ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"05" вересня 2006 р. | Справа № 34-23-13-3/197-04-7457А |
м. Одеса
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Мишкіної М.А.
суддів Сидоренко М.В.,
Таценко Н.Б.
при секретарі судового засідання Кійко О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Кот М. А. –по довіреності
від відповідача :Лисенко О. П. –по довіреності
від прокуратури: не з’явився
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ „Одесагаз”
на постанову господарського суду Одеської області
від 22.05.2006 р.
у справі №34-23-13-3/197-04-7457А
за позовом Прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до ВАТ „Одесагаз”
про стягнення 415503, 40 грн.
У жовтні 2004 р. прокурор м. Одеси звернувся до господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі –Фонд) до ВАТ „Одесагаз” (надалі –Підприємство) про стягнення штрафних санкцій за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2003 році у розмірі 415503,40 грн.
Рішенням господарського суду Одеської області від 24.11.2004 р. у позові відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.02.2005 р. рішення суду першої інстанції залишено без змін, а апеляційна скарга Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів –без задоволення.
Постановою Вищого господарського суду України від 29.03.2005 р. рішення господарського суду Одеської області від 24.11.2004 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.02.2005 р. скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду.
Рішенням господарського суду Одеської області від 31.05.2005 р. позов прокурора м.Одеси задоволено частково, присуджено до стягнення з ВАТ „Одесагаз” на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів заборгованість у сумі 239713 грн. 50 коп., стягнуто 2397,14 грн. держмита в доход державного бюджету України та 68,08 грн. витрат з ІТЗ судового процесу на користь ДП „Судовий інформаційний центр”.
Постановою Вищого господарського суду України від 25.10.2005 р. рішення господарського суду Одеської області від 31.05.2005 р. по справі № 23-13-3/197-04-7457 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.12.2005 р. (суддя –Владимиренко С.В.) позов прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишено без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України, у зв’язку з ненаданням позивачем витребуваних ухвалами господарського суду від 14.11.2005 р. та 19.12.2005 р. документів.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 02.03.2006 р. зазначену ухвалу господарського суду Одеської області скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постановою господарського суду Одеської області від 22.05.2006 р. ( суддя Фаєр Ю. Г.) позовні вимоги прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено повністю; стягнуто з ВАТ „Одесагаз” на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму штрафних санкцій за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2003 р. у розмірі 415503 грн. 40 коп.
Постанова суду вмотивована наступним:
- особливості господарської діяльності ВАТ „Одесагаз” та умови праці окремих категорій працівників цього підприємства лише обмежують коло робочих місць, на яких може використовуватись праця інвалідів, проте не можуть бути підставою для зменшення встановленого законодавством нормативу робочих місць;
- відповідач не інформував державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів, що підтверджується листом територіального управління Держнаглядохоронпраці України по Одеській області №943/01 від 22.07.2004 р.;
- слід враховувати працевлаштування лише п’ятдесяти інвалідів, оскільки решта працювала у 2003 році менше двонадцяти місяців;
- позиція відповідача щодо розрахування середньооблікової чисельності штатних працівників у кількості 2556 осіб з урахуванням робочих місць, на яких заборонена праця інвалідів –1496, не відповідає вимогам діючого законодавства;
- посилання відповідача на наказ ВАТ „Одесагаз” від 25.11.2003 р. №112-к „Про атестацію робочих місць інвалідів на 2003 р.” та довідку ВАТ „Одесагаз” щодо зарезервування 65 робочих місць для інвалідів на 2003 р. судом не прийнято до уваги, оскільки атестація робочих місць для інвалідів на 2003 р. була проведена лише 25.11.2003р.;
- Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів має повноваження щодо застосування і стягнення штрафних санкцій з підприємств, які не забезпечують установлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, якщо ними добровільно не сплачуються до відповідного відділення фонду штрафні санкції за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Не погоджуючись з судовим рішенням, ВАТ „Одесагаз” звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову господарського суду Одеської області та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає наступне:
- при розгляді справи судом не з’ясований склад правопорушення, за вчинення якого ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів” передбачена відповідальність у вигляді обов’язку сплати штрафних санкцій;
- згідно ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів” в редакції, що діяла у 2003 р., працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів, тобто на зазначені органи покладено обов’язок працевлаштування інвалідів;
- підприємства, установи і організації зобов’язані лише забезпечити кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу, обов’язок пошуку інвалідів та інформування щодо вжиття заходів по створенню робочих місць Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в редакції, що діяла у 2003 року, для підприємств не встановлений, як і не встановлено відповідальності (обов’язку сплати штрафних санкцій) за неінформування про вакантні місця та за невжиття заходів щодо пошуку бажаючих працювати інвалідів;
- застосування штрафних санкцій за невиконання дій, обов’язок виконання яких не покладений на підприємства, суперечить вимогам п.22 ч.1 ст. 92 Конституції України та ст. ст. 5, 18-20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в редакції, що діяла у 2003 р.;
- судом не враховано, що кількість інвалідів, які звертались у 2003 р. з питань працевлаштування по Одеській області значно менша ніж установлений законом норматив;
- ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в редакції, яка діяла у 2003 р., не містить приписів щодо середньо облікової кількості інвалідів, яка повинна зазначатись у статистичній звітності, тому при розрахунку штрафних санкцій у разі наявності підстав для їх застосування, треба виходити із загальної кількості інвалідів, яка працювала на підприємстві протягом звітного року.
