У Х В А Л А  

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И  

 16 грудня 2010 року                                               м. Ужгород

 Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючої         -     судді Кожух О.А.

суддів             -     Павліченка С.В., Собослоя Г.Г.

при секретарі         -     Рогач І.І.  

розглянувши без участі осіб, які беруть участь у справі, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Іршавського районного суду від 6 вересня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ „Сервіз”, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору оренди дійсним, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та переведення прав покупця, –  

в с т а н о в и л а :    

 Позивачка у квітні 2010 року звернулася до суду з позовом та просила:

-   визнати дійсним договір оренди нежилого приміщення за адресою АДРЕСА_1, укладений 01 липня 2007 року між нею та ТзОВ „Сервіз” в особі директора ОСОБА_7;

-   визнати недійними укладені в подальшому договори купівлі-продажу цього об’єкту;

-   перевести на позивача права покупця спірного приміщення.

Позов мотивувала тим, що у червні 2007 року вона виявила бажання придбати частину нежилого приміщення за адресою м. Іршава, пл. Народна 4/9, що належало ТзОВ „Сервіз”. Оскільки правовстановлюючі документи на майно знаходилися на стадії виготовлення, директор ТзОВ ОСОБА_7 запропонував позивачці укласти договір оренди, і такий було укладено 1 липня 2007 року та було досягнуто домовленості про нотаріальне посвідчення договору після завершення позивачем всіх ремонтних робіт та після оформлення ТзОВ „Сервіз” документа про право власності на майно. Проте у ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 помер, а його дружина за рішенням суду встановила право власності на майно та відчужила його, не дивлячись на те, що одержала від позивачки 14560 доларів США в рахунок майбутнього викупу орендованого приміщення.

Позивач вважає, що її незаконно позбавили переважного права перед іншими особами на придбання орендованого майна, передбачено ст. 777 ЦК України. Оскільки між сторонами договору оренди було досягнуто всіх істотних умов, позивачкою вносилась орендна плата, було проведено капітальний ремонт приміщення, наймодавець укладений договір не розривав та не відмовлявся від нього, позивачем частинами надавались гроші на виконання домовленості про наступну купівлю-продаж, а директор ТзОВ ОСОБА_7 ухилявся від нотаріального посвідчення договору оренди, позивач просила задовольнити її позов.  

Рішенням Іршавського районного суду від 6 вересня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.

________________________________________________________________________________________________________  

Справа № 22 -4430 /10                     номер рядка статистичного звіту: 23  

Головуючий в першій інстанції – Золотар М.М.  

Суддя-доповідач – Кожух О.А.  

Позивачкою на вказане рішення подано апеляційну скаргу, у якій апелянт просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Вважає, що рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи та постановлено з порушенням норм матеріального права.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання у визначений час не з’явились повторно. Про час і місце розгляду справи особи були повідомлені належним чином, що стверджується відповідними повідомленнями про вручення судових повісток  (а.с. 97-103). Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Судова колегія, відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, розглянула справу за відсутності осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до положень ст. 197, ч. 2 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого у справі рішення, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ст. ст. 10, 11, 59, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у  справі,  кожна  сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В матеріалах справи міститься договір оренди виробничого приміщення за адресою АДРЕСА_1, підписаний 1 липня 2007 року ТЗОВ „Сервіз” в особі директора ОСОБА_7 – „орендодавець”, та ОСОБА_1 – „орендар”, згідно якого ОСОБА_1 бере в тимчасове користування приміщення площею 172 кв.м., термін оренди визначено 3 роки (а.с.12-13).

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди від 01.07.2007 в силу ч. 1 ст. 220 ЦК України є нікчемним, оскільки він не був нотаріально посвідченим.  

Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі, а договір найму строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (ст. ст. 793, 794 ЦК України).

Відповідно до ст. 640 ч. 3 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, є укладеним з моменту державної реєстрації. Правочин, який підлягає державній реєстрації, є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ст. 210 ЦК України).

Позивач просив визнати дійсним договір оренди, посилаючись на ст. 220 ч. 2 ЦК України, відповідно до якої суд може визнати дійним договір, якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, і відбулось повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилась від його нотаріального посвідчення.

Проте норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Оскільки договір оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) підлягає, крім нотаріального посвідчення, і державній реєстрації, то положення ч. 2 ст. 220 ЦК України до нього не застосовуються, а договір від 01.07.2007, в силу ст. ст. 210, 640 ЦК України, не можна вважати таким, що був укладеним.  

Оскільки договір не був укладеним, то у позивача і не виникло прав орендодавця, а отже, і переважного права на придбання спірного приміщення.

Таким чином, підстав для задоволення позову немає.

Питання повернення переданих позивачем коштів без належної правової підстави не було предметом розгляду у даній справі.

Рішення суду першої інстанції по суті є правильним, а правильне по суті і справедливе рішення суду не може бути скасоване з одних лише формальних підстав. Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 304, п.1 ч.1 ст. 307, 308, 313, п.1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

  у х в а л и л а :  

 Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – відхилити.

Рішення Іршавського районного суду від 6 вересня 2010 року – залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

     Головуюча:  

       Судді: