АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________________________
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа №11-539 2010р. Головуючий у 1-й інс-ї: Березень Ю.В.
Категорія: ст.121 ч.1 Доповідач: Квятковський А.С.
КК України
28грудня 2010 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі:
Головуючого: Полюховича О.І.
Суддів: Збитковської Т.І,, Квятковського А.С.
З участю прокурора: Бернадської - Ісаєвої С.П.
Захисника-адвоката: ОСОБА_3
Засудженого: ОСОБА_4
Законного представника: ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі апеляційного суду в м. Рівне кримінальну справу за апеляціями захисника-адвоката ОСОБА_6, представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_7, прокурора Нижника Г.П., який затвердив обвинувальний висновок у справі на вирок Сарненського районного суду від 6 липня 2010року
Цим вироком, 19 серпня 1993 року ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, українець, уродженець і житель АДРЕСА_1, учень 10 класу Коростської ЗОШ, раніше не судимий:
- засуджений за ст.121 ч.1, 69 КК України на два роки позбавлення волі,
На підставі ст.75, 76, 104 КК України ОСОБА_4 від відбування покарання звільнено з випробуванням з іспитовим строком на один рік та покладено обов’язок не виїжджати за межі України без дозволу органів кримінально-виконавчої системи і постійно з’являтись в органи КВС для реєстрації.
Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 4500грн.у відшкодування майнової та 25000грн. у відшкодування моральної шкоди.
Як визнав суд, ОСОБА_4 20 січня 2009 року біля 14год., у приміщенні класної кімнати Степанської загальноосвітньої школи-колегіуму в смт.Степань Сарненського району Рівненської області, на грунті особистих неприязних стосунків, умисно наніс дерев’яним бруском один удар по голові та два удари по спині ОСОБА_8, спричинивши потерпілому тяжке тілесне ушкодження, як небезпечне для життя в момент заподіяння.
В поданих на вирок суду апеляціях:
Захисник–адвокат ОСОБА_6 вважає недоведеною вину ОСОБА_9 в умисному заподіянні потерпілому ОСОБА_8 тілесних ушкоджень. При цьому доводить, що ОСОБА_9 перебував у стані фрустрації, згідно висновку судової психолого-психіатричної експертизи, у зв’язку з чим в діях засудженого вважає є лише необережна форма вини, а тому його дії слід кваліфікувати за ст.128 КК України, як необережне тяжке тілесне ушкодження.
Крім того вказує, що судом задоволено цивільний позов представника потерпілого про відшкодування майнової шкоди із ОСОБА_5 без належної перевірки чеків про витрати і рахунків та без наведення відповідного розрахунку.
В частині стягнення моральної шкоди, вказує на невідповідність мотивувальної частини вироку, де зазначено про визначену судом доцільність стягнення в розмірі 20тис.грн., та резолютивної частини вироку, де сума моральної шкоди визначена у 25тис.грн.
Просить вирок змінити. Перекваліфікувати дії ОСОБА_9 з ч.1 ст.121 КК на ст.128 КК України та обрати йому покарання в межах санкції даної статті. Цивільний позов у частині стягнення майнової та моральної шкоди задовольнити частково, - зменшивши розмір у відшкодування шкоди.
Представник неповнолітнього потерпілого ОСОБА_7 вважає, що вирок суду підлягає зміні в частині стягнення моральної шкоди та призначення покарання внаслідок невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Вказує, що суд безпідставно не взяв до уваги те, що ОСОБА_4 виховується лише матір’ю, за показаннями свідків є ініціатором конфліктів, ні під час досудового та судового слідства засуджений не просив вибачення, суд зазначив у вироку, що він щиро розкаявся і сприяв слідству. За цих обставин вважає, що лише ізоляція ОСОБА_4 є необхідною для його перевиховання.
Просить вирок скасувати та обрати покарання у вигляді позбавлення волі, виключивши посилання з вироку на пом’якшуючі обставини та повністю задовольнити позовні вимоги.
Прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, не оспорюючи доведеність вини ОСОБА_4 та не оспорюючи кваліфікації дій вважає строк покарання недостатнім для виправлення засудженого і попередження ним нових злочинів.
Просить вирок скасувати, постановити новий вирок і призначити ОСОБА_4 покарання за ч.1 ст.121 КК із застосуванням ст..69,75,104 КК України три роки позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням з покладенням обов’язків, передбачених ст.76 КК.
У змінах до апеляції просить вирок скасувати в частині вирішення цивільного позову, а справу повернути на судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого ОСОБА_4, захисника–адвоката ОСОБА_3, законного представника неповнолітнього ОСОБА_5, які підтримали апеляцію захисника ОСОБА_6 і просять вирок скасувати, а апеляцію представника потерпілого залишити без задоволення, думку прокурора про залишення вироку без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора підлягає до задоволення, апеляція захисника-адвоката підлягає задоволенню частково, а апеляція представника неповнолітнього потерпілого задоволенню не підлягає з таких підстав.
Висновок суду про доведеність винності у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, як небезпечного в момент заподіяння, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується розглянутими в судовому засіданні доказами і є обґрунтованим.
Всупереч твердженню, викладеному в апеляціях захисника-адвоката ОСОБА_6 та потерпілого, матеріали даної кримінальної справи містять достатньо належних і беззаперечних доказів, які свідчать про заподіяння ОСОБА_4 умисного тяжкого тілесного ушкодження.
