Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 грудня 2010 року місто Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.
суддів Ковальчук Н.М., Мельника Ю.М.
з участю секретаря судового засідання Сеньків Т.Б.,
представника виконкому
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Рівненської міської ради на рішення Рівненського міського суду від 25 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «ВВ» про визнання права користування,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду від 25 червня 2010 року позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства «ВВ» про визнання права користування задоволено. За позивачем визнано право користування двокімнатною квартирою АДРЕСА_1 загальною площею 40,9 кв. м і житловою площею 27,5 кв. м у складі таких приміщень: 1 – кухня площею 5,4 кв. м; 2 – житлова кімната площею 17,5 кв. м; 3 – санвузол площею 2,3 кв. м; 4 – прихожа площею 3,8 кв. м; 5 – коридор площею 1,9 кв. м; 6 – житлова кімната площею 10 кв. м
В поданій на це рішення апеляційній скарзі Виконавчий комітет Рівненської міської ради посилався на те, що відповідно до ст. 100 ЖК України переобладнання і перепланування жилого приміщення допускаються за згодою наймача, членів сім’ї, які проживають разом з ним, та наймодавця і з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів. Проте такої згоди Виконавчим комітетом Рівненської міської ради позивачу не надавалося. Крім того, проведена ОСОБА_1 реконструкція квартири потягнула за собою приєднання до його квартири частини допоміжного приміщення – вестибулю, що призвело до порушення прав інших мешканців будинку.
Покликаючись на ці обставини, апелянт просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 разом зі своєю сім’єю на законних підставах відповідно до укладеного договору житлового найму проживав в однокімнатній квартирі № 263 загальною площею 29 кв. м і житловою площею 17,5 кв. м, що знаходиться в житловому будинку для малосімейних на АДРЕСА_1, власником якого є Рівненська міська рада.
Провівши реконструкцію цієї квартири, позивач без згоди Виконавчого комітету Рівненської міської ради приєднав до неї частину допоміжного приміщення – вестибулю, в результаті чого вона стала двокімнатною, а її загальна площа збільшилася до 40,9 кв. м, а житлова – до 27,5 кв. м.
Своїм рішенням у справі за конституційним зверненням ОСОБА_2 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) N 4-рп/2004 від 02.03.2004 р. Конституційний Суд України роз’яснив, що відповідно до Конституції України всі суб'єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі і з питань улаштування мансард, надбудови поверхів і т. ін.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку – це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибулі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Згаданим вище рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2004 від 2 березня 2004 року (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) роз’яснено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) становлять спільну власність громадян. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.
Частиною 2 ст. 382 ЦК України теж установлено, що власникам квартир у дво- або багатоквартирному житловому будинку приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку, належать на праві спільної сумісної власності.
З матеріалів справи вбачається, що приєднана позивачем частина вестибулю повинна обслуговувати багато квартир, покликана забезпечувати потреби багатьох власників і користувачів житлових приміщень та забезпечувати належне функціонування всього будинку для малосімейних на АДРЕСА_1 в цілому відповідно до його проекту.
Згідно зі ст. 369, ч. 2 ст. 382 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
В матеріалах справи немає даних про те, що провівши реконструкцію своєї квартири, яка виразилася в приєднанні до неї частини допоміжного приміщення – вестибулю, позивач отримав попередню згоду на це Виконавчого комітету Рівненської міської ради та всіх сусідів будинку.
Тому з урахуванням викладених обставин та вимог закону апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення місцевого суду є незаконним і підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом у справі нового рішення про відмову у задоволенні пред’явлених ОСОБА_1 позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. 369, ч. 2 ст. 382 ЦК України, Законами України "Про приватизацію державного житлового фонду" та "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" , ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Рівненської міської ради задовольнити.
Рішення Рівненського міського суду від 25 червня 2010 року скасувати.
ОСОБА_1 у задоволенні позову до Приватного підприємства «ВВ» про визнання права користування відмовити.
Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді: