Справа №2-3368/2010
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 грудня 2010 року м. Бахчисарай
Бахчисарайський районний суд Автономної Республіки Крим у складі: судді Яніна І.А.,
при секретарі Саттаровій Е.Е.,
за участю позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2,
представника відповідача Кащука В.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бахчисарай цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «Бахчисарайський хлібозавод», третя особа – Бахчисарайський районний центр зайнятості про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, стягнення вихідної допомоги,
В С Т А Н О В И В :
Позивач, перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трьохрічного віку, звернулася до суду із позовними вимогами до відповідача про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, стягнення вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку, мотивуючи вимоги тим, що вона з 13 липня 2006 року працювала комірником ЗАТ «Бахчисарайський хлібозавод». З 14 січня 2009 року наказом ЗАТ «Бахчисарайський хлібозавод» їй була надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення трьохрічного віку з 22 березня 2009 року по 26 грудня 2011 року. При цьому, наказом ЗАТ «Бахчисарайський хлібозавод» від 2 жовтня 2010 року вона була звільнена на підставі п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України, у зв’язку із ліквідацією підприємства. Своє звільнення позивач вважала незаконним, оскільки згідно ч.3 ст.184 Кодексу законів про працю України її звільнення можливе лише з обов’язковим працевлаштуванням, чого відповідач не зробив, на час подачі позовної заяви вона не працевлаштована. За таких обставин згідно ч.1,2 ст.235 Кодексу законів про працю України позивач просила суд поновити її на посаді комірника ЗАТ «Бахчисарайський хлібозавод», стягнути середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2441 грн. 93 коп., відшкодувати моральну шкоду в розмірі 15000 грн., стягнути вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку. Інших підстав та обставин, з якими закон пов’язує незаконність її звільнення, а також про застосування до спірних правовідносин інших правових норм, в позовній заяві не зазначено.
У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили суд їх задовольнити за підставами, викладеними у позовній заяві та заявах про збільшення позовних вимог, при цьому не змогли пояснити, на якій правовій підставі вони одночасно просять суд поновити позивача на посаді комірника ЗАТ «Бахчисарайський хлібозавод» та стягнути вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, надав письмовій відгук (а.с.31-32), при цьому пояснив, що відповідно до ст.22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» Господарським судом АРК прийнята постанова про визнання ЗАТ «Бахчисарайський хлібозавод» банкрутом та відкрита процедура ліквідації боржника. 2 серпня 2010 року працівники ЗАТ «Бахчисарайський хлібозавод» відповідно до ст.49-2 КЗпП України за два місяці до звільнення попередженні персонально про розірвання трудових договорів у зв’язку із відкриттям процедури ліквідації. Оскільки позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною, наказ для ознайомлення та попередження був направлений їй заказною кореспонденцією, при цьому до Бахчисарайського районного центру зайнятості направлений звіт про заплановане вивільнення працівників. Через два місяці після попередження про вивільнення 2 жовтня 2009 року виданий наказ про звільнення позивача на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, наказ направлений для ознайомлення позивачу заказною кореспонденцією. При цьому, 4 жовтня 2010 року до Бахчисарайського районного центру зайнятості направлений звіт про фактичне вивільнення працівників для їх працевлаштування. Представник відповідача вважав, що порушення чинного законодавства України, на які посилається позивач, при її звільненні відсутні, в ч.3 ст.184 КЗпП України не зазначено, що обов’язковим працевлаштуванням зобов’язане займатися саме ліквідоване підприємство, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» такі обов’язки ліквідатора не визначені, ці завдання на підставі Закону України «Про зайнятість населення» покладені на Бахчисарайський районний центр зайнятості; зазначені в позові права та інтереси позивача відповідач не порушував, тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди.
Представник третьої особи - Бахчисарайського районного центру зайнятості до суду не з’явився, про час та місце судового розгляду справи третя особа сповіщалася належним чином, при цьому директор Лазаренко О.А. повідомив, що якщо позивач встане на облік до центру зайнятості, їй призначать виплату допомоги по безробіттю, але виплата допомоги по догляду за дитиною до досягнення трьохрічного віку буде припинена (а.с.48).
У відповідності зі статтею 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених особами вимог і на підставі наданих сторонами доказів, а статті 10, 60 ЦПК України визначають, що кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
За таких обставин, виходячи із засад змагальності сторін, межі судового розгляду, обов'язку сторін щодо доведення та подання доказів, вислухавши позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають за наступними обставинами.
Судом встановлено, що 13 липня 2006 року позивач прийнята на роботу комірником ЗАТ «Бахчисарайський хлібозавод» (а.с.9).
На підставі постанови Господарського суду АРК від 3 червня 2010 року ЗАТ «Бахчисарайський хлібозавод» визнаний банкрутом, відкрита ліквідаційна процедура, ліквідатором товариства призначений Швайкін Василь Вікторович (а.с.24-25).
У відповідності до ст.25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю.
Відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Наказом ЗАТ «Бахчисарайський хлібозавод» від 14 січня 2009 року позивачу була надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення трьохрічного віку з 22 березня 2009 року по 26 грудня 2011 року (а.с.6), в якій вона перебуває на час розгляду справи у суді. Доказів того, що позивач достроково вийшла із такої відпуски та приступила до роботи комірника суду не надано.
