РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"05" вересня 2006 р. | Справа № 17/153-3114 |
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Андрусик Н.О.
Розглянув справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Чіо-Вольф», м. Київ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід ТМ», м. Тернопіль
За участю представників від:
позивача: не з»явився
відповідача: не з’явився
Товариство з обмеженою відповідальністю „Чіо-Вольф”, м. Київ звернулося 26.07.06р. до господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід ТМ», м. Тернопіль , про стягнення 9755,53 грн. боргу згідно дистрибуторського договору № 011205 від 01.12.2005 року, з яких: 7487,00 грн. основного боргу, 311,32 грн. пені, 102,91 грн. - інфляційних витрат, 54,30 грн. –3% річних та 1800,00 грн. витрат на юридичну допомогу, посилаючись на таке.
- згідно дистрибуторського договору № 011205 від 01.12.2005 р. позивач на підставі видаткових накладних, копії яких містяться в матеріалах справи, на підставі виданих представнику відповідача довіреностей за період з 13.12.2005р. по 20.04.2006р. передав відповідачу у власність товар (чіпси, печиво та соломку) на загальну суму 67883,30 грн.;
- пунктом 5.1. договору сторони передбачили оплату товару з відстрочкою платежу в тридцять календарних днів з моменту отримання товару;
- станом на день подання позову заборгованість відповідачем погашена частково і становить 7487,00 грн.;
- на підставі п. 7.2. Договору від 01.12.2005 р. позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за період з 20.05.2006р. по 17.07.2006р. у розмірі 311,32 грн.;
- спираючись на приписи ст. 625 ЦК України, позивач також нарахував відповідачу інфляційні збитки та 3 % річних в розмірі 102,91 грн. та 54,30 грн. відповідно.
Одночасно позивач з метою забезпечення позову просить накласти арешт на грошові кошти відповідача у зв’язку з небажанням останнього сплатити суму боргу, що призвело до стягнення в судовому порядку.
Крім того, позивач посилаючись на ст. 49 ГПК України просить стягнути з відповідача витрати за юридичні послуги в сумі 1800грн., які він поніс, виконавши умови договору № 1 від 04.10.2005р., підписаного з Приватним підприємством «Центр правового захисту». На доведення переконливості своїх доводів з цього приводу, позивач подав суду Договір № 1 від 04.10.2005 р., укладений між ТОВ „Чіо-Вольф Україна” (Довірителем) та ПП „Центр правового захисту” (Повіреним), Додаток № 1 до договору від 04.10.05 р. стосовно вартості певних видів юридичних послуг, доручення № 13-2006 р. від 13.07.2006р., яким сторони встановили вартість наданих Повіреним послуг в сумі 1800 грн., а також рахунок-фактуру № СФ-21 від 13.07.2006 р. на суму 1800 грн. та виписку банківської установи –Банк ”Фінанси і кредит” від 17.07.2006 р. про оплату 1800 грн. за юридичні послуги згідно рахунку-фактури № СФ-21 від 13.07.2006 р.
В обґрунтування ціни позову позивач подав розрахунок суми боргу, пені, збитків, завданих інфляцією, 3 % річних, інші документи.
Позивач в судове засідання не з’явився, однак звернувся до суду з клопотанням б/н від 09.08.2006р., в якому просить розглянути справу без участі повноважного представника.
Судове засідання, призначене вперше на 15.08.2006р. з урахуванням клопотання позивача, відкладалося в порядку ст. 77 ГПК України на 05.09.2006 р. до 10 год. 50 хв.
Відповідач документально обґрунтованого відзиву на позов не подав, його повноважний представник судові засідання не з’явився, хоча про дату, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, у встановленому законом порядку (повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції №№ 686221 та 686256), тому справа розглядається згідно ст. 75 ГПК України за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши представлені докази в їх сукупності, господарський суд задовольняє позовні вимоги частково з огляду на таке.
01 грудня 2005 року між позивачем (Товариством) та відповідачем (Дистрибутором) укладено дистрибуторський договір за № 011205 та Додаток до нього від 01.12.2005р., який є невід»ємною частиною договору. Предметом договору є надання –«Дистрибутору»ексклюзивного права купівлі товарів у «Товариства»для їх перепродажу на території м. Тернополя, Тернопільської області, м. Львова та Львівської області всім покупцям через торгівельну мережу (з урахуванням додатку № 1 до договору від 01.12.2005р. до дистрибуторського Договору № 011205).
