Справа № 2- 12/10    

  Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я                                                                                          

  ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ                                                        

  22   грудня        2010  року                                Липовецький районний суд                                                              

      Вінницької  області  

В складі: головуючого судді                                                  Порохового       Г.І.  

за  участю  секретаря                                                  Попроцькій О.А.  

розглянувши  у   судовому засіданні в залі суду в м. Липовець  цивільну справу за позовом  

ОСОБА_1  до   ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4  про  захист  честі   та  гідності  

                                                       В С Т А Н О В И В:

  Позивач   звернувся  до  Липовецького  районного  суду  з  позовом  до  відповідачів  про  захист   честі  та  гідності,   посилаючись  на  те,  що  близько  п’яти  років  тому  в  районі  села  Росоша  Липовецького  району  в  ставку  було  знайдено  тіло ОСОБА_5.   З   ОСОБА_4  вони  проживали    раніше  однією  сім’єю   В   даний  час    він  проживає  з  іншою  жінкою  та  ОСОБА_4  заявила йому,  якщо  він  не  повернеться    до  неї   або  не дасть   гроші,  вона  посадить  його  в  тюрму.   Потім ОСОБА_4  почала  розповсюджувати  про  нього чутки,  які  пішли по  селі,   про  те,  що    він   прийшов  до  неї  в  нетверезому  стані  та  розповів,  що   це  він  кинув   ОСОБА_5  у  воду.  Потім  говорила,  що  він  вбив  ОСОБА_5  вкинув  в  льох,  а  мати  винесла   та  вкинула  його  в  ставок. З батьками  ОСОБА_5   він    проживає  по  сусідству  та  був  в  хороших  відносинах,  а  тепер  вони  йому  погрожують  фізичною розправою  також  поширюють  про  нього    чутки,  що  він  вбив  їх  сина.   На  тілі  ОСОБА_5  слідів  насильницької  смерті  не  виявлено. Просить   зобов’язати  відповідачів  спростувати   розповсюджену  необ’єктивну  інформацію  про  те,  що  він  вбив  ОСОБА_5.  

  В  судовому  засіданні  позивач  ОСОБА_1 та  його   представник ОСОБА_6 позовні  вимоги  підтримав,  посилаючись  на  обставини,  викладені  в  позовній  заяві,  суду  пояснив,  що    відповідачі  поширюють  про  нього  по  селі  неправдиву  інформацію  що  він  вбив  ОСОБА_5,  Батьки  покійного   погрожують  йому.   Вказана  інформація  є  неправдивою.  Просить зобов’язати  відповідачів  спростувати   розповсюджену  необ’єктивну  інформацію  про  те,  що  він  вбив  ОСОБА_5.  

Відповідач  ОСОБА_2  позовні  вимоги  не визнав,  суду пояснив,  що    йому  розповідала  ОСОБА_4,  що  до  неї   прийшов  ОСОБА_1  та  повідомив,  що    це  він  вбив   його  сина   ОСОБА_5.   Ніякої  недостовірної  інформації  він  не поширював,  а говорив,  що  йому  так  розповіла  ОСОБА_4.  

Відповідачка ОСОБА_7  пояснила, що  зі  слів  ОСОБА_4  вона дізналась,  що  до  неї   прийшов  ОСОБА_1  та  повідомив,  що    це  він  вбив   його  сина   ОСОБА_5.    Він  говорив,  що  йому  розповіла  про  обставини  вбивства  сина  ОСОБА_4,  отже  ніякої  недостовірної  інформації  не  поширювала.  

Відповідачка  ОСОБА_4  пояснила,  що  зі  слів  самого  ОСОБА_8,  з яким  раніше  спільно  проживала,  дізналась,  що  ОСОБА_5    в  ополонку  кинув  саме  він,  про  що  і  розповіла  батькам  померлого.  

Суд,   заслухавши пояснення  сторін,  дослідивши  усі  зібрані  по справі  докази  та  давши  їм  оцінку  в  сукупності  вважає, що  позов  задоволенню не  підлягає  з  наступних  підстав:    

    Відповідно  до ч. 5 ст. 55  Конституції  України  кожен  має  право  будь-яким  незабороненим  способом,  захищати  свої  права і  свободи від будь-яких  порушень  та  протиправних  посягань.    

Право  кожного  на  повагу  до  його  гідності,  визначено у  ст. 28  Конституції  України  та  ст. 32 Конституції  кожному  гарантується   судовий  захист  права спростувати  недостовірну інформацію  про  себе,  членів  своєї  сім’ї  та  права  вимагати  вилучення  будь-якої  інформації.    

Згідно  ст.  ст.  277, 297, 299 ЦК  України   кожна  особа,  особисті  немайнові  права  якої  порушено  внаслідок  поширення  про  неї  недостовірної  інформації,  має  право  на  відповідь,  а  також  на  її  спростування,  негативна  інформація,  поширена  про  особу вважається  недостовірною,  якщо  особа,  яка  її  поширила,  не  доведе  протилежного (презумпція  добропорядності)  фізична  особа  має  право  звернутись  до  суду з  позовом  про  захист  честі,  гідності  та  ділової  репутації.    

