Справа № 2-11031/10  

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

07 грудня 2010 року                             місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Мельник І.Г.,

при секретарі Догаєвій А.В.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача Бриндак Л.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

05 жовтня 2010 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ВАТ КБ «Надра» про захист прав споживачів, про визнання недійсним договору в частині погашення зобов’язань доларах США; визнання законним погашення зобов’язань по договору в сумі 773,20 гривень, що еквівалентно 153,11 доларів США по курсу НБУ на час укладення правочину.

В обґрунтування заявлених вимог посилався на наступне.

20 березня 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та позивачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 201/2007/840/10-КА/16 (надалі Договір). За умовами договору банк зобов’язався надати позивачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 8019,80 доларів США на придбання автотранспортного засобу, а позичальник зобов’язався отримати кредит, повернути суму кредиту до 20 березня 2014 року, сплатити за користування кредитом відсотки на підставі відсоткової ставки у розмірі 14,4% на місяць, які нараховуються за фактичну кількість днів у періоди (28-29-30-31/360) на залишок заборгованості. Повернення кредиту необхідно здійснювати щомісячними платежами у розмірі 153,11 доларів США, про що вказано у договорі.

Цим же договором у забезпечення виконання зобов’язань в заставу Банку був передано  – автомобіль марки ЗАЗ – DAEWOO Т-131140, 2007 року випуску, який належить  позивачу на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_1 виданого МРЕВ 19 березня 2007 року.  

Позивач вважає, що Договір «Автопакет» має бути визнаний недійсним на підставі ч.1 ст. 203 ЦК України, як такий, що протирічить діючому законодавству. Так, позивач вказує, що кредитний договір про надання у кредит Банком іноземної валюти не відповідає вимогам ст. ст. 524, 533 ЦК України (зобов’язання має бути виражене та має виконуватися у грошовій одиниці України – гривні), вимогам ст. 3 ЦК України (принципами цивільно-правових відносин є їх справедливість, добросовісність та розумність). На думку позивача умови кредитного договору про надання кредиту в іноземній валюті (доларах США) є несправедливими, так як зростання курсу долару США призвело позивача до неможливості виконання зобов’язань за договором, а в зв’язку з цим і усі ризики щодо зростання курсу іноземної валюти лягли на позивача. У відповідності з ч.5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливими, таке положення може бути змінено чи визнано недійсним.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Надав пояснення, що є аналогічними викладеним у позові.

Представник відповідача ВАТ КБ «Надра» Бриндак Л.Ф., що діє за довіреністю, проти позовних вимог заперечувала. Вказувала, що при укладенні 20 березня 2007 року кредитного договору між Банком та ОСОБА_1 були дотримані усі вимоги діючого законодавства, а саме, у відповідності з положеннями ч.3 ст. 533 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», Закону України «Про банки та банківську діяльність». Посилання позивача на відсутність у Банку індивідуальної ліцензії на укладання конкретного кредитного договору, як на підставу визнання договору недійсним, не ґрунтується на законі, так як для надання кредиту в іноземній валюті необхідна генеральна ліцензія Національного банку України, яка відповідачу видавалася, а також видавалися дозволи на здійснення певних видів банківських операцій.  Кредитний договір укладався сторонами добровільно, позивач з умовами договору був згодний, про що свідчить наявність його підписи під договором.

Вислухавши пояснення сторін, вивчивши письмові докази у справі, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, і прийшов до такого висновку з наступних підстав.    

20 березня 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та позивачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір «Автопакет» № 201/2007/840/10-КА/16. За умовами договору банк зобов’язався надати позивачу у тимчасове користування грошову суму у вигляді відновлюваної кредитної лінії у сумі 8019,80 доларів США, на придбання автотранспортного засобу, а позичальник зобов’язався отримати кредит, повернути суму кредиту до 20 березня 2014 року, сплатити за користування кредитом відсотки на підставі відсоткової ставки у розмірі 14,4% на місяць, які нараховуються за фактичну кількість днів у періоди (28-29-30-31/360) на залишок заборгованості. Повернення кредиту необхідно здійснювати щомісячними платежами у розмірі 153,11 доларів США, про що вказано у договорі.

