№2-1184/10р.  

РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

  10  грудня 2010 року                                                                                 м. Сімферополь    

Центральний  районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі  

головуючого, судді – Заболотної Н.М.  

при секретарях – Бережній В.О., Борисовій О.Д., Щировій Ю.О.,  

розглянувши у  відкритому  судовому засіданні  позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договорів купівлі-продажу автомобілів недійсними,  

  в с т а н о в и в:  

  ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договорів купівлі-продажу автомобілів недійсними. Свої вимоги вмотивує тим, що вона  із відповідачем ОСОБА_2 знаходилася у шлюбі з 19.09.2003 року по 16.02.2009 року. Під час шлюбу ними придбані автомобілі Toyota Rav4, 2007 року випуску  та Isuzu Nor, 2005 року випуску. На цей час триває судовий процес по розділу спільного майна подружжя, до складу якого входять зазначені автомобілі. Під час розгляду справи їй стало відомо, що відповідач – ОСОБА_2 28.07.2009 року та 18.09.2009 року продав автомобілі Toyota Rav4  та Isuzu Nor  відповідачам – ОСОБА_3 та ОСОБА_4Однак, вона своєї згоди на продаж вказаних автомобілів не надавала, що підтверджується тим, що за її клопотанням Центральний районний суд м. Сімферополя ухвалою від 21.08.2009 року  в межах розгляду цивільної справи про розділ майна наклав арешт на вказані автомобілі. Крім того, автомобіль   Isuzu Nor  знаходився також у заставі банку «Аваль». Вказаними діями відповідач – ОСОБА_2 порушив її права на отримання частки майна, яка могла бути присуджена внаслідок розділу. Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 уклав договори без необхідних повноважень, просила визнати  договори купівлі-продажу автомобілів Toyota Rav4, 2007 року випуску  та Isuzu Nor, 2005 року недійсними.  

В судовому засіданні позивачка – ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити з вищенаведених підстав та пояснила, що згоди вона не давала на відчуження автомобілів, про їх продаж їй було не відомо, крім того, ціна за якою відповідач – ОСОБА_2 продав автомобілі значно нижче дійсної вартості автомобілів.  

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що автомобіль   Isuzu Nor він придбав за особисті кошти після розділу майна між ним та попередньою його  дружиною. Другий автомобіль Toyota Rav4  він придбав  наприкінці липня 2007 року  під час окремого проживання з позивачкою. ОСОБА_1  25.12.2006 року та  12.07.2009 року були укладені кредитні договори за якими він був майновим поручителем та  передав в заставу спірні автомобілі. Кредити за якими спірні автомобілі були передані в заставу на час укладення спірних договорів ним погашені.  Посилаючись на те, що позивачці було відомо про продаж автомобілів і вона не заперечувала проти цього, просив відмовити в задоволенні позову.  

Представник відповідача ОСОБА_2  – ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що договір купівлі-продажу автомобіля не потребує нотаріального посвідчення, у зв’язку з чим письмова згода позивачки не потрібна. Також, і при знятті з обліку автомобілю та при оформленні довідки-рахунку не потрібна письмова згода другого з подружжя. Під забороною на час продажу автомобілів вони не знаходилися. Враховуючи наведене, просив відмовити в задоволенні позову.  

Відповідач – ОСОБА_4 позов не визнав та пояснив, що  під час придбання автомобіля   Isuzu Nor він під арештом не знаходився. Передача застави та повний розрахунок проводився у присутності позивачки, за автомобіль він сплатив 7000 доларів США. Просив врахувати, що він є добросовісним набувачем та відмовити в задоволенні позову.  

Відповідач – ОСОБА_3 в судове засідання не з’явилася, про день, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, просила розглянути справу у її відсутність. Надала до суду письмові пояснення у яких зазначила, що позивачка була присутня при визначенні вартості автомобілю  Toyota Rav4 та не заперечувала проти його продажу. У зв’язку з тим, що законодавство не передбачає отримання  письмової згоди на відчуження рухомого майна, яке є спільного власністю подружжя, просила в задоволенні позову відмовити.  

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи, оцінивши одкази у їх сукупності, суд вважає, що позов  не підлягає задоволенню за таких підстав.  

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.  

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знаходилися у зареєстрованому шлюбі з 19.09.2003 року по 26.02.2009 року. За час шлюбу ними на ім’я ОСОБА_2 придбані автомобілі 15.11.2005 року -  Isuzu Nor та  16.07.2007 року - Toyota Rav4. Оскільки відповідачем ОСОБА_2  вимоги про визнання автомобілю Isuzu Nor об’єктом особистої власності не заявлялися, суд, виходячи з положень ст. 60 СК України,  не може  вважати вказаний автомобіль об’єктом особистої власності ОСОБА_2  

25.12.2006 року та 11.07.2007 року між позивачкою ОСОБА_1 та «Райфайзен банком Аваль» укладені кредитні договори (а.с.87, 118). На забезпечення виконання кредитного договору від 25.12.2006 року відповідачем ОСОБА_2 наданий у заставу автомобіль Isuzu Nor, на забезпечення виконання кредитного договору від 11.07.2007 року – автомобіль Toyota Rav4. Вказані відомості внесені  до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.  

У 2009 році позивачка ОСОБА_1  подала до суду заяву про розділ спільного майна подружжя, у склад якого входять зокрема, і спірні автомобілі.  Ухвалою Центрального районного суду м. Сімферополя від 21.08.2009 року на автомобілі Isuzu Nor та  Toyota Rav4 накладено арешт, який зареєстровано у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 18.09.2009 року о 18 год. 25 хв..  

Відповідач – ОСОБА_2 28.07.2009 року продав  автомобіль  Toyota Rav4, який згідно з довідкою-рахунком  зареєстрований за  ОСОБА_3 (а.с.54).  18.09.2009 року ОСОБА_2 продав автомобіль Isuzu Nor ОСОБА_4, за яким  на підставі довідки-рахунку зареєстровано право власності на автомобіль.  

Згідно з відповідями  КРД «Райфайзен банк Аваль»  кредитні договори від 25.12.2006 року та від 11.07.2007 року повністю погашені поручителем – ОСОБА_2 відповідно 17.09.2009 року та 15.09.2008 року (а.с.86, 130). Вказані дані містяться і на звороті кредитного договору від 25.12.2006 року (а.с.89 звор.) Таким чином, на час укладення договорів купівлі-продажу кредитні зобов’язання за якими спірні автомобілі передані у заставу були виконані.  

Відповідно до ч. 2 ст. 68 СК України розпоряджання майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.  

У ч. 2 ст. 369 ЦК встановлюється презумпція того, що в разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном він вважається вчиненим за згодою всіх співвласників.  

При цьому суд враховує, що законодавець не зобов’язує набувача вимагати від співвласника – відчужувача письмової згоди інших  співвласників, крім випадків здійснення правочинів щодо розпорядження майном, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.  

Крім того, суд враховує, що позивачкою не надані докази, що інша сторона договору діяла недобросовісно,  тобто знала чи повинна була знати про відсутність  її згоди на здійснення такого правочину. Навпаки, з пояснень відповідачів  виходить, що позивачці було відомо про укладення договорів і вона не заперечувала проти цього.  

Також, на час здійснення купівлі-продажу спірних автомобілів обмежень для зняття з реєстраційного обліку транспортного засобу, передбачених Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів всіх видів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року № 1388, не існувало.  

Крім того, положеннями  п.30  постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» передбачено, що у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім’ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховуються при поділі.  

Враховуючи наведене, з урахуванням законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.  

Керуючись ст.ст. 60, 68 СК України. ст. ст. 12, 369 ЦК України, ст.ст.  10,11,60,88,209,212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд -  

  в и р і ш и в:  

  В задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договорів купівлі-продажу автомобілів Toyota Rav4 та Isuzu Nor 71Р недійсними – відмовити.  

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через Центральний районний суд м. Сімферополя АР Крим шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового  рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.  

  Суддя: