ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

________________________________________________________________________________________________

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20                                        Тел. 698-166, факс 7-44-62

Іменем України

П О С Т А Н О В А

                                                            Справа №

„11” год. „10” хв.

                                                                      Господарський суд Чернігівської області у складі:

                                                                      головуючого судді Фесюри М.В.,  

                                                                      при секретарі  - Козацькому А.В.,

                                                                      за участю представників сторін:

                                                                      від позивача – Марченко Г.С.

                                                                      від відповідача –Волкова Н.М.

розглянувши в м. Чернігові у відкритому судовому засіданні справу

за ПОЗОВОМ:                Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю

                              „Тополівка”

                                              (Чернігівська обл. Семенівський р-н с. Тополівка)

До ВІДПОВІДАЧА:          Державної податкової інспекції у Семенівському районі

                                              (Чернігівська обл. м. Семенівка вул. Червона площа,10)

Про визнання недійсним податкового повідомлення –рішення.

          Заявлено позов про визнання недійсним прийнятого державною податковою інспекцією у Семенівському районі податкового повідомлення –рішення № 0000282340/0 від 06.08.2007р., яким сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю „Тополівка” визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 65489 грн., у тому числі за основним платежем 39059 грн., за штрафними санкціями –26430 грн.

          Позивач вважає, що спірне рішення не відповідає вимогам Закону України „Про податок на додану вартість”, а відповідач всупереч приписам ч.2 ст.71 КАС України  не довів правомірності свого рішення.

          На думку платника податків, ним не допущено порушень податкового законодавства , в тому силі при відображенні ПДВ у податковому кредиті та при цільовому використанні ПДВ, отриманого від реалізації молока та м’яса. Всі отримані кошти ПДВ були використані за призначенням, а неперахування їх на спеціальний рахунок не може спричинити податкову заборгованість, тому що Закон „ Про податок на додану вартість” встановлює відповідальність тільки за нецільове використання.

          Також позивач вважає, що податковий орган  порушив норми ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, якими розмір штрафу обмежений 50% від донарахованої суми.

          Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на наявність податкових порушень, відображених в акті перевірки.

          Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ

          Державною податковою інспекцією у Семенівському районі проведена планова  документальна перевірка  позивача  за період з 01.04.2004 р. по 31.03.2007 р., за результатами якої  складено  акт перевірки від 02.08.2007 р. № 23/2340/30849605.

Як відображено в акті перевірки, СТОВ „Тополівка” зареєстроване платником ПДВ 22.03.2000р. У періоді , який перевірявся , підприємство займалось м’ясним та молочним скотарством і змішаним сільським господарством.

Контролюючий орган зазначив, що платником податків по загальним деклараціям з ПДВ (щодо розрахунків з бюджетом) не віднесено до податкових зобов’язань суми ПДВ з реалізованого пиломатеріалу ПП Воробей К.М. в сумі 6011 грн., чим занижено податкові зобов’язання з ПДВ за вересень та листопад 2005р., та завищено податковий кредит у перевіреному періоді на загальну суму 86 грн.

Також, зазначеною перевіркою встановлено порушення  позивачем  податкового  законодавства при перерахуванні податку на додану вартість за перевірений період  на спеціальний рахунок по спеціальних деклараціях № 1 (м’ясо –молоко) в сумі 1294 грн., по спеціальних деклараціях № 2 (власне виробництво) в сумі 3785 грн., а всього на загальну суму 5079 грн., чим порушено  п. 11.29 Закону України ? Про податок на додану вартість? та п. 4 Порядку  акумуляції  та використання   коштів, які нараховуються  сільськогосподарськими товаровиробниками –платниками податку на додану вартість  щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного  виробництва, включаючи  продукцію ( крім підакцизних товарів), виготовлену  на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1999 р. № 271.

Крім того, податковий орган відобразив завищення податкового кредиту по спеціальних деклараціях № 1 на суму 26556 грн., по спеціальних деклараціях № 2 на суму 6406 грн., що на думку перевіряючих є порушенням п.п.7.4.5 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

На підставі акту перевірки відповідач прийняв спірне податкове повідомлення –рішення № 0000282340/0 від 06.08.2007р., яким сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю „Тополівка” визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 65489 грн., у тому числі за основним платежем 39059 грн., за штрафними санкціями –26430 грн.

