ПОСТАНОВА  
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

Справа № 2-а-374/10  

12 листопада 2010 року Суддя Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області В.В.Чаплицький, розглянувши  в порядку скороченого провадження в м.Орджонікідзе адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної Державної адміністрації про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, -  

ВСТАНОВИВ :  

Позивач 20 жовтня 2010 року звернувся до суду з позовом   в якому просить визнати неправомірними дії відповідача щодо нарахування йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2010 рік в розмірі меншому ніж передбачено ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551, та зобов’язання стягнути з відповідача недоплачену суму допомоги.  

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд вважає що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.  

Судом встановлено, що ОСОБА_2 у відповідності до Закону України № 3551 від 22.10.1993 року «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має статус учасника бойових дій. (а.с.5).  

Відповідно до ст.12 Закону України   № 3551 від 22.10.1993 року «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком   .  

В 2010 році було внесено зміни до     ст.12 Закону України   № 3551 від 22.10.1993 року «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»   Законом України «Про державний бюджет на 2010 рік», яким встановлено право визначати розмір такої допомоги кабінету міністрів України, однак самим Законом не встановлено розмір та порядок нарахування такої допомоги.  

Таким чином, відповідачем в 2010 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня здійснювалась відповідно до Постанови КМУ № 299 «Про розміри разової щорічної допомоги, що виплачується в 2010 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «про жертви нацистських переслідувань» від 07 квітня 2010 року.  

Таким чином, наявна суперечливість законодавства, що регулює спірні правовідносини.  

Вирішуючи даний спір, суд виходить із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами.  

Відповідно до ч.4 ст.8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, що регулює спірні правовідносини.  

Таким чином, суд вважає за необхідне при вирішенні даного спору застосувати Закон України № 3551 від 22.10.1993 року «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як нормативний акт, який має вищу юридичну силу, без огляду на Постанову КМУ № 299 від 07.04.2010 року, на яку посилається відповідач як на підставу заперечень проти позову.  

Суд прийшов до висновку, що вказана Постанова Кабінету Міністрів України не застосовуються до правовідносин, що склались між позивачем і відповідачем ще й тому, що дійсно порушується конституційний принципи рівності громадян перед Законом.  

Згідно ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди України, при розгляді справ, застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї, а також практику Європейського суду - як джерело права.  

Згідно зі ст.1 Протоколу №1 до вказаної  Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття «власності», яке міститься у ч.1 ст.1 Протоколу №1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і таким чином, як власність.  

Європейський Суд з прав людини при розгляді справи «Кечко проти України» (заява №63134\00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, припиняти чи закінчити виплату таких надбавок , вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду). У зв’язку з чим Європейський суд не прийняв до уваги позицію уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно якому встановлені надбавки з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку уряду України, превалювали як  lex specialis. Європейський суд не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, постільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.  

Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74  van Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку - обчислення і призначення разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки  схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.  

На підставі викладеного, суд вважає, що розмір разової грошової допомоги до 5 травня позивачу, як особі, що має статус учасника бойових дій повинен визначатися згідно ст.12 Закону України Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551, який має вищу юридичну силу ніж Постанова КМУ № 299 від 07 квітня 2010 року.  

Суд вважає, що відповідач повинен здійснити позивачу перерахунок і забезпечити виплату разової грошової допомоги до 5 травня, згідно ст.12 Закону України Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551, з урахуванням фактично отриманої суми такої допомоги за зазначений період.  

Вирішуючи питання про визначення базової мінімальної пенсії за віком при нарахуванні допомоги на підставі Закону України Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551 суд зазначає наступне.  

Суд вважає, що вихідним критерієм обрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком, який згідно зі статтею 28 Закону України від 9 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму визначеного законом для осіб, які втратили працездатність.  

Положення частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», на думку суду, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат, пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 цією статті, мінімального розміру пенсії за віком.  

Керуючись ст.ст.2, 3, 7-12, 69-71, 99, 100, 104, 158-163, 167 КАС України, ст.ст.75, 92 Конституції України, ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551, суд -  

  ПОСТАНОВИВ:  

Позов ОСОБА_2 до Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної Державної адміністрації про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити.  

Визнати неправомірними дії Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної Державної адміністрації щодо нарахування ОСОБА_2 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2010 рік в розмірі меншому ніж передбачено ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551.  

Зобов’язати Головне управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної Державної адміністрації нарахувати ОСОБА_2 недоплачену суму разової грошової допомоги до 5 травня за 2010 рік відповідно до вимог ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551, з урахуванням фактично отриманої суми такої допомоги.    

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського адміністративного апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.  

  Суддя                                                                                      (підпис)                                                        В.В.Чаплицький  

  Копія вірно:  

Суддя Орджонікідзевського  

міського суду Дніпропетровської області                                                                                                В.В.Чаплицький