареєстровані там, створюючи цим перешкоди йому у користуванні квартирою, позивач просив задовольнити його позов.
У березні 2008 року ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5 звернулися до суду з уточненим у подальшому зустрічним позовом до ОСОБА_3 про поновлення строку звернення з позовом до суду, визнання договору дарування частки квартири недійсною з тих підстав, що договір не був спрямований на реальне настання наслідків, що передбачає договір дарування, оскільки його метою було приховування забезпечення зобов’язання ОСОБА_4 по поверненню позики.
Справа судами розглядалася неодноразово.
Останнім рішенням Суворовського районного суду м.Херсона від 07 липня 2010 року постановлено:
Відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позову до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні 4/5 частини квартири АДРЕСА_1 та про зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_4 за необґрунтованістю.
Поновлено ОСОБА_4 та ОСОБА_5 строк звернення до суду з зустрічним позовом.
Визнано недійсним договір дарування 4/5 частини квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Скульським А.А. за реєстром №322 від 28 січня 2000 року.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення, постановити нове, яким його позов задовольнити, у задоволенні зустрічного позову відмовити.
В письмових запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просять її відхилити, рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з’явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає апеляційну скаргу підлягаючою задоволенню частково з наступних підстав.
Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору дарування частки квартири недійсним, поновлення строку звернення з позовом до суду та про відмову в позові обдарованому про усунення перешкод у користуванні квартирою, суд першої інстанції виходив із того, що договір дарування було укладено з метою приховування іншої угоди, а саме договору застави нерухомого майна, пропущений відповідачами строк позовної давності звернення до суду з зустрічним позовом підлягає поновленню, оскільки вони не знали про порушення свого права до звернення ОСОБА_3 з позовом до суду.
Однак, повністю з таким висновком суду колегія суддів погодитися не може.
З матеріалів справи вбачається, і це встановлено судом, квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5 та неповнолітній ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Херсонським суднобудівним заводом 31.01.1996 року №3809 /а.с.42/.
В січні 2000 року ОСОБА_4 звернувся до свого знайомого ОСОБА_3 з проханням позичити йому 1500 доларів США, останній погодився і передав ОСОБА_4 вказану суму з умовою повернення грошей до 28.07.2001 року. Як послідовно пояснювали ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судових засіданнях суду першої інстанції, ОСОБА_3 з метою забезпечення повернення боргу ОСОБА_4, запропонував укласти договір дарування належної їм квартири, обіцяючи при цьому не пред’являти претензій на квартиру та фінансових, до повернення ОСОБА_4 позики, в сумі 1500 доларів США до 28.07.2001 року та здійснити зворотне дарування квартири після повернення боргу.
Так, пояснення відповідачів-позивачів підтверджується розпискою ОСОБА_3, яку він видав ОСОБА_4 28.01.2000 року про те, що зобов’язується не пред’являти претензій щодо спірної квартири до повернення йому ОСОБА_4 боргу в розмірі 1500 доларів США, які він позичив до 28.07.2001 року /а.с. 27/ та договором дарування 4/5 частини квартири, належної ОСОБА_4 від 28.01.2000 року /а.с.8/, розпискою ОСОБА_3 від 27.08.2001 року про отримання ним 500 доларів США в рахунок боргу та зобов’язання не пред’являти претензій з приводу повернення решти боргу до 01.09.2002 року /а.с.40/.
Таким чином, договір дарування ОСОБА_4 частини належної їм квартири було укладено з метою приховування іншого правочину, який сторони насправді вчинили, а саме: договору застави майна, як забезпечення виконання ОСОБА_4 грошового зобов’язання (позики), що послідовно стверджували впродовж всього судового розгляду справи відповідачі-позивачі, та у зв’язку з чим просили визнати недійсним договір дарування частини квартири.
Відповідно до роз’яснень п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978р. (зі змінами та доповненнями) №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», встановивши, що угода укладена з метою приховати іншу угоду, суд відповідно до ч.2 ст.58 Цивільного кодексу України визнає, що сторонами укладена та угода, яку вони дійсно мали на увазі.
Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що строк позовної давності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 пропущено з поважних причин, оскільки до серпня 2007 року ОСОБА_3 не вимагав їх виселення з квартири, і ОСОБА_4 вважав, що все ж таки вони дійдуть порозуміння з ОСОБА_3 щодо отримання останнім 1000 доларів США та віддалення частини квартири ОСОБА_4, і лише після зверрення ОСОБА_3 з позовом до суду дізналися про своє порушене право.
Доводи апеляційної скарги з огляду на вище зазначене, висновки суду не спростовують і підлягають відхиленню.
На підставі ч.2 ст.58 ЦК УРСР, керуючись ст.ст. 303,309,314 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Суворовського районного суду м.Херсона від 07 липня 2010 року в частині визнання недійсним договору дарування 4/5 частини квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5 з однієї сторони та ОСОБА_3 з другої сторони, посвідчений приватним нотаріусом Скульським А.А. за реєстром №322 від 28 січня 2000 року скасувати, ухвалити нове.
Визнати удаваним договір дарування 4/5 частини квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Скульським А.А. 28 січня 2000 року, реєстрований номер 322.
Вважати, що між ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8 та ОСОБА_3, 28 січня 2000 року було укладено договір застави 4/5 частини квартири АДРЕСА_1 у забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов’язання по поверненню ОСОБА_3 позики в сумі 1000 доларів США.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Л.В.Пузанова
Судді: Л.П.Воронцова, К.Г.Закарян
Копія вірна: Л.П.Воронцова