Згідно ст. 277 ЦК  України  та  ст. 10 ЦПК  України  обов’язок  довести,  що  поширена  інформація  є  достовірною,  покладається  на  відповідача,  проте  позивач  має  право  подати  докази  недостовірності  поширеної  інформації  відповідачем,  а  також  те,  що  внаслідок  цього  було  порушено  його  особисті  немайнові  права.    

Відповідно  до роз’яснень Пленуму  Верховного  Суду    України № 1  від 27  лютого 2009 року  при  розгляді  справ  даної  категорії суди  повинні  мати  на  увазі,  що   юридичним  складом правопорушення  наявність  якого   може  бути  підставою  для  задоволення  позову,  є  сукупність  таких  обставин: а)   поширення  інформації,  тобто  доведення  її  до  відома  хоча б одній  особі у  будь-який  спосіб; б) поширена  інформація  стосується   певної фізичної  чи  юридичної  особи,  тобто  позивача;  в)   поширення  недостовірної  інформації,  тобто  такої,  яка  не  відповідає  дійсності;  г)  поширення  інформації,  що  порушує  особисті  немайнові  права,  тобто  або  завдає  шкоди  відповідним особистим  немайновим  благам,  або  перешкоджає  особі  повно  і  своєчасно  здійснювати   свої  особисте  немайнове право.    

Під  поширенням  інформації  слід  розуміти:  опублікування  її    у  пресі,  передання  по  радіо,   телебаченню,  з використанням  інших  засобів  масової  інформації,  викладення  в  характеристиках, заявах,  листах,  адресованих  іншим  особам,  повідомлення  в  публічних  виступах  в  електронних  мережах,  а  також  в  іншій  формі,  хоча б  одній  особі.  Недостовірною  вважається  інформація, яка  не  відповідає  дійсності або  викладена  неправдиво.  У  випадку  звернення  особи  з  заявою  до  правоохоронних  органів,  судам  слід  враховувати  висновки,  викладені  у Рішенні  Конституційного  Суду  України  від 10  квітня  2003  року № 8-рп/2003  (справа  про  поширення  відомостей).  Суди при  вирішенні  питання  про визнання  поширеної  інформації  недостовірною,  повинні  визначити  характер  такої  інформації  та  з’ясувати  чи  є  вона  фактичним  твердженням  чи  оціночним  судженням.      

Судом  встановлено  наступне:       18  серпня 2009  року   при  розгляді   даної  цивільної  в  судовому  засіданні   відповідачка  ОСОБА_4  повідомила,  що до  неї   в березні  2004  року прийшов  в  нетверезому  стані  ОСОБА_1  та   розповів,  що це  він  вкинув ОСОБА_5  в  ополонку.   Суд  виніс ухвалу  про   відкладення  розгляду  справи  та   направив  ухвалу    прокурору  Липовецького  району  для   проведення  перевірки  причетності  ОСОБА_8  до  загибелі ОСОБА_5  

01  грудня  2010  року  до  суду   надійшли  матеріали  перевірки   з  постановою   від  12  листопада  2010  року  про   відмову  в  порушенні  кримінальної  справи.  

Виходячи  зі  змісту ст. 277 ЦК  України  та  з вищезазначених роз'яснень Пленуму Верховного Суду України слід,  що звернення особи до правоохоронних органів за захистом своїх прав, порушених особою, а також показання свідка на попередньому слідстві не можуть розглядатись як поширення неправдивих відомостей, якщо не встановлено, що фактично метою цих дій було приниження честі, гідності та ділової репутації певної особи. Відповідач ОСОБА_3  звертаючись із  вищевказаною  заявою  про  скоєння  злочину до  правоохоронних  органів,  які   компетентні  перевірити  таку  інформацію  та  надати  відповідь, ця інформація  не  знайшла  свого  підтвердження,  вказана  обставина  само  по  собі  не  може бути  підставою  для  задоволення  позову, оскільки судом не здобуто доказів, що відповідач діяв з метою приниження гідності та честі позивача.    

    Доказів, які б свідчили про поширення відповідачами неправдивих відомостей серед інших осіб, не встановлено,  тобто  доказів  порушення  законного  право позивача  на  повагу  до  його  гідності  та  честі   судом  не  здобуто.    Крім  того   відповідачка  

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_1  є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.    

На  підставі  вищевикладеного  ст. ст. 28,  32,  40.  ч. 5 ст. 55  Конституції  України,   ст. ст.   200,  277,  297,  299, 23,  1067 ЦК  України,   Пленуму   Верховного  Суду України   від 27  лютого 2009  року  № 1 «Про  судову  практику  у  справах  про  захист  гідності  та  честі  фізичної  особи,  а  також  ділової    репутації  фізичної  та  юридичної  особи»,    керуючись  ст.  ст. 10.11.60, 208, 209-210, 212-215,294 ЦПК  України,  суд    

              В И Р І Ш И В:    

  Відмовити  ОСОБА_1  в  задоволенні   позову  до    ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4  про  захист  честі   та  гідності.    

    Апеляційна  скарга  на  рішення  суду  може  бути  подана  протягом  десяти  днів    з  дня  його  проголошення.  Після  закінчення  цього  строку  рішення  набирає  законної  сили, якщо  не  буде  подано  апеляційної  скарги.  

  С У Д Д Я:                                         Г.І. ПОРОХОВИЙ