Перевіривши матеріали справи, дослідивши повноту встановлення обставин справи та відповідність ним висновків місцевого господарського суду, правильність застосування норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників Фонду та ВАТ „Одесагаз”, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга ВАТ „Одесагаз” підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в ході апеляційного провадження, що прокуратурою м. Одеси проведено перевірку дотримання підприємствами та організаціями вимог Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в Одеському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів, в ході якої виявлено порушення Відкритим акціонерним товариством “Одесагаз” вимог ст.ст.19, 20 зазначеного Закону, а саме –недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у кількості 52 нестворених робочих місця та несплата відповідачем Фонду штрафних санкцій за вказане порушення у сумі 415503,40 грн.
Несплата Підприємством зазначеної суми санкцій в добровільному порядку зумовила звернення прокурора м. Одеси до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів в доход державного бюджету на рахунок Державного казначейства штрафних санкцій за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2003 році на суму 415503, 40 грн.
В матеріалах справи міститься звіт відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2003р., в розділі І якого зазначено, що в 2003р. ним було працевлаштований 51 інвалід, тоді як нормативна чисельність інвалідів, що повинні бути працевлаштованими, –102 особи.
З наданого Фондом розрахунку штрафних санкцій ( т. 1, а.с. 7 ) вбачається, що норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу (2556 осіб) становить 102 особи. Фактична кількість робочих місць, зайнятих інвалідами, розраховується Фондом шляхом підсумку зазначеної кількості відпрацьованих інвалідами повних місяців та діленням одержаної суми на 12 місяців (50 робочих місць). Таким чином, кількість нормативних робочих місць для працевлаштування інвалідів, не зайнятих інвалідами, становить 52 робочих місця (102 –50 =52) згідно розрахунку позивача..
Відповідно до ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. ( в редакції, що діяла у 2003 році) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Частиною 1 статті 19 цього Закону встановлено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.
Згідно ч. 1, 3, 4 ст. 20 Закону підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому законом.
Оскільки норми ст. 19 Закону носять загальний характер, а певні обмеження в їх застосуванні встановлюються виключно законами, проаналізувавши норми чинного законодавства з цього питання, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що особливості господарської діяльності ВАТ „Одесагаз” та умови праці окремих категорій працівників цього підприємства лише обмежують коло робочих місць, на яких може використовуватись праця інвалідів, проте не можуть бути підставою для зменшення встановленого ст.19 Закону нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Відповідно до п.3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (надалі –Положення), затвердженого постановою КМУ від 03.05.1995р. №314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Пунктом 5 Положення передбачено, що підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Згідно п.10 Положення, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК. А відповідно до п.11 - місцеві органи соціального захисту населення виявляють інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації.
Пунктом 14 Положення встановлено, що підприємства (об’єднання), установи та організації: у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів, щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; визначають види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; запроваджують у разі потреби посади інструкторів-перекладачів для роботи з глухими працівниками; розробляють і затверджують інструкцію про робоче місце інваліда.
Аналізуючи наведені вище положення чинного законодавства України, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що виконанню відповідними органами обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність таких вакантних посад для інвалідів.
В матеріалах справи відсутні докази інформування відповідачем державної служби зайнятості та місцевих органів соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів, у обсязі згідно встановленого законодавством нормативу; це також підтверджується листом територіального управління Держнаглядохоронпраці України по Одеській області №943/01 від 22.07.2004р. (т. 1, а.с. 28).
З огляду на викладене, посилання Підприємства в апеляційній скарзі на те, що його вина в даному порушенні відсутня, оскільки уповноваженими органами до ВАТ “Одесагаз” у 2003 році не направлялися інваліди для працевлаштування, не приймається до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки відповідно до приписів законодавства зазначеним діям уповноважених органів має передувати повідомлення про наявність на підприємстві вільних робочих місць, на яких могла використовуватися праця інвалідів.
З вищевикладених підстав не заслуговує на увагу і посилання ВАТ „Одесагаз” на недостатню кількість інвалідів, які звертались у 2003 р. з питань працевлаштування по Одеській області, адже зазначене є припущенням і не має значення для вирішення питання щодо правомірності застосування штрафних санкцій, оскільки відповідачем не повідомлялись уповноважені органи про наявність вільних робочих місць, які могли бути зайняті інвалідами.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції не погоджується з розрахунком суми штрафних, які присуджено до стягнення за постановою суду, з наступних підстав.
При здійсненні розрахунку штрафних санкцій Фонд керувався п.п 3.3.1 –3.3.3. Інструкції із статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 07.07.1995 р. №171, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 07.08.1995р. №287/823. При цьому Фондом розрахована загальна кількість відпрацьованих місяців інвалідами, які працювали на підприємстві не повний рік –601 місяць, та розділено її на 12 місяців, в результаті чого і було отримано 50 робочих місць, зайнятих інвалідами у 2003 році.
Проте, наведений Фондом розрахунок грунтується на застосуванні вищезгаданої Інструкції як підзаконного нормативного акту, положення котрого при обчисленні фактичної чисельності працюючих інвалідів не згадуються у ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” щодо визначення розміру належних до сплати штрафних санкцій, що залежить від кількості робочих місць, не зайнятих інвалідами.
Виходячи з того, що встановлені ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” штрафні санкції є різновидом адміністративно-господарських санкцій, а відповідальність підприємств (установ, організацій) за порушення ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” –адміністративно-господарською відповідальністю, підстави та розмір такої відповідальності відповідно до п. 22 ст. 92 Конституції України визначаються виключно законами України.
В розділі ІІ звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2003р. ним вказано 72 фактично працевлаштованих інваліда. Відповідно до наданої суду першої інстанції довідки про працюючих у ВАТ „Одесагаз” інвалідів в 2003 році, підписаної начальником відділу кадрів, на підприємстві у 2003 році працювало 73 інваліди ( т. 2, а.с. 199-203 ). Норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу (2556 осіб) становить 102 особи. Отже, кількість нормативних робочих місць для працевлаштування інвалідів, не зайнятих інвалідами, становить 29 робочих місць (102 –73 =29).
Зважаючи на викладене, сума штрафних санкцій, що визначає розмір відповідальності ВАТ „Одесагаз” згідно зі ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, визначається з наступного розрахунку: 7990, 45 грн. (середньорічна заробітна плата штатного працівника) х 29 = 231723,05 грн.
За таких обставин, позов прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення 415503,40 грн. штрафних санкцій за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2003 році з ВАТ „Одесагаз” підлягав частковому задоволенню на суму 231723,05 грн., в іншій частині позовні вимоги щодо стягнення 183780, 35 грн. штрафних санкцій мають бути відхиленими за безпідставністю і невідповідністю приписам закону.
Місцевий господарський суд при прийнятті постанови від 17.04.2006 р. неповністю з’ясував обставини, що мають значення для справи, що зумовило невідповідність висновків суду про недотримання ВАТ „Одесагаз” нормативу для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2003 р. у кількості 23 робочих місця (52-29=23) обставинам справи.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваної постанови господарського суду Одеської області в частині стягнення з ВАТ „Одесагаз” 183780, 35 грн. штрафних санкцій за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2003 році і відмову у позовних вимогах в цій частині. В іншій частині постанову суду слід залишити без змін як законну і обгрунтовану.
Відповідно до ч. ч. 1, 3, 6 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України ВАТ „Одесагаз” відшкодовуються витрати по держмиту за розгляд апеляційної скарги з Державного бюджету України у сумі 1000 грн. відповідно до частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачу відмовлено.
Керуючись ст. ст. 94, 160 ч. 3, 167 ч. 4, 185, 195, 196, 198, 200, 202, 205, 207,
п.п. 6, 7 розділу 7 „Прикінцеві та перехідні положення”
Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів –
ПОСТАНОВИЛА:
1. Апеляційну скаргу ВАТ „Одесагаз” задовольнити частково.
2. Постанову господарського суду Одеської області від 22.05.2006 р. скасувати в частині стягнення з ВАТ „Одесагаз” 183780,35 грн. штрафних санкцій за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2003 році.
У позовних вимогах в цій частині відмовити.
3. В іншій частині постанову суду першої інстанції від 17.04.2006 р. залишити без змін.
4. Відшкодувати з Державного бюджету України ВАТ „Одесагаз” 1000 грн. державного мита, сплаченого за розгляд апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України з моменту проголошення.
Право, порядок та строк касаційного оскарження визначаються згідно зі ст. ст. 13, 211, 212 КАС України.
Постанова у повному обсязі складена 08.09.2006 р.
Головуючий суддя: Мишкіна М. А.
Судді: Таценко Н. Б.
Сидоренко М. В.