АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-7285/2010 Головуючий по 1 інстанції
Категорія: 45 Михайленко В.Г.
Доповідач в апеляційній інстанції
Скіць М.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого Ювшина В.І,
суддів Сіренка Ю.В., Скіця М.І.,
при секретарі
з участю адвоката Петренко С.П.
ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 6 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_7, ОСОБА_9 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, -
в с т а н о в и л а :
В лютому 2009 року ОСОБА_8 звернулась до су з позовом до ОСОБА_7 та ОСОБА_9 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, посилаючись на те, що їй на праві власності належить 58,6 % домоволодіння по АДРЕСА_1. ОСОБА_7 належить 16,4 %, а ОСОБА_9 – 25 % цього ж будинку. Між нею та ОСОБА_7 часто виникають непорозуміння з приводу користування земельною ділянкою. Бажаючи приватизувати належну їй частину земельної ділянки вона просила ОСОБА_7 узгодити акт погодження меж, проте відповідачка їй у цьому відмовила.
Просила суд виділити їй, згідно її частки в садибі, без урахування ділянок спільного користування 670,40 кв.м.; ОСОБА_7 16,4/100 – 187,60 кв.м.; ОСОБА_9 25/100 – 286 кв.м., в спільному користуванні залишити 56,00 кв.м.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 6 жовтня 2010 року позов задоволено.
Не погоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_7. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та закрити провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав:
Так відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За теоретичним визначенням позов – це матеріально-правова вимога до відповідача з приводу порушеного права, а належними сторонами в цивільному процесі є особа, якій належить право вимоги – позивач та особа, яка повинна відповідати за позовом - відповідач. Відповідно до положень норм ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об’єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.
Згідно з вимогами ч. 4 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 18 “ґ” постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», у разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх.
Крім того, відповідно до ст. 10 ЦПК України сторони, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи; роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції зазначені вимоги закону та роз’яснення Пленуму Верховного Суду України врахував, належним чином з’ясував дійсні обставини справи та дійшов до обгрунтованих висновків, що рішення суду від 18 листопада 1969 року з приводу визначення порядку користування земельною ділянкою між двома співвласниками спірної садиби не є підставою для закриття провадження у справі за даним позовом.
Згідно п.2 ч.1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рушення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв»язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих підстав.
Згідно ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
З матеріалів справи вбачається, що згідно свідоцтва про право на спадщину від 12 жовтня 1965 року 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських споруд, розташованого в АДРЕСА_1, успадкували чотири особи, зокрема і відповідачка по справі ОСОБА_7. (а.с. 119).
Рішенням суду від 18 листопада 1969 року було визначено порядок користування земельною ділянкою між співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 і, зокрема, ОСОБА_7 виділено в користування земельну ділянку під город, площею 79.0 м.кв., що відповідало 16.4% її долі в будинку, а власникам 83,6 % будинку ОСОБА_11 і ОСОБА_12 виділена в користування земельна ділянка під город, площею 405.0 м.кв. Подвір»я залишено в загальному користуванні сторін ( а.с. 15,166, 167).
Таким чином, судом було визначено порядок користування частиною земельної ділянки під город між двома сторонами, що були на той час співвласниками житлового будинку, а подвір»я залишено в загальному користуванні.
Згідно рішення виконавчого комітету Уманської міської ради від 12 серпня 1993 року, протокол № 16 збільшено норму землекористування садиби АДРЕСА_1 на 83 м.кв. за рахунок землекористування сусідньої садиби ( а.с. 24).
Згідно рішення Уманської міської ради від 27 лютого 2008 року № 2.16-29/5 затверджена при будинкова територія по АДРЕСА_1 площею 1200 м.кв. ( а.с.23).
Згідно договору обміну часток в житловому будинку від 13 червня 2008 р. ОСОБА_8 обміняла з ОСОБА_9 належну їй 1/4 частину садиби АДРЕСА_1 на 293/500 часток цієї ж садиби, що належали останньому (а.с. 39-42).
З наведеного вбачається, що на час звернення до суду співвласниками спірної садиби були три особи, сторони по справі, котрим відповідно належить 58.6%, 25.0% та 16.4% спірної садиби. Частки співвласників є відокремленими із зазначенням конкретних приміщень та надвірних споруд.
Земельний кодекс України набрав чинності з 1 січня 2002 року (пункт 1 Розділу ІХ “Прикінцеві положення” Земельного кодексу України).
Відповідно до пункту 7 Розділу Х “Перехідні положення” Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
При переході права власності на будівлі та споруди за цивільно – правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК, до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження.
Відповідно до частини першої статті 30 ЗК України (1990 року) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об’єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди.
У справах за позовом осіб, яким належні на праві спільної власності жилий будинок, господарські будівлі та споруди, розташовані на земельній ділянці, яка знаходиться в їх користуванні, про встановлення порядку володіння й користування спільною земельною ділянкою суд повинен з’ясувати і врахувати можливість нормального користування будинком і здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель і споруд тощо. При ухваленні рішення судом першої інстанції враховано, що надання спірної земельної ділянки й перехід права користування на цю земельну ділянку у відповідачів по справі ОСОБА_7 та ОСОБА_12 здійснювався в період з 1969 року до 1992 року під час дії Земельних кодексів УРСР 1923 року, 1990 року (до набрання чинності Земельним кодексом України в редакції 2002 року), які передбачали інший порядок набуття права на земельну ділянку в разі переходу права власності на будинок.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції взяв за основу висновок технічної експертизи від 07 грудня 2009 року № 50/ БУД та врахував план земельної ділянки із зазначенням її частин, що перебувають у фактичному користуванні кожного зі співвласників, а також те, що існує рішення суду про виділення одній із сторін в користування під город, земельну ділянку площею 79.0 м.кв., що відповідало 16.4% її долі в будинку.
Твердження позивачки та її представників про те, що при розгляді справи по суті судом першої інстанції допущено цілий ряд грубих порушень процесуального закону, зокрема наявність рішення суду від 18 листопада 1969 року про визначення порядку користування земельною ділянкою є надуманими і ґрунтуються на неправильному тлумаченні законодавства і на суть ухваленого рішення не впливають.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, постановив правильне по суті і справедливе рішення.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Рішення суду відповідає матеріалам справи, обґрунтоване наявними в справі доказами, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і носять суб”єктивний характер та не мають в собі підстав, визначених ст. 310 ЦПК України, за наявності яких можливе скасування судового рішення із закриттям провадження у справі.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 6 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_7, ОСОБА_9 про встановлення порядку користування земельною ділянкою залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий: підпис
Судді: підписи
Згідно з оригіналом
Суддя М.І.Скіць