ЯЛТИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Р І Ш Е Н Н Я
І м е н е м У к р а ї н и
«14» грудня 2010 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим
у складі: головуючого, судді САВРАНСЬКОЇ Т.І.
при секретарі Юрченко С.В.
за участю :
позивача ОСОБА_3
представника позивачки на підставі довіреності від 17 травня 2010 року ОСОБА_4
представника Гурзуфської селищної ради на підставі довіреності від 7 грудня 2010 року № 3212/02-25
Соловйова О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Гурзуфської селищної ради про відшкодування майнової шкоди ,
В С Т А Н О В И В :
23 вересня 2010 року ОСОБА_3 звернулася до Ялтинського міського суду АРК із зазначеною позовною заявою в порядку цивільного судочинства і просить суд:
- Стягнути з Гурзуфської селищної ради на користь ОСОБА_3 у відшкодування майнової шкоди 228 500 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що на підставі Розпорядження Гурзуфського селищного голови № 03 від 14 січня 2008 року було здійснено знесення квартири АДРЕСА_1, яка належала на праві приватної власності ОСОБА_3 Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2008 року в адміністративній справі № 22-а-220/2008 р. вказане Розпорядження Гурзуфського селищного голови було визнано недійсним та скасовано, а дії Комунального підприємства «Гурзуф» щодо знищення приналежної ОСОБА_3 квартири – визнані неправомірними.
Позивачка вважає, що належне їй майно було знищено саме внаслідок незаконних рішень та дій посадової особи органу місцевого самоврядування.
Правовою підставою позову позивачкою та її представником обрані норми статті 1174 ЦК України.
У судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник на підставі довіреності від 17 травня 2010 року ОСОБА_4 наполягали на задоволенні позову з викладених підстав.
Представник Гурзуфської селищної ради на підставі довіреності від 7 грудня 2010 року № 3212/02-25 Соловйов О.О. проти позову заперечував, зазначивши, що квартира АДРЕСА_1 була знищена внаслідок пожежі, а не через рішення та дії посадових і службових осіб органу місцевого самоврядування.
Позивачка, її представник та представник відповідача не заявили у суді, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, тому не вирішувалося питання про їх допит як свідків згідно зі ст. 184 ЦПК України.
Вислухавши пояснення позивачки та представників сторін, з’ясувавши обставини справи та дослідивши відповідні докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви з таких підстав.
Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2008 року в адміністративній справі № 22-а-220/2008 р. встановлено наступне.
ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 10 листопада 2001 року. На підставі вказаної угоди 3 листопада 2003 року здійснена державна реєстрація права власності.
Розпорядженням Голови Гурзуфської селищної ради № 3 від 14 січня 2008 року на Комунальне підприємство «Гурзуф» покладений обов’язок демонтувати частину першого поверху будівлі АДРЕСА_1 з тих підстав, що вказана будівля знаходиться в аварійному стані, а також у зв’язку з тим, що ОСОБА_3 самовільно демонтувала частину другого поверху вказаного будинку.
На підставі Розпорядження Голови Гурзуфської селищної ради Комунальне підприємство «Гурзуф» здійснило демонтаж належної ОСОБА_3 квартири.
Посилаючись на п. 20 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», судова колегії Севастопольського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про те, що розпорядження Голови Гурзуфської селищної ради № 3 від 14 січня 2008 року ухвалено з перевищенням його повноважень, визнала зазначений правовий акт індивідуальної дії недійсним та скасувала його, а також визнала неправомірними дії Комунального підприємства «Гурзуф» щодо знищення квартири АДРЕСА_1.
Відповідно до ч. 3 статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Заявивши про застосування судової преюдиції, позивачка наполягає, що вартість квартири станом на 19 червня 2008 року має бути відшкодована їй Гурзуфською селищною радою на підставі статті 1174 ЦК України, згідно норм якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Разом з тим, як визнали у порядку ч. 1 статті 61 ЦПК України ОСОБА_3, її представник та представник Гурзуфської селищної ради, квартира АДРЕСА_1 була знищена у 2007 році внаслідок пожежі, відтак, позивачці та її представникові належало, беручи до уваги зміст статті 1166 ЦК України, встановити причини виникнення та розповсюдження пожежі, визначити особу, внаслідок неправомірних дій або бездіяльності якої, виникла пожежа, і пред’явити до цієї особи належний позов.
Хибність позову, заявленого у даній справі, полягає в тому, що хоча за статтею 1174 ЦК України вина не є обов’язковою умовою відповідальності, доказуванню підлягають насамперед ті неправомірні дії (бездіяльність), внаслідок яких було пошкоджене майно, тобто як і за складом генерального делікту – неправомірна поведінка особи, причинний зв’язок та завдана шкода.
Прийняття Головою Гурзуфської селищної ради Розпорядження № 3 від 14 січня 2008 року «Про демонтування аварійної частини будівлі …» і наступний демонтаж пошкоджених конструкцій багатоквартирного будинку безперечно не знаходяться у причинному зв’язку із заподіянням позивачці майнової шкоди внаслідок знищення її квартири при пожежі. Сама по собі незаконність або нечинність вказаного правового акту викладених висновків суду не спростовує.
Те, що після знищення свого нерухомого майна ОСОБА_3 у відповідністю з ч. 2 статті 349 ЦК України не звернулася до Комунального підприємства Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації» із завою про внесення змін до державного реєстру, а тому за встановленою фікцією вважається титульним власником – значення для вирішення цієї справи також не має. У цьому зв’язку необхідно відзначити, що майно припинило своє існування як таке, адже воно було критично знецінене, і, за викладених обставин, у титульного власника залишається єдине повноваження з розпорядження майном, цінність якого полягає тільки у можливості його нової відбудови. Проте для деліктної відповідальності має значення виключно реальна вартість втраченого майна (ст. ст. 22, 1192 ЦК України), а не припущення щодо оцінки вартості повноваження з розпорядження таким майном, яке кореспондується з інтересом набувача на його відновлення.
Отже, суд не убачає підстав для покладення деліктної відповідальності на орган місцевого самоврядування.
Таким чином, розглянувши цивільну справу в присутності позивачки, її представника та представника відповідача, повно та всебічно з’ясувавши обставини справи, перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви у повному обсязі.
Судові витрати суд розподіляє відповідно до вимог статті 88 ЦПК України.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 349, 1174 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 3, 10, 11, 14, 15, 60, 61, 158 ч. 1, 179, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В :
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до Гурзуфської селищної ради про відшкодування майнової шкоди – відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Т.І. Савранська