Наказом ЗАТ «Бахчисарайський хлібозавод» №3 від 2 серпня 2010 року позивач була попереджена про наступне звільнення (а.с.42).
Із звіту про заплановане вивільнення працівників станом на 2 серпня 2010 року, направленого відповідачем до Бахчисарайського районного центру зайнятості, вбачається, що необхідні відомості про вивільнення позивача внесені до даного звіту (а.с.38-39).
Наказом ЗАТ «Бахчисарайський хлібозавод» №4 від 2 жовтня 2010 року позивач звільнена з 2 жовтня 2010 року на підставі п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України (а.с.8).
Із звіту про фактичне вивільнення працівників станом на 4 жовтня 2010 року, направленого відповідачем до Бахчисарайського районного центру зайнятості, вбачається, що відомості про вивільнення позивача внесені до даного звіту (а.с.40-41).
Із трудової книжки позивача вбачається, що вона звільнена 2 жовтня 2010 року у зв’язку із ліквідацією підприємства (п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.9).
Згідно ч.3 ст.184 КЗпП України з вільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Проте, виконання обов’язку працевлаштування не має необхідного механізму забезпечення, хто саме повинен займатися обов’язковим працевлаштуванням не визначено.
Таким чином, звільнення позивача законом допускається, але воно повинно здійснюватися лише з обов'язковим працевлаштуванням.
Позивач не оспорювала формулювання причини свого звільнення, але вважала, що вона звільнена незаконно, оскільки саме відповідач був зобов’язаний її працевлаштувати, чого він не зробив, на день подачі позовної заяви вона не працевлаштована. Інших правових підстав та обставин, з якими закон пов’язує незаконність звільнення позивача, в позовній заяві (а.с.1-2) та заявах про збільшення позовних вимог (а.с.36,52) не зазначено.
Згідно ст.240-1 КЗпП України у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 49-3 цього Кодексу для вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно до Закону України «Про зайнятість населення».
У відповідності до ч.1,3 ст.33 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з вільнення працівників боржника може провадитися після порушення провадження у справі про банкрутство та призначення господарським судом розпорядника майна відповідно до вимог Кодексу законів про працю України з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. Питання про працевлаштування звільнених працівників вирішується відповідно до Закону України «Про зайнятість населення».
Судом встановлено, що позивача звільнено за п.1 ст.40 КЗпП України з дотриманням встановленого порядку, але поновлення її на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства та перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною. Із сенсу ст.240-1 КЗпП України, та ч.3 ст.33 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вбачається, що зайнятість працівників, звільнених за п.1 ст.40 КЗпП України, забезпечується відповідно до Закону України «Про зайнятість населення».
Відповідно до ст.18 Закону України «Про зайнятість населення» для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
Згідно ст.5 Закону України «Про зайнятість населення» держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі: жінкам, які мають дітей віком до шести років. Для працевлаштування зазначеної категорії громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості встановлюють квоту робочих місць для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності та організаційних форм з чисельністю працюючих понад 20 осіб для бронювання ними до 5 відсотків загальної кількості робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.
Таким чином, суд вважає, що відповідач в повному обсязі виконав усі умови та дотримався встановленого порядку при звільненні позивача, через державну службу зайнятості здійснив заходи щодо її працевлаштування. Позивач на час розгляду справи продовжує до 26 грудня 2011 року перебувати у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трьохрічного віку та отримувати відповідну допомогу, у вимушеному прогулі не перебуває, тому, не позбавляючи відповідача можливості заперечувати проти застосування до правовідносин інших правових норм, позовні вимоги щодо поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, за обставинами, викладеними у позові, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Оскільки позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог, пов’язаних з незаконним звільненням, в задоволенні яких було відмовлено, то у задоволенні вимог щодо відшкодування моральної шкоди також необхідно відмовити.
Крім того, в заяві про збільшення позовних вимог (а.с.36) позивач просила суд про стягнення вихідної допомоги. У судовому засіданні позивач та її представник не змогли пояснити, на якій правовій підставі вони одночасно просять суд поновити позивача на посаді комірника ЗАТ «Бахчисарайський хлібозавод» та стягнути вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку.
У відповідності до ч.2 ст.33 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вихідна допомога звільненим працівникам боржника виплачується арбітражним керуючим у встановленому порядку, з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Згідно ч.1 ст.25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута або отриманого для цієї мети кредиту.
Оскільки позивачем у позовній заяві та заявах про збільшення позовних вимог не зазначені докази, які підтверджують обставини відмови відповідача виплатити вихідну допомоги, при цьому такі докази на виконання вимог ст.10,60,131 ЦПК України, суду не надано, то суд вважає такі вимоги не доведеними. Пояснення позивача та її представника не замінюють вимог цивільно-процесуального законодавства щодо надання доказів.
За таких обставин, виходячи із засад змагальності цивільного судочинства, межі судового розгляду, обов'язку сторін щодо доказування та подання доказів, керуючись ст.ст.10,11,60,213,214,215,218 ЦПК України,
В И Р І Ш И В :
В задоволенні позову ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «Бахчисарайський хлібозавод», третя особа – Бахчисарайський районний центр зайнятості про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, стягнення вихідної, відмовити.
Р ішення може бути оскаржене до судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Бахчисарайський районний суд АРК протягом десяті днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: