Справа № 11-833/2010 р. Головуючий у І інстанції Марченко М.М.
Категорія – кримінальна Доповідач Борисенко І.П.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 грудня 2010 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:
головуючого - Широян Т.А.
суддів - Борисенка І.П., Зенченко Т.С.
з участю прокурора - Гапеєвої Н.П.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальну справу за апеляцією ОСОБА_1 на постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 11 жовтня 2010 року.
В С Т А Н О В И Л А:
Цією постановою в задоволенні заяви
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Мічурінська Тамбовської області Російської Федерації, росіянин, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, який ніде не працює, мешканця АДРЕСА_1
про захист прав, передбачених ст.ст. 3,19, 29 Конституції України, ст.ст. 5, 6, 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини в порядку ст. 409 КПК України було відмовлено.
21.09.2010 року ОСОБА_1 звернувся суд із заявою про захист прав, передбачених ст.ст. 3, 19, 29 Конституції України, ст.ст. 5, 6, 13 Конвенції про захист прав і основних людини в порядку ст. 409 КПК України. В заяві ОСОБА_1 зазначав, що 21 червня 2006 року працівники Прилуцького МРВ УМВС України затримали його, а 27.06.2006 року відправили в СІЗО № 31 м. Чернігова. 30.06.2006 року він особисто звернувся до начальника СІЗО ОСОБА_2 з письмовою заявою, вимагаючи прийняти дійові міри для негайного звільнення з під варти. Санкція ч. 1 ст. 376 КК України виключає тримання його під вартою до вступу вироку в законну силу. Начальник СІЗО ОСОБА_2 відмовився взяти в нього заяву, посилаючись на вирок. Вважає, що зазначена бездіяльність порушує ст.ст. 3, 19, 29 Конституції України, ст.ст. 5, 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі Конвенція), тому він звернувся в адміністративний суд. Прилуцький міськрайсуд постановою по справі № 2-а-128/2007 відмовив в позові, зазначивши, що він перебував під вартою на підставі вироку, а в додатковому позові також відмовив, пославшись, що даний спір не підвідомчий даному суду. Апеляційний суд 04.11.2008 року по його додатковому позову провадження по справі закрив, зазначивши, що його вимоги є предметом розгляду кримінального процесу. Вважає бездіяльність начальника СІЗО ОСОБА_2 по забезпеченню його прав, передбачених ст.ст. 3, 8, 29 Конституції України , ст.ст. 5 Конвенції про захист прав і свобод людини неправомірними, так як начальник СІЗО зобов’язаний був діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а його головний обов’язок утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Згідно ч. 1 ст. 155 і ч. 2 ст. 343 КПК України взяття під варту як запобіжний захід допускається в справах, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Згідно ст.ст. 60, 63 КК України арешт, це не позбавлення волі, а санкція ч. 1 ст. 376 КК України, завідомо для начальника СІЗО ОСОБА_2, позбавлення волі не передбачає. Вирок від 13.06.2006 року на 30.06.2006 року в силу не вступив, а тому незважаючи на те, що в ньому не вказувалось про його утримання під вартою, як мінімум до 28.06.2006 року, і тільки тоді, коли б він не подавав апеляції, але він подав апеляцію 26.06.2006 року. При таких обставинах начальник СІЗО Казімір зобов’язаний був забезпечити його права, передбачені ст. 29 Конституції України, ст.ст. 5,6 Конвенції і повинен був сам перевірити яка відповідальність за злочин скоєний ним, звірити її з диспозиціями ст. ст. 60, 63 КК України, ст.ст. 155, 343 КПК України і примінити ст. 29 Конституції України та прийти до однозначного виводу про незаконне тримання його під вартою, а відповіфдно прийняти дійові міри для негайного його звільнення. Він же халатно, або умисно, порушив ст.ст. 3, 19,29 Конституції України і ст.ст. 5,6 Конвенції, ст. 155 КПК України, поставивши його в край невигідні умови для захисту його прав.
11 жовтня 2010 року ОСОБА_1 постановою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області було відмовлено в задоволенні його заяви.
Не погоджуючись з постановою суду, ОСОБА_1, подав апеляцію, в якій просить скасувати постанову суду про відмову в задоволенні заяви про захист прав, передбачених ст.ст. 3, 19, 29 Конституції України, ст.ст. 5, 6, 13 Конвенції про захист прав і основних людини в порядку ст. 409 КПК України та захистити його права на підставі ч. 4 ст. 55 Конституції України. Вказує, що його безпідставно тримали під вартою, так як санкція статті не передбачає позбавлення волі, а тому дії начальника СІЗО ОСОБА_2 були неправомірними.
Заслухавши доповідача; думку прокурора, який заперечував проти поданої апеляції та її задовольнити частково, скасувавши постанову суду та закрити провадження у справі, оскільки даний спір не може розглядатися в порядку кримінального судочинства; перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою про захист прав, передбачених ст.ст. 3, 19, 29 Конституції України, ст.ст. 5,6, 13 Конвенції „Про захист прав і основний свобод людини” в порядку ст. 409 КПК України, але в ст. 409 КПК України зазначено, що суд вирішує питання зв’язані з виконанням вироку, а вирок від 13 червня 2006 року, яким засуджений ОСОБА_1 виконаний, тому відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 в порядку ст. 409 КПК України та в задоволенні заяви ОСОБА_1, а тому відповідно місцевим судом правомірно відмовлено в задоволенні скарги.
Керуючись ст. ст. 365, 366, 367, 379 КПК України, колегія суддів -
У Х В А Л И Л А:
Апеляцію ОСОБА_1 задовольнити частково, постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 11 жовтня 2010 року про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про захист прав, передбачених ст.ст. 3, 19, 29 Конституції України, ст.ст. 5, 6, 13 Конвенції про захист прав і основних людини в порядку ст. 409 КПК України – скасувати, а справу провадженням закрити.
судді:
Борисенко І.П. Широян Т.А. Зенченко Т.С.