Справа № 2-3719/2010 рік

РІШЕННЯ

Іменем України

28 грудня 2010 року Зарічний районний суд м. Суми  в складі:

                    головуючого:  судді  Бурда Б.В.                                                            

при секретарі: Хілько Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

    Позивач свої вимоги мотивує тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 в якій і проживає. У вказаній квартирі крім нього зареєстрована відповідач – його колишня дружина та неповнолітній син ОСОБА_3. В квітні 2008 року відповідач забрала дитину, особисті речі і виїхала з квартири до своїх батьків в квартиру АДРЕСА_2.  Після чого, відповідач та неповнолітній ОСОБА_3  в спірній квартирі проживати перестали, плату не вносить, тому просить суд визнати відповідача та неповнолітнього ОСОБА_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав і пояснив, що відповідач та неповнолітній ОСОБА_3 перестали бути членами сім’ї позивача, переїхала на інше постійне місце проживання і триваий час без поважних причин не проживають у спірному житловому приміщенні, а тому втратили право користування ним.

Відповідач у судове засідання не з’явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Від неї надійшли письмові заперечення в яких вона позов не визнала в повному обсязі.

    Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази подані сторонами у межах заявлених позовних вимог, вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом було встановлено, на підставі договору купівлі-продажу від 05.10.2005 року позивач є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с. 6).  Вказана квартира була придбана позивачем за рахунок коштів отриманих в кредит на підстав договору укладеного з Акціонерним пошто-пенсійним банком «Аваль» 27.09.2005 року (а.с. 38).

Також встановлено, що 15.10.2005 року позивач та відповідач вступили у шлюб, від якого сторони мають спільну неповнолітню дитину – сина – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Шлюб між сторонами було розірвано 04.06.2009 року на підставі Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 24.04.2009 року.  Вказані висновки суду підтверджуються копіями рішення суду (а.с. 10), копіями свідоцтв органів РАГС (а.с. 9, 11).

Також встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1, окрім титульного власника – позивача у даній справі, зареєстровані відповідач та неповнолітній син сторін. (а.с. 12)

Питання, пов’язані з користуванням  жилим приміщенням  в житлових приміщення належних громадянам на праві приватної власності  врегульовано нормами гл. 6  розд. 3 ЖК України.

За змістом  ст. 156 ЖК України   члени сім’ї власника жилого будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються  жилим приміщенням  нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування  цим приміщенням. Припинення сімейних відносин  з власником житла не  позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Відповідно до положень ст. 405 ЦК України – член сім’ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю або законом.

Відповідно до вимог ст. 10, 11 ЦПК України суд вирішує справи на засадах змагальності, не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених позовних вимог, на підставі поданих ними доказів.

В той же час, позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що відповідач разом з неповнолітньою дитиною переїхав на інше постійне місце проживання, або тривалий час (тобто понад 1 рік) без поважних причин не проживає у спірному житловому приміщенні, сам факт припинення родинних стосунків між позивачем та відповідачем не є самостійною підставою для визнання відповідача та неповнолітнього сина позивача, такими, що втратили право користування житловим приміщення.

Таким чином, суд вважає, що позивачем не надані докази на підтвердження визначених законом підстав для визнання відповідача та неповнолітнього ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщення, а тому у задоволенні позову слід відмовити за необґрунтованістю вимог.

Керуючись ст. 405 ЦК України, ст. 71, 72, 156 ЖК України, ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 212-215  ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:    

Відмовити у задоволенні позову за необґрунтованістю вимог.

Рішення суду може бути оскаржено сторонами до Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми, шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.

.

                Суддя