Як слідує з розрахунку застосованих штрафних санкцій ( а.с.77 т.1), щодо суми ПДВ, яка не була перерахована на спеціальний рахунок, податковий орган застосував фінансову санкцію у тому ж розмірі (5079 грн.), стосовно інших порушень податковий орган донарахував податкове зобов’язання з ПДВ, розмір якого відповідає розміру відображеного в акті перевірки заниження податкового зобов’язання та завищення податкового кредиту як по загальним, так і по спеціальним деклараціям ( 39059 грн.) та на підставі п.п.17.1.3 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” застосував фінансові санкції у розмірі 21351 грн.

Однак з такими висновками податкового органу погодитись неможливо , виходячи з наступного.

          Відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», на який посилається відповідач в акті перевірки, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи  з  їх  договірної  (контрактної)  вартості, визначеної  за вільними цінами,  але не нижче за звичайні ціни,  з урахуванням    акцизного    збору,    ввізного     мита,     інших загальнодержавних  податків  та  зборів  (обов'язкових  платежів), згідно із законами України з  питань  оподаткування  (за  винятком податку на додану вартість,  а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається  до  ціни  товарів  (послуг)).  До  складу  договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів,  вартість матеріальних  і  нематеріальних  активів,  що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку  третю  особу  в зв'язку  з  компенсацією  вартості  товарів  (послуг).

          Платником податків відображено в поданих деклараціях з ПДВ за вересень, листопад 2005 зобов’язання щодо сплати до бюджету, відповідно, 486 грн. та 0 грн.

          Податковий орган в акті перевірки вказав, що таке зобов’язання повинно бути в розмірах, відповідно, 972 та 5525 грн.

          Платник податків надав докази, а саме копії податкових накладних № 165 від 25.09.2005р. , б/н від 08.11.2005р.,№ 148 від 12.11.2005р.,№ 147 від 18.11.2005р., № 149 від 12.11.2005р., відповідно до яких ним реалізовано товарно –матеріальних цінностей у вересні, листопаді 2005р., на суму ПДВ , відповідно, 571,5 грн. та 3876,77 грн.

          Всупереч приписам ч.2 ст.71 КАС України, відповідач як орган владних повноважень, не надав доказів правомірності в цій частині свого рішення, а саме наявності того обсягу реалізації, ПДВ з якого донараховано по акту перевірки.

          Відповідно до ч.4 ст.70 цього Кодексу, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

          Податковим органом в якості підстави прийняття спірного податкового повідомлення –рішення вказано акт , в якому зафіксовані результати планової податкової перевірки.

          Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005р.  N 327 затверджено Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства ,  зареєстрований в Міністерстві  юстиції України 25 серпня 2005 р. за N 925/11205.

          Згідно з нормами цього Порядку:

          П.1.5. Акт   невиїзної   документальної,  виїзної  планової  чи позапланової перевірок  повинен  містити  систематизований  виклад виявлених  у  ході  перевірки  фактів  порушень  норм податкового, валютного та іншого законодавства.

          П.1.6. За  результатами   невиїзної   документальної,   виїзної планової чи позапланової перевірок в акті викладаються всі суттєві обставини     фінансово-господарської     діяльності      суб'єкта господарювання,  які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства.

          П.1.7. Факти  виявлених  порушень  податкового,  валютного   та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко,  об'єктивно та в повній  мірі,  із  посиланням на первинні або інші документи,  які зафіксовані  в   бухгалтерському   та   податковому   обліку,   що підтверджують наявність зазначених фактів.

          П.п.2.3.2. За   кожним   відображеним  в  акті  фактом  порушення податкового законодавства необхідно:

    висвітлити показники,     які     відображаються    суб'єктом господарювання  у  податковій  та  іншій  звітності,  та  фактичні показники,   виявлені  у  ході  перевірки  на  підставі  первинних документів  податкового   та   бухгалтерського   обліку   суб'єкта господарювання   у   розрізі   періодів   у   грошових   одиницях, передбачених звітністю;

    у разі  виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на  конкретні  пункти  і  статті  нормативно-правових актів,  що порушені платником податків,  зазначити період (місяць, квартал,   рік)   фінансово-господарської   діяльності    платника податків,  в  якому дане порушення здійснено,  при цьому додати до акта письмові пояснення  посадових  осіб  суб'єкта  господарювання

щодо встановлених порушень.

    зазначити первинний  документ,  на  підставі  якого вчинено записи у податковому та   бухгалтерському обліку  (навести кореспонденцію рахунків операцій),  та інші докази,  що достовірно підтверджують наявність факту порушення;

          Контролюючий орган при відображенні акті перевірки обсягу незадекларованих операцій не вказав, на підставі яких первинних документів податкового  та бухгалтерського обліку він дійшов до висновку про наявність таких операцій. Поряд з цим, відповідач не надав будь –яких інших доказів , які б підтверджували заниження платником в загальних деклараціях з ПДВ за вересень, листопад 2005р. податкового зобов’язання на загальну суму 6011 грн.

          Згідно з наданими платником податків в судове засідання податковими накладними та з урахуванням суми податкового зобов’язання, яке було відображене в податкових деклараціях з ПДВ за вересень, листопад 2005 року, позивач занизив податкове зобов’язання з ПДВ у зазначених періодах, відповідно, на суми 85,5 грн. та 3876,77 грн., а всього на загальну суму 3962,27 грн.

          Крім того, у перевіреному періоді , як зазначено  в акті перевірки, платник податків відобразив податковий кредит, з якого 86 грн. не підтверджується податковими накладними.

          Позивач стосовно відсутності податкових накладних, які підтверджували б суму податкового кредиту у розмірі 86 грн. не надав.

          Відповідно до п.п.7.4.5 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми  сплаченого  (нарахованого)  податку  у  зв'язку з придбанням товарів   (послуг),  не  підтверджені  податковими  накладними  чи митними   деклараціями  (іншими  подібними  документами  згідно  з підпунктом  7.2.6  цього  пункту).

    У  разі  коли  на  момент  перевірки платника податку органом державної  податкової  служби суми податку, попередньо включені до складу   податкового    кредиту,   залишаються   не підтвердженими зазначеними  цим  підпунктом  документами,  платник  податку  несе відповідальність   у   вигляді  фінансових  санкцій,  установлених законодавством,   нарахованих  на  суму  податкового  кредиту,  не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

          За таких обставин, враховуючи , що завищення податкового кредиту на 86 грн. призвело до заниження суми зобов’язання перед бюджетом на цю ж суму, податковий орган обґрунтовано донарахував ПДВ в розмірі 86 грн.

          Підпунктом 17.1.3 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” , на який посилається відповідач у спірному рішення, встановлено, що у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму  податкового  зобов'язання  платника  податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту  4.2  статті  4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі  десяти  відсотків  від  суми  недоплати  (заниження  суми податкового   зобов'язання)   за  кожний  з  податкових  періодів, установлених  для  такого  податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи  з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та  закінчуючи  податковим  періодом,  на  який припадає отримання таким    платником    податків    податкового   повідомлення   від контролюючого  органу,  але  не  більше п'ятдесяти відсотків такої суми  та  не  менше  десяти  неоподатковуваних  мінімумів  доходів громадян  сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових  періодів,  що  минули.

За таких обставин при перевірці загальних податкових декларацій з ПДВ (розрахунки з бюджетом), враховуючи заниження податкового зобов’язання та завищення податкового кредиту,  податковий орган обґрунтовано донарахував ПДВ на загальну суму 4048,27 грн. та засовував штрафні санкції в сумі, яка не може перевищувати 50% від суми донарахування сукупно за весь строк недоплати, тобто 2024,14 грн.

В решті донарахованого податкового зобов’язання з ПДВ та застосованих фінансових санкцій по загальних податкових деклараціях з ПДВ спірне податкове повідомлення –рішення має бути визнане недійсним, як таке , що суперечить ст.4 Закону України „ Про податок на додану вартість „ та ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”

Стосовно коштів в сумі 5079 грн., які на думку перевіряючих підлягають стягненню до державного бюджету, позивач надав докази того, що ці кошти, залишені в його розпорядженні, використані ним за цільовим призначенням. Вказане підтверджується виписками з банківських рахунків.

Відповідач обґрунтованих заперечень та доказів на їх підтвердження стосовно нецільового використання коштів не надав.

          Відповідно до п.11.29 ст.11 Закону України „Про податок на додану вартість” (дію  пункту  11.29 статті 11 продовжено до 01.01.2007 року згідно  із  Законом  N  2987-IV від 18.10.2005) встановлено: до 1 січня 2004  року  зупинити  дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті  10  цього  Закону  в  частині сплати до бюджету податку на додану  вартість  щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного   виробництва,   включаючи  продукцію  (крім  підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської  сировини,  за  винятком операцій з поставки переробним   підприємствам   молока   та  м'яса  живою  вагою,  що здійснюються  сільськогосподарськими  товаровиробниками  незалежно від  організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана  від  поставки  сільськогосподарської  продукції власного виробництва  та  продуктів  її  переробки  за  попередній  звітний (податковий)  рік,  становить не менше 50 відсотків загальної суми валового  доходу  підприємства.  

    Для новостворених сільськогосподарських товаровиробників різних  форм власності питома вага сільськогосподарської продукції в загальній сумі валового доходу  підприємства  в  поточному  році визначається за даними звітного періоду.

    Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними  на придбання  матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У  разі  нецільового  використання   акумульованих   коштів   вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку.

    Порядок акумуляції та використання   зазначених   коштів визначається Кабінетом Міністрів України.

          Пунктом 5 Порядку також встановлено, що кошти, перераховані сільськогосподарськими товаровиробниками  на  окремий рахунок,  використовуються ними для придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого  призначення. У  разі  нецільового  використання  кошти стягуються до державного бюджету в безспірному порядку.

          Крім того, в пункті 4 цього Порядку зазначено, що не перераховані на окремий рахунок  зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за  цільовим  призначенням,  і  підлягають стягненню до державного бюджету у безспірному порядку.

          Зі змісту п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість»випливає, що ним прямо передбачена ціль, на яку повинні використовуватись  кошти, а саме - на придбання  матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. Бланкетна норма цього підпункту про те, що порядок використання   зазначених   коштів визначається Кабінетом Міністрів України, вказує лише на те, що Урядом України визначається порядок придбання за ці кошти матеріально –технічних ресурсів виробничого призначення.

          При цьому вищевказаним Законом встановлена відповідальність у вигляді стягнення акумульованих коштів лише за нецільове їх використання і не встановлена відповідальність за порушення порядку їх акумуляції.

          Підзаконний нормативний акт не може розширювати межі дії Закону, встановлюючи додаткову відповідальність.

          Податковий орган, приймаючи спірне податкове повідомлення –рішення, не врахував приписів Господарського кодексу України.

          Так, за своєю правовою природою санкції, застосовані відповідачем, є податковим зобов’язанням позивача з податку на додану вартість, яке залишається у розпорядженні платника податків за умови його цільового використання або стягується в доход державного бюджету в разі спрямування коштів на інші цілі, ніж встановлені Законом.

          В силу ст.239 ГК України стягнення зборів (обов’язкових платежів) є одним з видів адміністративно –господарських санкцій, і відповідно до ст.242 цього Кодексу таке стягнення здійснюється у разі, зокрема, порушення суб’єктом господарювання встановлених правил обліку або звітності щодо сплати зборів (обов’язкових платежів).

          Податок на додану вартість є загальнодержавним обов’язковим платежем, що передбачений Законом України «Про систему оподаткування».

          За загальним правилом, встановленим ч.2 ст.238 ГК України, адміністративно –господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

          Крім того, відповідач не надав доказів нецільового використання коштів позивачем, тим самим не виконав обов’язку доказування, передбаченого частиною 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

          На підставі викладеного та враховуючи, що підставою для прийняття спірного рішення є акт перевірки, предметом дослідження якої цільове використання коштів не було, позивачем надані докази використання коштів за цільовим призначенням, тому спірне податкове повідомлення –рішення в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 5079 грн. не відповідає вимогам п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість».