Характер і механізм спричинених тілесних ушкоджень вказують, що ОСОБА_4 діяв цілеспрямовано, з умислом, направленим на протиправне заподіяння потерпілому тілесного ушкодження з неприязних відносин, виниклих під час сварки.
Так, в ході досудового і судового слідства сам ОСОБА_4 детально показав, що 20 січня 2009 року він з однокласниками підійшов до класу, де закінчувався урок. Жартуючи, його однокласники ОСОБА_11 та ОСОБА_7 заштовхнули його до класу, де йшов урок, а коли він вирвався ОСОБА_7 штовхнув його, і вдарив головою в стіну. Тоді він взяв у коридорі брусок, зайшов у клас і вдарив ОСОБА_8 по голові, від чого той впав, після чого ще наніс два удари по спині, спричинивши потерпілому тяжке тілесне ушкодження, як небезпечне для життя в момент заподіяння.
При апеляційному розгляді засуджений ОСОБА_4 підтвердив свої показання і зазначив, що удар ОСОБА_8 він наносив дерев’яною палицею довжиною близько один метр і товщиною приблизно 4-5см.
Потерпілий ОСОБА_8 дав аналогічні показання.
Показання ОСОБА_4 та потерпілого ОСОБА_8 підтвердили в суді свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_10, ОСОБА_15
Аналогічні показання в ході досудового слідства дали і свідки ОСОБА_16, ОСОБА_17 ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21,( а.с.43-44,47-48,49-50, 53-54,55-56,57-58).
Більшість свідків стверджували, що ОСОБА_4 наніс ОСОБА_8 удар бруском по голові, який мав чотиригранну форму, довжиною більше одного метра і товщиною близько 10см.
Згідно висновку судово-медичної експертизи у потерпілого ОСОБА_8 виявлені тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, забійної рани правої лобно-скроневої ділянки, виявленого перелому лобної кістки справа, забою головного мозку середнього ступеня. Зазначені ушкодження відповідають часу і механізму їх спричинення і відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень як небезпечних для життя. (а.с.63-64).
За таких обставин суд першої інстанції дав правильну юридичну оцінку зібраним у справі доказам і дії засудженого ОСОБА_4 за ст.121 ч.1 КК України кваліфікував вірно.
Доводи захисника-адвоката та потерпілого про те, що в діях ОСОБА_4 є ознаки злочину, передбаченого ст.128 КК, як необережне тяжке тілесне ушкодження, колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що повністю спростовуються матеріалами справи.
Так, за висновком комплексної судової психолого-психіатричної експертизи, ОСОБА_4 будь-якими психічними захворюваннями, які б позбавляли його здатності усвідомлювати свої дії і керувати ними на момент вчинення інкримінованого злочину не страждав. Щодо твердження захисника про те, що експертиза відмітила у ОСОБА_4 стан фрустрації, то цей медичний критерій психічного стану людини не дає підстави вважати, що злочин вчинено ним з необережності. За загальним визначенням фрустрація виражається в характерних переживаннях і поведінці людини, що викликається об’єктивно непереборними (або суб’єктивно сприймається як непереборні) труднощами. Як правило цей стан виникає в результаті конфліктів особистості з іншими людьми в колективі, де немає підтримки. Крім того, матеріали даної кримінальної справи достовірно свідчать, що фактично після припинення конфлікту, ОСОБА_4 у коридорі школи, де ремонтують парти усвідомлено вибрав дерев’яний чотиригранний брусок значної товщини, після чого повернувся у клас, де із значною силою в присутності учителів та учнів наніс удар потерпілому в область голови.
Що ж до покарання, то як видно з вироку при його призначенні засудженому ОСОБА_4, суд першої інстанції у відповідності ст.65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, його неповнолітній вік, обставини, які пом’якшують покарання, у тому числі й ті, які зазначені в апеляції–щире каяття, сприяння розкриттю злочину, і визначив покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.1 ст.121КК та обґрунтовано застосував ст..75,104КК України звільнивши неповнолітнього від призначеного покарання з випробування. Таке покарання колегія суддів вважає справедливим необхідним і достатнім за скоєне та для профілактики злочинів.
Поряд з цим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не повною мірою врахував обставини, які дають підстави для правильного вирішення цивільного позову у справі. Всупереч вимогам ст.334 КПК у мотивувальній частині вироку суд не навів відповідних доказів та розрахунків на підтвердження сум, які підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_5 та на підтвердження свого висновку про необхідність стягнення коштів з матері неповнолітнього, не зазначив, які фактичні дані свідчать про відсутність коштів чи майна у ОСОБА_4 Крім того, резолютивна частина вироку не відповідає його мотивувальній частині, оскільки фактично стягнуто судом у відшкодування моральної шкоди із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 25 000грн. моральної шкоди, а в мотивувальній частині зазначено що позов про стягнення моральної шкоди підлягає частковому задоволенню в розмірі 20 000грн. Які критерії при цьому враховувались судом, у вироку не зазначено.
Виходячи з таких обставин, колегія суддів вважає, що цивільний позов вирішено без дотримання положень ст.328 КК, ст.1166, ст..1167, ч.1, 2 ст.1179 ЦК України, а тому вирок в цій частині підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляцію прокурора Нижника Г.П., який затвердив обвинувальний висновок у справі задовольнити повністю, а апеляцію захисника-адвоката ОСОБА_6 частково.
Апеляцію представника потерпілого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Сарненського районного суду від 6 липня 2010 року відносно ОСОБА_4 в частині розв'язання цивільного позову скасувати, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.
В решті вирок залишити без зміни.
Головуючий:
Судді:
З оригіналом вірно: