Справа № 2-785/10

Р І Ш Е Н Н Я

                І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

 07   грудня 2010 року    Ківерцівський районний  суд   Волинської   області

в     с к л а д і :       головуючого    судді           Пономарьової  О.М.

при  секретарі                                                      Оніщук Н.Є.

з   участю  позивача                                            ОСОБА_1

відповідача                                                           ОСОБА_2

представника 3-ї особи без самостійних вимог    ОСОБА_3

 розглянувши у відкритому судовому засіданні  цивільну справу   за позовом  ОСОБА_1  до ОСОБА_2  третя особа  без самостійних вимог   Відкрите  акціонерне товариство  «Райффайзен Банк Аваль» про  визнання договору дарування  житлового будинку   та земельної ділянки  недійсним, -

                     В С Т А Н О В И В :

 ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку та земельної ділянки.  В обґрунтування заявлених вимог вказує,  що 2 вересня 2000 року вступила в шлюб з відповідачем. 26 вересня 2002 року вони  придбали у ОСОБА_5  житловий будинок з надвірними господарськими будівлями та земельну ділянку розміром  0,14 га по АДРЕСА_1,  попередньо домовившись про ціну та заплативши визначену суму коштів. На початку жовтня 2006 року  їй стало відомо, що відповідач ОСОБА_2 оформив придбання будинку та земельної ділянки договорами дарування, внаслідок чого одноособово розпоряджається цим будинком,  тоді як вказане майно  є фактично спільною сумісною власністю подружжя.  

У зв’язку  із смертю  ОСОБА_5 факт придбання житлового будинку  та земельної ділянки шляхом його купівлі, а не шляхом дарування вважає може бути стверджений показами свідкіа ОСОБА_6, яка є дочкою попереднього власника будинку, та ОСОБА_7

Посилаючись на норми ч.2 ст.58 ЦК Української РСР, вказуючи на те, що договір дарування був укладений з метою приховування  іншої угоди – договору купівлі-продажу, вважає дані угоди удаваними, а між  відповідачем ОСОБА_2  та ОСОБА_5  фактично виникли  цивільно-правові відносини у сфері купівлі-продажу. У зв’язку з цим, на підставі ст.ст.60, 70 СК України, вона набула права власності на 1\2 вказаного майна, як такого, що набуте подружжям під час  шлюбу.  

.Посилаючись на ст.235 ЦК України позивач просить суд визнати укладені ОСОБА_2 договори дарування житлового будинку та земельної ділянки від 26 вересня 2002 року недійсними, та визнати, що між її чоловіком ОСОБА_2 та ОСОБА_5  26 вересня 2002 року були укладені договори  купівлі-продажу житлового будинку з надвірними господарськими спорудами  та земельної ділянки, розташовані  в АДРЕСА_1

Ухвалою суду до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог залучено ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала з підстав, наведених в заяві. Пояснила, що кошти на придбання житлового будинку  давала її мати ОСОБА_7  Про те, що чоловік  замість договору купівлі-продажу  оформив  договори дарування, дізналася в жовтні 2006 року. Вважає, що оспорюваним договором  порушується її право на ? частину вказаного  житлового будинку та земельної ділянки. Тому просить позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні  позов визнав, підтвердив, що на придбання  будинку гроші в сумі  4 000 дол. США  давала теща і саме вони були передані продавцю  ОСОБА_5 Однак, з метою економії коштів, які при нотаріальному посвідчені договору купівлі –продажу сплачуються в значно більшому розмірі, фактично були оформлені договори дарування. Про даний факт дружину до відома не ставив.

Представник  третьої особи ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»  ОСОБА_3  в судовому засіданні  пояснив, що 29 травня  2006 року між ОСОБА_2 та АППБ «Аваль»  був  укладений кредитний  договір № 014/101/27293, відповідно до якого  ОСОБА_2  був наданий кредит в сумі  50 000 дол. США.  В забезпечення даного кредитного договору 06 червня 2006 року був укладений договір іпотеки. Згідно даного договору предметом іпотеки  виступали:  житловий будинок  з надвірними будівлями і спорудами та  земельна ділянка для його  обслуговування, що знаходяться  в АДРЕСА_1 та належать  ОСОБА_2 на  праві приватної власності  на підставі договору дарування та відповідно до Державного акту  на право власності  на землю.   З тексту заяви, поданої ОСОБА_1 06.06.2006 року приватному нотаріусу Кузьміч Н.В. вбачається , що позивачу було відомо про те,  що  вказані об’єкти нерухомого майна  належать її чоловікові на праві особистої приватної власності на підставі договору дарування.  Посилаючись на викладене, в тому числі і на сплив  позовної давності, просить в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, що беруть участь у справі, дослідивши надані докази суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.  

Судом  встановлено, що позивач  ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебувають  у зареєстрованому шлюбі з 2000 року.  26 вересня 2002 року ОСОБА_5, будучи власником житлового будинку з надвірними господарськими спорудами  в с. АДРЕСА_1 та земельної ділянки на якій вони розташовані,  подарувала   належне їй майно ОСОБА_2, що стверджується копіями договорів дарування, 26.09.2002 року посвідченими приватним нотаріусом  Ківерцівського районного нотаріального округу Кульбицькою І.В.  

З показів сторін у справі встановлено, що ОСОБА_5, яка є стороною оспорюваного договору , померла.

Відповідно до діючого законодавства угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.   

За правилами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.   

Згідно вимог ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.    

Для визнання правочину удаваним слід установити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Позивач, який вимагає визнання правочину таким, що укладений з метою приховати інший правочин, повинен довести, що правочин укладений саме з такою метою.  

Згідно вимог ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона  (продавець) передає або зобов»язується передати майно(товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов»язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.  

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.  

Позивачем не було доведено, що під час документального оформлення договору дарування ОСОБА_2 сплатив ОСОБА_5 певну грошову суму за перехід у його власність спірного жилого приміщення та земельної ділянки і сторони вказаного правочину при його укладанні мали за мету приховати інший правочин, а саме договір купівлі-продажу.    

Як вбачається з тексту договорів його учасники мали повну уяву не тільки про предмет цих правочинів, а й досягли згоди щодо усіх істотних їх умов. При укладанні договорів дарування були виконані усі загальні вимоги, додержання яких згідно ст.203 ЦК України є необхідним для чинності правочину.  

Згідно Постанови Пленуму ВС України від 06.11.2009 року №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”  та відповідно до змісту  аб.2 ч.1 ст.218 ЦК України   не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину.

Враховуючи зазначене в задоволенні позову ОСОБА_1 про  визнання недійсним договору дарування  житлового будинку   та земельної ділянки  слід відмовити.

Крім того,  як вбачається з матеріалів справи позивачу ОСОБА_1 стало відомо про порушення її прав 06.06.2006 року. За правилами ст.257-258 ЦК України на правовідносини, що виникли між сторонами, поширюється  загальна позовна давність  тривалістю у три роки. Позивач звернувся до суду  за спливом  позовної давності.

 Керуючись  ст.ст.3, 10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 16, 209, 215, 216, 218, 257-258 ЦК України,  Постановою Пленуму ВС України від 06.11.2009 року №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” ,  суд –

                     В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову  ОСОБА_1  до ОСОБА_2  третя особа  без самостійних вимог   Відкрите  акціонерне товариство  «Райффайзен Банк Аваль» про  визнання договору дарування  житлового будинку   та земельної ділянки  недійсним  відмовити.

Рішення    може бути оскаржене до Апеляційного  суду Волинської області  протягом 10-ти днів з дня його  проголошення, шляхом подачі скарги через Ківерцівський районний суд.

                               Суддя                                                       О.М.Пономарьова