Стосовно інших порушень , а саме стосовно відображення податковим органом завищення податкового кредиту по спеціальних деклараціях № 1 на суму 26556 грн., по спеціальних деклараціях № 2 на суму 6406 грн., що на думку перевіряючих є порушенням п.п.7.4.5 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, суд приходить до висновку про невідповідність спірного рішення нормам податкового законодавства, виходячи з наступного.

В податкових деклараціях № 1 та № 2 згідно діючих норм відображається ПДВ, яке залишається у розпорядженні платника податків  та використовується останнім для цілей, встановлених законодавством.

          Норму, яку застосував податковий орган, а саме п.п.7.4.5 ст.7 Закону „Про податок на додану вартість” необхідно застосовувати у логічно -  змістовному зв”язку зі спеціальними норами цього ж закону, які врегульовують порядок нарахування та сплати податку до бюджету такими платниками як сільськогосподарські підприємства.

          Так, як зазначалось вище, п.п.7.4.5 ст.7 вищенаведеного Закону встановлює обов’язковість підтвердження податкового кредиту податковими накладними, в іншому випадку це призводить до заниження податкове зобов’язання, яке підлягає сплаті до державного бюджету, тому повинні застосовуватись штрафні санкції.

          Однак, в даному випадку непідтвердження податкового кредиту по податкових деклараціях № 1 та № 2 не призвело до заниження податкового зобов’язання, що підлягало сплаті до бюджету, оскільки в силу п.п.11.29 ст.11 Закону в  частині сплати до бюджету податку на додану  вартість  щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного   виробництва зупинено  дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті  10  цього  Закону, тобто дію норм, які встановлюють порядок  визначення  суми  податку,  що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України та перелік осіб, які є відповідальними за сплату ПДВ.

          Таким чином, оскільки позивач стосовно сум ПДВ з операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного   виробництва не може бути визнаний контролюючим органом платником цього виду податку до бюджету, а відтак йому не може бути визначено по таким операціям ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету та застосовані з цього приводу штрафні санкції.

          Єдиний правовий наслідок, передбачений підпунктом 11.29 ст.11 Закону  та Порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України  - це встановлення розміру податку, який залишився в розпорядженні платника та мав бути ним використаний на визначені законодавством цілі.

          Однак податковий орган, встановивши розмір ПДВ, на який був завищений податковий кредит по спеціальних податкових деклараціях, не перевірив цілей використання податку, що залишився у розпорядженні СТОВ „Тополівське”, а відтак не встановив складу порушення, за наявності якого ПДВ може бути стягнене до бюджету.

          За таких обставин спірне рішення в частині визначення податкового зобов’язання в сумі 26556 грн. по спеціальних податкових деклараціях № 1 та в сумі 6406 по спеціальних податкових деклараціях № 2  , а також в частині застосування штрафних санкцій на ці донараховані суми не відповідає приписам п.11.29 ст.11 Закону України „Про податок на додану вартість” та ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”

          На підставі викладеного позов підлягає частковому задоволенню, а спірне податкове повідомлення –рішення –визнанню недійсним в частині визначення сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю „Тополівка” податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 59416,59 грн., у тому числі за основним платежем 35010,73 грн., за штрафними санкціями –24405,86 грн.

          В решті позову слід відмовити.

          Керуючись ст.ст.94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Визнати частково недійсним прийняте державною податковою інспекцією у Семенівському районі податкове повідомлення –рішення № 0000282340/0 від 06.08.2007р. в частині визначення сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю „Тополівка” податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 59416,59 грн., у тому числі за основним платежем 35010,73 грн., за штрафними санкціями –24405,86 грн.

3.          В решті позову відмовити.

4.          Стягнути з державного бюджету (р/р 31111095700002  УДК в Чернігівській області,  МФО 853592, код 22825965) на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Тополівка” (код 30849605 , Чернігівська обл. Семенівський р-н с. Тополівка) 3,08 грн. державного мита.

5.          Постанова набирає законної сили і може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст.254, 185,186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова у повному обсязі складена 26 листопада 2007 року.

Суддя:                                                                                                                        М.В.Фесюра