Справа № 2а-1923/10

П О С Т А Н О В А

Іменем     України

10 грудня 2010 року                                              м. Одеса

Суддя Малиновського районного суду міста Одеси Гуревський В.К., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління  Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

23 листопада 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління  Пенсійного фонду України в Одеській області з вимогами визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного Фонду України в Одеській області з відмови у проведенні позивачу перерахунку раніше призначеної пенсії; зобов'язати Головне Управління Пенсійного Фонду України в Одеській області здійснити перерахунок ОСОБА_1 державної та додаткової пенсії як інваліду 2-ї групи з 01.01.2000 року по 31.12.2004 року відповідно до ст. ст. 50, ч. 4 ст. 54 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, виходячи з розміру державної пенсії в вісім прожиткових мінімумів для осіб, що втратили працездатність, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 % прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність та забезпечити відповідні виплати з врахуванням виплачених сум; та зобов'язати Головне Управління Пенсійного Фонду України в Одеській області здійснити перерахунок ОСОБА_1 державної та додаткової пенсії як інваліду 2-ї групи з 01.01.2005 року відповідно до ст. ст. 50, ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру державної пенсії в вісім мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком та забезпечити відповідні виплати з врахуванням виплачених сум.

Сторони в судове засідання не викликались, оскільки справа розглядається в порядку скороченого провадження без присутності сторін відповідно до ст. 183-2 КАС України.

Суд, дослідивши матеріали справи, вивчивши нормативну базу, що регулює галузь спірних правовідносин, задовольняє позов частково з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧЕАС, належить до першої категорії, є інвалідом 2-ї групи, як особа, яка потерпіла в наслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1, вкладкою до посвідчення НОМЕР_2.

В суді прийнято без заперечень, що позивач має право на пенсію як учасник ліквідації аварії на ЧАЄС 1 категорії, інвалід 2 групи, захворювання якого пов'язано з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Це також підтверджується посвідченням НОМЕР_3. Цей факт не заперечується відповідачем.

Згідно ст. 72 КАС України дана обставина не потребує доказування як така, що визнається сторонами, суд не має сумнівів щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання.

25 жовтня 2010 року позивач звернувся до управління Головне Управління Пенсійного Фонду України в Одеській області з вимогою здійснити перерахунок його пенсії відповідно до Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Предметом спору є визначення базової мінімальної пенсії за віком при нарахуванні пенсії на підставі Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та питання пріоритетності законів над підзаконними актами.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Згідно ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів звужувати зміст та обсяг існуючих прав і свобод забороняється.

Статтею 49 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до частини 4 статті 54 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” в усіх випадках розмір пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими - по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.

Згідно зі статтею 50 зазначеного закону особам, віднесеним до категорії 1, зокрема інвалідам II групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, вихідним критерієм обрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком, який згідно зі статтею 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму визначеного законом для осіб, які втратили працездатність.

Розрахунок пенсії позивачу відповідач провів виходячи з Постанови КМУ „Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян № 654 від 16.07.2008 року.

Суд вважає за необхідне зазначити, що дійсно Постановою Кабінету Міністрів України „Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян № 654 від 16.07.2008 року, починаючи з 1 липня 2008 року встановлено мінімальний розмір пенсії для осіб, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою відповідно до Закону Україна „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Визначивши основні принципові засади пенсійного забезпечення осіб, як постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи, стаття 54 Закону України „Про статус соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” віднесла до компетенції Кабінету Міністрів України порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Але у зазначеній постанові Кабінету Міністрів України основний зміст статті нівельований. Таким чином, наявна суперечливість законодавства, що регулює спірні правові відносини.

Вирішуючи даний спір, суд виходить із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, тому вважає, що при розрахунку державної та додаткової пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Положення частини 3 статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, на думку суду, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 цією статті, мінімального розміру пенсії за віком.

Відповідно до ст. 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішені адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Таким чином, суд вважає за необхідне при вирішенні даного спору застосувати Закон України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, як нормативний акт, який має вищу юридичну силу перед Постановою Кабінету Міністрів України, на яку посилається представник відповідача як на підставу заперечень проти позову.

Суд дійшов висновку, що вказана Постанова Кабінету міністрів України не застосовуються до правовідносин, що склались між позивачем і відповідачем ще й тому, що дійсно порушується конституційний принципи рівності громадян перед Законом.

У рішенні Конституційного Суду України № 26-рп/2008 від 27 листопада 2008 року зазначено, що зі змісту частини другої статті 95 Конституції України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, випливає, що вони не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами. Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у статті 46 Конституції України, передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах. Визначення відповідних бюджетних видатків у Законі про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспільних потреб, порушення прав людини і громадянина, встановлених Конституцією України, зокрема щодо забезпечення рівня життя для осіб, які отримують пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, не нижчого від прожиткового мінімуму, визначеного законом.

Згідно ч. І ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди України при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї, а також практику Європейського суду - як джерело права.

Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 до вказаної Конвенції кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття „власності”, яке міститься у ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як „майнові права” і, таким чином, як власність.

Європейський Суд з прав людини при розгляді справи „Кечко проти України” (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, припиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення суду). У зв'язку з чим Європейський суд не прийняв до уваги позицію уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені надбавки з бюджету і який є чинним, та Закону України „Про державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку уряду України, превалювали як lех cресіаlіs. Європейський суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, постільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74 van Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо   такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом – відповідальності держави,   який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку обчислення і призначення пенсій, передбачених Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки  схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. Виходячи з вищевикладеного, позовні вимоги позивача про визнання дій щодо відмови в проведенні перерахунку пенсії по інвалідності у відповідності до Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” протиправними та зобов'язання вчинити певні дії підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 99 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другої цієї статті визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Юридична необізнаність та похилий вік не є поважними причинами пропуску строку, а тому строк звернення до суду не може бути поновлений. За таких підстав ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси позовні вимоги позивача щодо стягнення зазначеної допомоги залишені без розгляду за період з 01 січня 2000 року по 31 грудня 2000 року, з 01 січня 2005 року до 23 травня 2010 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з вищевикладеного, беручи до уваги наведене та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині вимог позивача, що стосуються зобов'язання Головного управління  Пенсійного фонду України в Одеській області провести нарахування та виплату за період за період з 23 травня 2010 року по 23 листопада 2010 року.

Керуючись ст. ст. 19, 22, 46, 95, 152 Конституції України, ст. 49, 50, п. 4 ст. 54, п. 3 ст. Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, ст.ст. 6-14, 17, 19, 99, 100, 122, 159-163, 167, 183-2, 185, 186, 254 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного Фонду України в Одеській області з відмови у проведенні ОСОБА_1 перерахунку раніше призначеної пенсії.

Зобов'язати Головне Управління Пенсійного Фонду України в Одеській області здійснити перерахунок ОСОБА_1 державної та додаткової пенсії як інваліду 2-ї групи відповідно до ст. ст. 50, ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру державної пенсії в вісім мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком за період з 23 травня 2010 року по 23 листопада 2010 року.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Малиновський районний суд м. Одеси, шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк після отримання постанови суду.

СУДДЯ: