Справа № 2-489/2010 року  

  РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ  

 27 грудня 2010 року                                                                            смт. Березнегувате

 Березнегуватський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді  Луста С.А.,

при секретарі  Дячук А.А.,

за участю позивачки ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,  

  ВСТАНОВИВ:  

 14 вересня 2010 року  позивачка  звернулася до Березнегуватського районного суду Миколаївської області з позовом до відповідача про стягнення боргу.  

В позові зазначила, що 15 вересня 2008 року відповідач передав їй розписку, за якою зобов’язався в строк до 30 жовтня 2008 року повернути 6 300,00 грн. Через невиконання відповідачем прийнятого зобов’язання, просила постановити рішення про стягнення у примусовому порядку суми боргу, індексу інфляції, трьох відсотків річних за період прострочення та судових витрат.    

У судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала в повному обсязі, пояснила, що 30 жовтня 2008 року відповідач повинен був повернути їй 6 300,00 грн., однак до даного часу на її неодноразові звернення, вимога залишена без задоволення.    

Відповідач у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, пояснив, що дійсно надав позивачці розписку про повернення 6 300,00 грн. до 30 жовтня 2008 року. В строк визначений розпискою повернув їй 1 700,00 грн., що можуть підтвердити свідки, однак позивачка даний факт заперечує. Письмових доказів повернення коштів надати не може, оскільки не брав розписок від позивачки.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши докази, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.    

15 вересня 2008 року відповідачем було надано позивачці розписку, за якою він в строк до 30 жовтня 2008 року повен був повернути їй 6 300,00 грн. (а.с.4).

Прийняте письмове зобов’язання відповідач не виконав, грошові кошти у встановлений строк не повернув.    

Суд вважає, що між сторонами мають місце правовідносини, що виникли з цивільно-правового зобов’язання за договором позики.  

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 1046 ЦК України передбачає, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.    

 Частина 2 даної статті передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд не приймає доводів відповідача про часткове погашення суми заборгованості через ненадання ним відповідних доказів, а свідчення свідків з даного приводу, у відповідності до ч.2 ст.1051 ЦК України, судом не може бути взято до уваги.

З огляду на викладене, враховуючи, що відповідачем прийняте зобов’язання не виконано, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивачки щодо стягнення основної суми боргу.

Стосовно стягнення боргу з урахування індексу інфляції за період прострочення, то дані вимоги суд задовольняє частково, виключивши з розрахунку індекс інфляції 101,7 - за жовтень 2008 року, оскільки грошові кошти повинні були повернуті відповідачем до 30 жовтня.

Щодо боргу з урахуванням трьох відсотків річних, то дані вимоги судом задовольняються також частково за період з 31 жовтня 2008 року до дня подачі позову (683 дні), а не з 30 вересня як вказано позивачкою в розрахунку.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача належить до стягнення сума судових витрат позивачки (судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи), пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 526, 625, 1046, 1051 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 88, 209, 212 – 215, 218  ЦПК України, суд  

ВИРІШИВ:  

 Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1  7 985,25 (сім тисяч дев’ятсот вісімдесят п’ять грн. 25 копійок) грн., з яких: 6 300,00 (шість тисяч триста) грн. борг, 1 331,82 (одна тисяча триста тридцять одна грн. 82 коп.) грн. інфляція за період прострочення та 353,43 грн. (триста п’ятдесят три грн. 43 коп.) три відсотки річних.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1  витрати на оплату судового збору, в розмірі 79,85 грн. та інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи, в розмірі 115,02 грн.  

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів, з дня його проголошення.  

  Суддя                                                                                                             С.А. Луста.