За своєю правовою природою між сторонами виникли правовідносини з купівлі-продажу, які регулюються нормами статті 655 ЦК України, згідно якої за договором купівлі-продажу, продавець зобов’язується передати товар у власність другій стороні, а покупець прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
На виконання умов укладеного договору позивач за період з 13.12.2005 р. по 20.04.2006 р. на підставі видаткових накладних: № 205-0692 від 13.12.2005р. на суму 6261,12грн.; № 205-0717 від 26.12.2005р. на суму 8725,51грн.; № 205-0718 від 26.12.2005р. на суму 4,90грн.; № 205-0001 від 04.01.2006р. на суму 7949,52грн.; № 205-0020 від 16.01.2006р. на суму 1607,45грн; № 205-0030 від 23.01.2006р. на суму 1735,68 грн.; № 205-0033 від 25.01.2006р. на суму 4531,20грн.; № 205-00512 від 07.02.2006р. на суму 4911,36грн.; № 205-083 від 14.02.2006р. на суму 1274,40грн.; № 205-0084 від 15.02.2006р. на суму 9741,48грн.; № 205-0102 від 23.02.2006р. на суму 5389,44грн.; № 205-0138 від 02.03.2006р. на суму 1226,88грн.; № 205-0139 від 02.03.2006р. на суму 4,00грн; № 205-0144 від 09.03.2006р. на суму 561,60грн.; № 205-0153 від 14.03.2006р.на суму 1187,52грн.; № 205-0178 від 23.03.2006р. на суму 4317.36грн.; № 205-0241 від 13.04.2006р. на суму 3710,40грн.; № 205-0242 від 13.04.2006р. на суму 1734,96грн.; № 205-0257 від 20.04.2006р. на суму 3008,52грн. - передав, а відповідач через свого представника –Маціпуру К.І., згідно виданих йому довіреностей на отримання товару серії ЯЛЛ № 278783 від 08.12.2005р.; серії ЯЛЛ № 278815 від 27.12.2005р.; серії ЯЛЛ № 278833 від 17.01.2006р.; серії ЯЛЛ № 278841 від 30.01.2006р.; серії ЯЛС № 195912 від 08.02.2006р.; серії ЯЛС № 195924 від 17.02.2006р.; серії ЯЛС № 195934 від 24.02.2006р.; серії ЯЛС № 195939 від 03.03.2006р.; серії ЯЛС № 202962 від 13.03.2006р.; серії ЯЛС № 202979 від 24.03.2006р.; серії ЯЛЮ № 002608 від 14.04.2006р.; серії ЯЛЮ № 002708 від 21.04.2006р., прийняв вказаний у накладних товар на загальну суму 67883,30 грн. Факт отримання продукції підтверджується підписами представника відповідача на накладних.
Розрахунок за товар згідно договору від 01.12.2005р. сторони домовилися здійснювати шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача (п.5.2) з відстрочкою платежу в тридцять календарних днів з моменту отримання товару (п.5.1). При цьому моментом отримання товару вважається дата отримання відповідної партії товару на складі Дистрибутора з відповідним документальним оформленням накладних.
Пунктом 3.1.13 договору сторони також встановили обов»язок Дистрибутора провести оплату товару незалежно від кількості перепроданого товару згідно умов, встановлених п.5.1 договору.
Відповідно до статей 509, 526 ЦК України, зобов’язання повинні виконуватися належним чином, в установлений строк у відповідності до вимог закону, договору, або інших вимог –що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як слідує із матеріалів справи, відповідач свої зобов’язання за вищезазначеним договором щодо оплати отриманого товару виконав частково і станом на день заявлення позову (17.07.2006 р.) його заборгованість склала 7487,00грн., що не заперечено відповідачем у встановленому законом порядку, натомість підтверджено, шляхом підписання акту звірки взаєморозрахунків станом на 30.05.2006р., який завірено печатками підприємств і згідно якого борг відповідача становив 14487 грн. Позивач зазначає, що після підписання сторонами акту звірки взаєморозрахунків (30.05.2006р.) відповідачем перераховано кошти в сумі 7000 грн., а саме 30.05.2006р. –2000 грн.; 06.06.2006р. –2000 грн. та 14.07.2006р. –3000 грн., відтак, заборгованість становить 7487 грн.
Надіслану 15.06.2006р. на адресу ТОВ «Захід ТМ»претензію № 31-06 з вимогою перерахувати протягом 3-х календарних днів грошові кошти в сумі 12487грн. відповідач залишив без відповіді, однак після отримання претензії - сплатив на р/рахунок позивача кошти в сумі 5000 грн.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджуються вимоги при наявність боргу за поставлений згідно договору № 011205 від 01.12.05р. товар станом на 17.07.06р. в сумі 7487,00грн., тому в цій частині вимог позов як обґрунтований та правомірний підлягає до задоволення.
Виконання зобов'язань, у відповідності до ст. ст. 546-551 Цивільного кодексу України, може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. При цьому неустойкою (штрафом, пенею) визнається, визначена договором або актом цивільного законодавства, грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.
Враховуючи, що сторони передбачили договором № 011205 від 01.12.2005 р. майнову відповідальність Дистрибутора за несвоєчасне здійснення оплати, а саме нарахування пені в розмірі 0,08% від вартості неоплаченого товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, (п. 7.2 договору), суд визнає правомірними позовні вимоги щодо нарахування пені за період з 20.05.2006 р. по 17.07.2006 р. в сумі 311,32 грн., нарахованої в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення оплати товару.
У зв’язку з тим, що грошові зобов’язання відповідачем не виконані в строк, обумовлений в договорі, тому правомірними є вимоги, котрі ґрунтуються на положеннях ст. 625 ЦК України і надають право позивачу вимагати від боржника сплати боргу з урахуванням 3% річних та встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
За таких обставин справи, вимоги про стягнення трьох відсотків річних у розмірі 54,30грн. та 102,91 грн. інфляційної суми, підлягають до задоволення судом як такі, що відповідають закону, встановленим судом обставинам справи та підтверджуються розрахунком.
Позивачем заявлено до відшкодування 1800 грн., що складають витрати за надані юридичні послуги, які підтверджуються договором № 1 від 04.10.2005 р., укладеним між ТОВ „Чіо-Вольф Україна” (Довірителем) та ПП „Центр правового захисту” (Повіреним), Додатком № 1 до договору від 04.10.05 р. про вартість певних видів юридичних послуг, дорученням № 13-2006 р. від 13.07.2006р., яким сторони встановили вартість наданих Повіреним послуг в сумі 1800 грн., рахунком-фактурою № СФ-21 від 13.07.2006 р. на суму 1800 грн. та випискою банківської установи (Банк ”Фінанси і кредит”) від 17.07.2006 р. про оплату приватному підприємству „Центр правового захисту” 1800 грн. за юридичні послуги згідно рахунку-фактури № СФ-21 від 13.07.2006 р. (засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи).
Статтею 59 Конституції України гарантується можливість отримання правової допомоги, що пов'язується з вільним вибором “захи сника своїх прав”. Відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуаль ного кодексу України до складу судових витрат у господарсь кому судочинстві можуть включатися витрати на оплату послуг лише адвоката. Подібний статус мають виключно особи, визначені у ст. 2 Закону України “Про адвокатуру”, зокре ма ті, хто одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.
Утім, юридична допомога позивачу у даній справі надавалася не адвокатом, а приватним підприємством. При цьому позивач відносить дані витрати по наданню юридичних послуг до інших витрат, пов’язаних з розглядом справи, що зазначені в ст. 44 ГПК України.
Розглянувши вимоги позивача щодо відшкодування юридичних витрат, та оцінивши подані в обґрунтування даних вимог докази, суд відхиляє їх з огляду на таке.
- витрати позивача на юридичні послуги не мають обов'язкового характеру та обумовлені договірною вартістю послуг, яка погоджена між клієнтом та виконавцем;
- факт наявності цих витрат і їх розмір не знаходяться у необхідному зв'язку із забор гованістю, яку суд стягує у даній справі;
- вина відповідача у тому, що позивач згідно укладеного між ним та його представником договору сплатив Повіреному передбачені договором витрати на правову допомогу, не прослідковується;
- заявлений до оплати розмір юридичних послуг є неспіврозмірним з ціною позову, тобто явно завищеним, з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Окрім того, як випливає із зазначеного в позовній заяві розрахунку вартості юридичних послуг, до таких послуг приватним підприємством „Центр правового захисту” зараховано в тому числі й участь у судовому процесі представника юридичної фірми та відрядження за межі Києва, вартість яких сукупно становить 1000 грн., однак, в судові засідання представник ПП „Центр правового захисту” не з’явився.
Відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень наданих їм законом та установчими документами, через свого представника.
Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.
Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Повноваження сторони або третьої особи, від імені юридичної особи, може здійснювати відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами.
Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю. Тобто, вказана норма не обмежує юридичних осіб чи громадян у виборі осіб, котрі будуть здійснювати їх представництво в господарському суді, що знайшло своє підтвердження в рішенні Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року за номером 13-рп/2000.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що витрати на оплату юридичної допомоги у суді є безпідставними.
З огляду на викладене, та відповідно до ст.ст.33,34 ГПК України, ст.ст.509,525, 526, 551, 552 ЦК України, ст.193 ГК України позов підлягає до задоволення частково в розмірі 7487грн. основного боргу, 311грн.32коп. пені, 102,91грн. інфляційних витрат, 54,30грн.- 3% річних, всього 7955,53 грн. як обґрунтовано заявлений, правомірний та не оспорений відповідачем.
Розглянувши клопотання позивача про накладення арешту на грошові кошти відповідача з метою забезпечення позову, суд відхиляє його з огляду на те, що позивачем не надано доказів того, що майно, яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, та те, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Судові витрати згідно ст. 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на наведене, керуючись ст. ст. 42 –47, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 811, 82, 84, 116, 117 ГПК України, господарський суд
Вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід ТМ», м. Тернопіль, вул. Д. Галицького,3/14, ідент. код 32941822 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Чіо-Вольф” , м. Київ, вул. Гришко, 8-б, к.6, ідент. код 30107943 –7487 грн. основного боргу, 311,32 грн. пені, 102,91 грн. інфляційних витрат, 54,30 грн. - 3% річних та 179,41 грн. в повернення сплачених судових витрат.
3. В решті позову –відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення __________2006р., через місцевий господарський суд.
Суддя Н.О. Андрусик