20 березня 2007 року цим же договором у забезпечення виконання зобов’язань в заставу Банку був передано  – автомобіль марки ЗАЗ – DAEWOO Т-131140, 2007 року випуску, який належить  позивачу на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_1 виданого МРЕВ 19 березня 2007 року.  

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина перша ст. 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України - зобов'язання має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.  

Згідно ст. 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Правовідносини з надання кредиту регулюються параграфом 2 глави 71 Цивільного кодексу України. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року N 15-93 (далі - Декрет).

Згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Згідно ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до кредитних відносяться операції зазначені у п. 3 ч. 1 та у пунктах 3 - 7 ч. 2 ст. 47 цього Закону, у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій.

В розумінні ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Надаючи кредит, банк розміщує залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні) так й в іноземній валюті.

Статті 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.

Стаття 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій.

Приписи вказаної статті Закону не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" на здійснення валютних операцій національним банком видаються відповідні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Тобто, виходячи з зазначених вище норм, чинне законодавство допускає можливість визначення зобов'язань у іноземній валюті, використання іноземної валюти в Україні, але визначає межі та конкретний порядок її використання.

Як вбачається з матеріалів справи, Національним банком України видано Відкритому акціонерному товариству комерційному банку «Надра» банківську ліцензію N 21 від 23 серпня 2002 року на право здійснення банківських операцій, визначених ч.1 та п.п. 5-11 ч.2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», а також дозвіл N 22-1 від 23 серпня 2002 року на здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 ч.2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», згідно з додатком до дозволу. У вказаному додатку до дозволу № 22-1 від 23 серпня 2002 року визначений вичерпний перелік операцій з валютними цінностями, в тому числі з розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Посилання позивача на пункт "г" частини 4 статті 5 Декрету, суд вважає безпідставними.

До спірних правовідносин підлягає застосуванню п. "в" ч. 4 ст. 5 Декрету. Відповідно до вказаного пункту ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребує зокрема здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Тобто, індивідуальна ліцензія на проведення операцій по наданню і одержанню резидентами кредитів в іноземній валюті необхідна лише у випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

На даний час законодавством не визначено межі термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті, тому операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

За викладених обставин, укладення кредитного договору у іноземній валюті не суперечить вимогам діючого законодавства, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні.

Посилання позивачів на те, що укладений кредитний договір суперечить загальним засадам цивільно-правових відносин, визначених ст. 3 ЦК України, а саме, засадам справедливості щодо умов договору, то такі посилання не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За положеннями ст. 36 Закону України "Про Національний банк України" офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком України.

Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року N 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

Позивачами не доведено, що сторони при укладенні кредитного договору були впевнені в тому, що така зміна обставин не настане.

Виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики лежать саме на позичальнику, а тому посилання позивачів на несправедливості умов договору щодо його валюти, є не обґрунтованими.

Також, виходячи із змісту ст. ст. 1054, 1055 Цивільного кодексу України, слід визнати, що сторонами по справі було узгоджено всі істотні умови, необхідні для договорів даного виду.

Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, як це передбачено статтею 617 ЦК України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи, що суд прийшов до переконливого висновку про відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсним в частині погашення зобов’язань в доларах США, не підлягають задоволенню вимоги про погашення зобов’язань за даним кредитним договором  по курсу НБУ, що діяв на час укладання договору, то б то на 20 березня 2007 року.

Отже, позивач зобов'язаний виконувати кредитний договір, у відповідності до його умов та законодавства.

На підставі ст. ст. 3, 203, 215, 192, 524, 533, 1054 ЦК України, положень Закону України «Про банки та банківську діяльність», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд,  –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору № 201/2007/840/10-КА/16 від 20 березня 2007 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством комерційного банку «Надра» та ОСОБА_1 в частині погашення зобов’язань доларах США; визнання законним погашення зобов’язань по договору № 201/2007/840/10-КА/16 від 20 березня 2007 року в сумі 773,20 гривень, що еквівалентно 153,11 доларів США по курсу НБУ на час укладення правочину, відмовити.

Стягнути ОСОБА_1 в дохід держави судовій збір в сумі 8 гривень 50 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя  в 10-дений строк з дня проголошення рішення.  

Суддя