СПРАВА № 2-а- 2418 /2010 року

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

    20  грудня  2010 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі: головуючого – Смірнової Н.А..,  за участю секретаря Яценко А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Лозова Харківської області адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області про поновлення пропущеного строку та про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги, -

в с т а н о в и в :

29.10.2010  року позивачка звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що вона відноситься до категорії «Діти війни» та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-ІV /далі – Закон № 2195-ІV/ має право на отримання соціальної допомоги у розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком. В порушення вимог закону підвищення до пенсії в зазначеному розмірі відповідачем не виплачувалося. Просила визнати дії відповідача неправомірними, зобов’язати відповідача здійснити перерахунок пенсії з підвищенням її на 30 % від мінімальної пенсії за віком, встановленої відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» та провести відповідні виплати.

Відповідач в письмовій заяві до суду просив відмовити в позові, посилаючись на те, що органи Пенсійного фонду мають використовувати бюджетні кошти тільки на виплати, вичерпаний перелік яких визначений діючим законодавством, до яких виплати підвищення пенсії відповідно до ст. 6 Закону № 2195-ІV не відносяться. Вказав, що мінімальний розмір пенсії за віком,  який визначається Законом України  «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у випадку підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону № 2195-ІV застосовуватися не може.

В судове засідання позивачка та відповідач не з’явилися, про місце, день і час слухання справи повідомлені своєчасно та належним чином, надали до суду заяви про розгляд справи без їх участі.

Суд вирішив можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних у справі доказів.  

Дослідивши наведені доводи сторін та перевіривши матеріали справи, суд знаходить позов таким, що підлягає частковому  задоволенню, виходячи з наступного.

Судовому захисту підлягають позовні вимоги в межах строку, встановленого ст. 99 КАС України.

Відповідно до ст. 6 Закону № 2195-ІV дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Судом достовірно встановлено та не заперечується сторонами, що позивачка   народилася  в 1939 році і в розумінні ст. 1 Закону № 2195-ІV набула статусу «Дитина війни», що відповідно до ст. 6 цього ж Закону надає їй право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії.

У 2010 році дія статті 6 Закону № 2195-ІV не була зупинена, її положення не були змінені, і, відповідно, діє норма, згідно якої дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.  

За даними довідки управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області позивачці у 2010 році було виплачено підвищення до пенсії як «Дитині війни» в розмірі по 49,80  грн. на місяць.

Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.  

Стосовно доводів відповідача про те, що підвищення до пенсії дітям війни ним правомірно здійснювалися згідно Постанови Кабінету  Міністрів України від 28.05.2008р. № 530 суд зазначає наступне. Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, і тому, враховуючи частину 3 ст. 22 Конституції України, звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом України № 2195-ІV , є безпідставним. Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме ст. 6 Закону № 2195-ІV та положення інших законів щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Доводи відповідача щодо застосування положень статті 28 Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, суд вважає необґрунтованими, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії права на соціальний захист , права на отримання підвищення до пенсії, передбаченої ст.6 Закону № 2195-ІV.

Також не впливають на висновок суду доводи відповідача про відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом № 2195-ІV підвищень до пенсії і не можуть бути причиною невиконання покладених на управління Пенсійного фонду України зобов’язань, оскільки реалізація позивачем права на підвищення пенсії, яке базується на Законі України, не може бути поставлено у залежність від бюджетних асигнувань.

Пенсійний фонд України діє у відповідності Положення «Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 цього положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»  рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

 Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті підвищення до пенсії позивача, передбаченого ст.6 Закону № 2195-ІV покладено на управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області, за місцем проживання позивача.

Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30%  підвищення до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали свої повноваження без поважних причин, та приходить до висновку про  доведеність протиправності дій відповідача  по невиконанню приписів ст. 6 Закону № 2195-ІV.

 Щодо захисту права позивача на отримання підвищення до пенсії і в подальшому, суд зауважує, що з положень ст. 2 КАС України вбачається, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб , прав та інтересів юридичних осіб  у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування , їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. У зв’язку з чим суд вважає неможливим розглядати вимоги щодо зобов'язання відповідача вчиняти дії в майбутньому через вірогідність настання певних наслідків, оскільки у суду на час розгляду справи відсутні підстави для прийняття рішення стосовно законності таких дій. Таким чином, неможливо зобов’язати відповідача на майбутнє вчиняти певні дії, оскільки відсутні факти порушення прав позивача у сфері публічно-правових відносин в майбутньому.

 Отже захисту підлягають права позивача за період з 29.04.2010 року  по 20 грудня 2010 року (день ухвалення постанови),  і згідно вимог ст. 6 Закону № 2195-ІV відповідач повинен за вказаний період  нарахувати позивачу  підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, а при виплаті такого нарахування врахувати вже виплачену суму та провести виплату недоплаченої суми підвищення до пенсії.

  Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ст. 94 КАС України.

Керуючись ст. ст. 22, 46, 64, 124, 152 Конституції України, ст.ст. 1, 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», ст.ст. 4, 8, 11, 99, 159, 160-163 КАС України, суд -

 п о с т а н о в и в :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково .

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області по невиконанню приписів статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення прав ОСОБА_1 на своєчасне нарахування та отримання підвищення до пенсії за період з  29.04.2010 року  по 20 грудня 2010 року.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» з 29.04.2010 року  по 20 грудня 2010 року та виплатити різницю між виплаченими та невиплаченими сумами підвищення до пенсії за вказаний період.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Лозівський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі протягом 10-ти днів з дня її проголошення апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги  одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини 3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя:                                                                                         Н.А. Смірнова