АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-6850/2010 Головуючий по 1 інстанції
Категорія: 5, 6 Токова С.Є.
Доповідач в апеляційній інстанції
Скіць М.І.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого Магда Л.Ф.
суддів Бондаренка С.І., Скіця М.І.,
при секретарі Бондаренко І.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу прокурора м.Черкаси на рішення Соснівського районного суду м.Черкаси від 28 травня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Черкаської міської ради, третя особа: КП ЧООБТІ про визнання права власності на самочинне будівництво, -
в с т а н о в и л а :
В березні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Черкаської міської ради, третя особа: КП ЧООБТІ про визнання права власності на самочинне будівництво, посилаючись на те, що на підставі договору дарування від 23 липня 2003 року йому належить земельна ділянка площею 320 м2 , що знаходиться по АДРЕСА_1. Крім того, 27 жовтня 2003 року між ним та Черкаським міськвиконкомом було укладено договір оренди земельної ділянки площею 915 м2 терміном на 49 років.
Згідно висновку Служби охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації, на земельній ділянці, яку він використовує, не виявлено археологічної спадщини, перешкоди для ведення будівництва відсутні, тому він самочинно побудував там будинок.
Зазначене самочинне будівництво відповідає архітектурним нормам, крім того воно не порушує прав інших осіб, тому просив суд визнати за ОСОБА_6 право власності на житлову прибудову літ А2 -1, мансарду літ. МС, прибудову літ. а5, а8, баню літ. Т по АДРЕСА_1.
Просив суд визнати за ним право власності на самочинну забудову.
Рішенням Соснівського районного суду м.Черкаси від 28 травня 2008 року позов задоволено.
Не погоджуючись з даним рішенням, прокурор м.Черкаси подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав:
Так з гідно частин першої, третьої статті 22 Закону України “Про основи містобудування” забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт.
Право на забудову (будівництво) полягає у можливості власника, користувача земельної ділянки здійснювати на ній у порядку, встановленому законом, будівництво об'єктів містобудування, перебудову або знесення будинків та споруд.
Відповідно до частин першої та другої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.
Разом із тим частинами третьою та четвертою статті 375 ЦК України передбачено, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою та другою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Статтею 376 ЦК України також визначені певні правила, за якими можливе визнання за особою права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.
При цьому з урахуванням норм Закону України "Про основи містобудування" та Закону України "Про планування і забудову територій" для вирішення питання про визнання за особою права власності на об'єкт нерухомого майна в тому разі, коли в прийнятті такого об'єкту в експлуатацію відмовлено, обов'язковою умовою є дотримання усіх визначених законом вимог та умов, які необхідні для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Цією нормою передбачено загальне правило про те, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК).
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, лише у випадках, передбачених ст. 376 ЦК, а саме за особою - власником (користувачем) земельної ділянки, яка здійснила самочинне будівництво на цій ділянці, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК).
З матеріалів справи вбачається, що позивач є власником 8\25 частин житлового будинку з відповідною частиною господарських споруд, розташованих в АДРЕСА_1 ( а.с. 6-8).
На підставі договору дарування позивач є власником земельної ділянки, площею 320 м.кв., з цільовим призначанням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 18).
Крім того, на підставі договору оренди від 27.10.2002 р. позивач отримав у користування земельну ділянку, площею 915 м.кв. терміном на 49 років. Цільове призначення даної земельної ділянки не визначено.
Також слід зазначити, що дана земельна ділянка розташована в межах об»єднаної охоронної зони пам»яток археології м. Черкаси та парково – рекреаційній зоні, визначеній Генеральним планом розвитку міста ( а.с. 5).
Відповідно до ст. 50 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.
Відповідно до ч.2 ст. 52 ЗК України на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням.
Цільове призначення таких ділянок не передбачає можливості зведення на них жилих будинків.
При цьому суд не встановив та в рішенні не зазначив чи відповідає збудована ОСОБА_6 споруда бані усім визначеним законом вимогам та умовам, які необхідні для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, хоча це є обов'язковою умовою для вирішення питання про визнання за особою права власності на об'єкт нерухомого майна.
Таким чином, судом не може бути задоволено позов про визнання права власності на баню Літ. Т, якщо буде встановлено, що споруду було збудовано на земельній ділянці, не відведеній забудовнику для цієї мети.
Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, а частинами 1, 4 ст. 60 ЦПК встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, доводи прокурора щодо суттєвих порушень норм матеріального права при ухвалені оскаржуваного рішення заслуговують на увагу.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України та роз»яснень, що викладені в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 р. N 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Колегія суддів вважає, що при ухваленні рішення суд першої інстанції, в порушення наведених вище норм матеріального і процесуального права, дійшов помилкового висновку, щодо визнання права власності за ОСОБА_6 права власності на споруду бані.
При таких обставинах рішення суду першої інстанції як ухвалене при неповно з»ясованих обставинах, що мають значення для справи та невідповідності висновків суду обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, підлягає до зміни.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати, -
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу прокурора м.Черкаси задовольнити частково.
Рішення Соснівського районного суду м.Черкаси від 28 травня 2008 року змінити.
Відмовити ОСОБА_6 в задоволенні позовних вимог про визнання за ним права власності на самочинно збудовану споруду бані, Літ. Т, розташованої в АДРЕСА_1.
В решті рішення Соснівського районного суду м.Черкаси від 28 травня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Черкаської міської ради, третя особа: КП ЧООБТІ про визнання права власності на самочинне будівництво залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий: підпис
Судді: підписи
Згідно з оригіналом
Суддя М.І. Скіць