Справа № 2-1586/10
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.12.2010 року м. Донецьк
Пролетарський районний суд м. Донецька в складі:
головуючої судді Корчистої О.І.
при секретарі Глушко К.А.
за участі позивача ОСОБА_1
за участі відповідача ОСОБА_2
за участі представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Управління Держкомзему у м. Донецьку Донецької області, Донецька міська Рада «про визнання недійсними межи земельної ділянки»,-
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 «про визнання недійсними межи земельної ділянки», пояснюючи, що будинок АДРЕСА_1 належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 15.05.1998 року. Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2, якій є її сусідом та проживає в будинку АДРЕСА_2, порушує межі її земельної ділянки, а саме, на межі побудував паркан з цегли, який заважає їй обслуговувати її будинок, посадив дерева, які пускають корені під фундамент її будинку та руйнують його, а також, приватизував свою земельну ділянку, але при узгодженні межі його земельної ділянки вона дозволу на це не давала, просила визнати недійсними документи на право користування земельною ділянкою ОСОБА_2, зобов’язати відповідача поновити межі земельної ділянки, на якої розташовано її домоволодіння по АДРЕСА_1 та перенести побудований відповідачем паркан на відстань 0,9м від стіни її будинку та літньої кухні, зобов’язати відповідача ліквідувати насадження та водостік.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала заявлені позовні вимоги та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та у їх задоволенні просив відмовити, посилаючись на те, що він не порушував межі земельної ділянки позивачки ОСОБА_1.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3, підтримала позицію відповідача та у задоволенні позовних вимог просила відмовити.
Представник третьої особи Управління Держкомзему у м. Донецьку Донецької області в судове засідання не з’явився, про причини неявки в судове засідання не повідомив, повідомлявся належним чином про час та місце розгляду справи.
Представник третьої особи Донецької міської Ради в судове засідання не з’явився, про причини неявки в судове засідання не повідомив, повідомлявся належним чином про час та місце розгляду справи.
Суд, заслухавши пояснення позивачки ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, вважає позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Управління Держкомзему у м. Донецьку Донецької області, Донецька міська Рада «про визнання недійсними межи земельної ділянки» таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ч. 2, 3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться – до початку розгляду справи по суті. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Із ксерокопії договору купівлі-продажу від 15.05.1998 року /а.с. 11/, ксерокопій технічного паспорту на будинок № АДРЕСА_1 та генерального плану /а.с. 6-10, 12, 21-23, 26-28/ вбачається, що позивачка ОСОБА_1 купила у ОСОБА_4 домоволодіння АДРЕСА_1, при цьому, земельна ділянка, на якій розташовано будинок № АДРЕСА_1 не приватизована, та предметом договору купівлі-продажу не була.
Суд не приймає до уваги доводи позивачки ОСОБА_1 про те, що вона користується земельною ділянкою, розмір та межі якої закріплені у технічному паспорті на будинок, а також, у генеральному плані, оскільки такі документи не є правовстановлюючими документами на земельну ділянку.
Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 на праві власності відповідачу ОСОБА_2 не належить, оскільки останнім правовстановлюючі документи на вищенаведену земельну ділянку не зареєстровані у встановленому законом порядку /а.с. 86/.
Згідно з ч.2 ст. 120 ЗК України в редакції, яка діяла на час укладення договору купівлі-продажу, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Відповідно до ст. 125 ЗК України в редакції, яка діяла на час виникнення правовідносин, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Статтею 126 ЗК України визначено, що право власності чи право постійного користування посвідчується відповідним державним актом. Межі земельної ділянки в натурі на місцевості встановлюються державними та іншими землевпорядними організаціями (ст.ст. 183-185 ЗК України).
Аналізуючи вищенаведене, надані докази у їх сукупності, з урахуванням суті заявлених позовних вимог, враховуючи, що позивачем ОСОБА_1 не надано правовстановлюючих документів на земельну ділянку, зокрема відсутні дані щодо відведення земельної ділянки в натурі на місцевості, суд приходить до переконання, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 120, 125, 126 ЗК України, ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.
Вступна та резолютивна частина рішення проголошена в судовому засіданні 27 грудня 2010 року.
На підставі частини 3 статті 209 Цивільного Процесуального Кодексу України відкласти з дня закінчення розгляду справи на строк п'ять днів складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя О.І. Корчиста