ПОСТАНОВА  
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

Справа № 2-а-585/10  

24 грудня 2010 року Суддя Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області В.В.Чаплицький, розглянувши  в порядку скороченого провадження в м.Орджонікідзе адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду м.Орджонікідзе Дніпропетровській області про визнання дій відповідача неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії,-  

ВСТАНОВИВ :  

Позивачка 25 листопада 2010 року звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у м. Орджонікідзе, в якому просить визнати дії відповідача неправомірними щодо відмови їй у перерахунку і виплаті підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по день набрання законної сили постановою суду, крім того про зобов’язання відповідача здійснювати в подальшому, після набрання постановою законної сили, виплату підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»   .  

Ухвалою судді від 01 грудня 2010 року адміністративний позов в частині визнання дій відповідача неправомірними щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку і виплаті підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з липня 2007 року по31 грудня 2007 року, та з 22 травня 2008 року по 24 травня 2010 року залишено без розгляду на підставі ст.100 КАС України.  

Ухвалою судді від 01 грудня 2010 року відкрито провадження за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м.Орджонікідзе в частині вимог про визнання дії відповідача неправомірними щодо відмови позивачці у перерахунку і виплаті підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 25 травня 2010 року   .  

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд вважає що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.  

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у відповідності до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-1V має статус «дитина війни» (а.с.6). Вона отримує пенсію за віком, яка нараховується і виплачується УПФУ у м.Орджонікідзе.  

Відповідно до ст.6 Закону України № 2195-ІV, який набув чинності з 01.01.2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.  

В 2010 році змін до   статті 6   Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-ІV не було внесено.  

Однак, відповідачем в період з 25 травня 2010 року підвищення до пенсії здійснювалось відповідно до п.8 Постанови КМУ № 530 від 28 травня 2008 року.  

Таким чином, наявна суперечливість законодавства, що регулює спірні правовідносини.  

Вирішуючи даний спір, суд виходить із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами.  

Відповідно до ч.4 ст.8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, що регулює спірні правовідносини.  

Таким чином, суд вважає за необхідне при вирішенні даного спору застосувати Закон України «Про соціальний захист дітей війни», як нормативний акт, який має вищу юридичну силу, без огляду на Постанову КМУ, на яку посилається відповідач як на підставу заперечень проти позову.  

Суд прийшов до висновку, що вказана Постанова Кабінету Міністрів України не застосовуються до правовідносин, що склались між позивачем і відповідачами ще й тому, що дійсно порушується конституційний принципи рівності громадян перед Законом.  

Згідно ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди України, при розгляді справ, застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї, а також практику Європейського суду - як джерело права.  

Згідно зі ст.1 Протоколу №1 до вказаної  Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття «власності», яке міститься у ч.1 ст.1 Протоколу №1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і таким чином, як власність.  

Європейський Суд з прав людини при розгляді справи «Кечко проти України» (заява №63134\00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, припиняти чи закінчити виплату таких надбавок , вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду). У зв’язку з чим Європейський суд не прийняв до уваги позицію уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно якому встановлені надбавки з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку уряду України, превалювали як  lex specialis. Європейський суд не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, постільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.  

Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74  van Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку - обчислення і призначення підвищення до пенсії, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни», держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки  схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.  

На підставі викладеного, суд вважає, що розмір підвищення до пенсії позивачці, як особі, що має статус «дитина війни» повинен визначатися згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції від 18.11.2004 року, який має вищу юридичну силу ніж Постанова КМУ № 530 від 28 травня 2008 року.  

Суд вважає, що відповідач повинен здійснити позивачці перерахунок і забезпечити виплату підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції 18.11.2004 року за період з 25 травня 2010 року по   день набрання постановою суду законної сили   , з урахуванням фактично отриманої суми такої допомоги за зазначений період.  

Вирішуючи питання про зобов’язання відповідача в подальшому здійснювати   нарахування та виплату підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» після набрання постановою законної сили, суд зазначає наступне   .  

Згідно ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративного суду має право звернутись з адміністративним позовом особа, яка вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи чи інтереси.  

Отже, необхідною умовою для звернення особи до суду із адміністративним позовом є обов’язкова наявність порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у адміністративного суду немає правових підстав для задоволення позову.  

При цьому, суд зазначає, що у цьому випадку право на позов у особи виникає лише після порушення відповідачем її прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.  

Вирішуючи питання про визначення базової мінімальної пенсії за віком при нарахуванні пенсії на підставі Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-ІV суд зазначає наступне.  

Суд вважає, що вихідним критерієм обрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком, який згідно зі статтею 28 Закону України від 9 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму визначеного законом для осіб, які втратили працездатність.  

Положення частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», на думку суду, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат, пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 цією статті, мінімального розміру пенсії за віком.  

Керуючись ст.ст. 2, 5-15, 17, 18, 99, 100, 158-163, 1832 КАС України, ст.152 Конституції України, ст.73 Закону України «Про Конституційний Суд України», ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-ІV, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, суд -  

  ПОСТАНОВИВ:  

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м.Орджонікідзе про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.  

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного Фонду України у м.Орджонікідзе щодо відмови в нарахуванні ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі, передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 25 травня 2010 року.  

Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України у м.Орджонікідзе здійснити перерахунок і забезпечити виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, передбаченого ч.1 ст.28 Закону України від 9 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за період з 25 травня 2010 року по день набрання постановою суду законної сили, з урахуванням фактично виплаченої суми такого підвищення.  

В іншій частині позову відмовити.  

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму сплаченого державного мита в розмірі 3 грн. 40 коп.    

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського адміністративного апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.  

  Суддя                                                                                      (підпис)                                                        В.В.Чаплицький  

  Копія вірно:  

Суддя Орджонікідзевського  

міського суду Дніпропетровської області                                                                                                В.В.Чаплицький