Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
7 грудня 2010 року м. Ужгород
Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
головуючої - Кожух О.А.,
суддів – Куцина М.М., Собослоя Г.Г.
при секретарі – Медяник Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 7 вересня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на спадщину, -
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_1 у травні 2010 року звернулась із позовом, в якому просила визнати за нею право на спадщину, яка відкрилась після смерті її батька - ОСОБА_3 – 1/2 його частки у квартирі АДРЕСА_1 та земельну ділянку, розташовану на території Оноківської сільської ради Ужгородського району. Позов мотивувала тим, що проживаючи на час смерті батька разом із батьками в квартирі АДРЕСА_1, вона, відповідно до положень ст. 549 ЦК УРСР 1963 р., фактично прийняла спадщину, вступивши в управління та володіння спадковим майном. Батькові належало Ѕ частини зазначеної квартири та земельна ділянка на території Оноківської сільської ради. Оскільки у квартирі проживала і її мати, а отже, також прийняла спадщину, позивачка вважає, що матері належало ѕ квартири та Ѕ частина земельної ділянки, а позивачці, відповідно, належало ј частина квартири та Ѕ частина земельної ділянки. Між позивачкою та її сестрою – відповідачкою по справі – після смерті їх матері виник спір щодо долі у спадковому майні, оскільки відповідачка вважає, що їх мати після смерті батька була одноосібним власником квартири.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 7 вересня 2010 року в задоволенні позову відмовлено.
Позивачка в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, вважаючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні апелянт та її представник скаргу посили задовольнити.
В надісланих на адресу апеляційного суду запереченнях на апеляційну скаргу, а також в судовому засіданні апеляційного суду відповідач та її представник просили рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з’явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість рішення та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
_____________________________________________________________________________________
Справа № 22 – 4790/2010 Номер рядка статистичного звіту: 37
Головуючий в першій інстанції: Микуляк П.П.
Доповідач: Кожух О.А.
Відповідно до ст. ст. 10, 11, 59, 60, 61 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, а обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції вважав, що позивачкою не доведено факт її проживання у АДРЕСА_1 на час смерті її батька – у 1995 році – відповідні показання свідків нічим не підтверджуються, а з 1992 року позивачка зареєстрована за адресою в АДРЕСА_2, де вона і фактично проживала.
Проте такі висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи, батько сторін – ОСОБА_3– помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6). Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 29.09.1993, квартира по АДРЕСА_1 в. м Ужгороді на праві приватної спільної сумісної власності належала ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (а.с. 10), і згідно рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26.10.2009 їх частки є рівними – по Ѕ частині (а.с.12-13). ОСОБА_3 також належала земельна ділянка на території Оноківської сільської ради площею 0,07 га., передана йому для ведення індивідуального садівництва (а.с.11).
Зважаючи на час смерті спадкодавця до правовідносин, що склались між сто-ронами, підлягають застосуванню положення Цивільного кодексу УРСР 1963 року.
Для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв, і прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (ст. 548 ЦК УРСР 1963 р.). Статтею 549 ЦК УРСР 1963 р. передбачались дії, що свідчать про прийняття спадщини, які слід було вчинити протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, в тому числі, вступ в управління або володіння спадковим майном.
В судовому засіданні суду першої інстанції показаннями свідків було стверд-жено, що позивачка з 1967 року проживала в квартирі батьків. Відповідачка також стверджувала, що позивачка, як правило, жила з батьками, і зокрема, до смерті та після смерті батька; проводила ремонт частини квартири (тієї частини, де прожива-ла позивачка). Відповідачка також не заперечувала, що позивачка разом із матір’ю здійснювали оплату за комунальні послуги. Також сторони ствердили, що позивачка з 1992 року зареєстрована по АДРЕСА_2 – у квартирі, де проживала їх бездітна тітка, і яка в подальшому, у 2004 році, подарувала цю квартиру позивачці, проте за вказаною адресою не проживала. Факт реєстрації позивачки за іншою адресою не спростовує того факту, що вона проживала із батьками АДРЕСА_2. Згідно до-відки ЖБК «ТИССА» в квартирі по АДРЕСА_2 ОСОБА_1-на ніколи не проживала і не проживає. З січня 2008 року проживає її донька (а.с.72).
Таким чином судова колегія вважає доведеним той факт, що позивачка на час смерті свого батька ОСОБА_3 проживала у АДРЕСА_1, а отже вступила у володіння спадковим майном – частиною квартири, що належала спадкодавцеві, що відповідно до положень ст 549 ЦК УРСР 1963 р. свідчить про прийняття нею спадщини.
Відповідачка не подавала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті батька.
Таким чином, після смерті ОСОБА_3 спадщину прийняли: мати сторін – ОСОБА_6 – та позивачка, які проживали разом із спадкодавцем та вступили в управління та володіння спадковим майном. Зважаючи на те, що ОСОБА_6 в квартирі належала Ѕ частини квартири, то внаслідок прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 їй належало ѕ частини квартири та Ѕ частина земельної ділянки, а позивачці належало ј частини квартири та Ѕ частина земельної ділянки.
Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції слід скасувати через невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права (п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України) та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Керуючись ст. 304, п.2 ч.1 ст. 307, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ст. ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 7 вересня 2010 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право на спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 – 1/2 його частки у квартирі АДРЕСА_1 та земельну ділянку, розташовану на території Оноківської сільської ради Ужгородського району.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча:
Судді: