КОПІЯ:
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа № 2а-523
2010 рік
09 грудня 2010 року смт. Вільшанка
Суддя Вільшанського районного суду
Кіровоградської області Гольша О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Вільшанському районі Кіровоградської області про зобов’язання проведення перерахунку пенсії за період з 18 травня 2010 року по 30 вересня 2010 року,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду у Вільшанському районі Кіровоградської області про зобов’язання проведення перерахунку пенсії, посилаючись на те, що вона являється «Дитиною війни» та повинна отримувати з 01.01.2006 року щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, хоча їй така допомога виплачується у розмірі 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, замість належних 30% мінімальної пенсії за віком або прожиткового мінімуму, для осіб, які втратили працездатність. Таким чином, перед позивачкою виникла недоплачена відповідачем соціальна допомога. У зв’язку з наведеним позивачка просить зобов’язати відповідача нарахувати на її користь недоплачену їй як «Дитині війни» щомісячну державну соціальну допомогу з 18.05.2010 року по 30.09.2010 року.
Управління Пенсійного фонду України у Вільшанському районі Кіровоградської області надало суду заперечення на адміністративний позов в якому, посилаючись на Закон України №3235-ІV від 20.12.2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», зазначає, що дію ст.6 Закону України №2195 від 18.11.2004 року «Про соціальний захист дітей війни» призупинено, а Конституційний Суд України своїм рішенням від 09.07.2007 року визнав неконституційною лише норму Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» щодо призупинення дії ст.6 зазначеного Закону. Статтею 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», встановлено, що в 2007 році підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується громадянам, що визнані інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Але рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рп було визнане таким, що не відповідає Конституції України положення статті 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік». Управління Пенсійного фонду України у Вільшанському районі вважає, що законодавством України не визначено поняття «мінімальна пенсія за віком» як розрахункової величини для підвищення пенсії згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», так як ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності достатнього страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність визначеного Законом. Проте, в ч.3 ст.28 зазначеного Закону встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений на рівні прожиткового мінімуму застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. З 2008р. дітям війни відповідно до вимог Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік і про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2008 року до пенсії виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, тобто 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Вважає, що в УПФ України відсутні правові підстави щодо проведення перерахунку та виплати позивачці щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни.
Позивачка, належним чином повідомлена про час, місце і дату розгляду справи, в судове засідання не з’явилась, подала до суду заяву, в якій просила справу слухати в її відсутність в письмовому провадженні, позовні вимоги підтримує повністю.
Представник відповідача, в особі начальника управління Пенсійного фонду України у Вільшанському районі Кіровоградської області Богуцький В.В., позов не визнав з підстав, зазначених в запереченні, просить справу слухати в письмовому провадженні у відсутність представника управління, в задоволенні позову відмовити.
Відповідно до вимог ч.4 ст.122 КАС України, суд, в зв’язку з клопотаннями осіб, які беруть участь у справі, здійснює розгляд справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Приписами ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що дитина війни, це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років.
В ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», № 2195-ІV від 18.11.2004 року (зі змінами), зазначено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Позивачка – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, відноситься до соціальної категорії - «Дитина війни», перебуває на обліку в УПФ України у Вільшанському районі Кіровоградської області, має право на пільги, встановлені законодавством України для дітей війни, що підтверджується копіями документів, які знаходяться в матеріалах адміністративної справи: паспортом громадянина України НОМЕР_1 (а.с.3), пенсійним посвідченням НОМЕР_2 з відміткою «ДИТИНА ВІЙНИ» (а.с.4), тобто на неї розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Згідно ст.72 КАС України дана обставина доказування не потребує як така, що визнається сторонами, суд не має сумнівів щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Згідно ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету.
Згідно з п.41 розділу II Закону України ?ро Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актiв України” вiд 28.12.2007 року, який набрав чинності з 01.01.2008 року, ч.1 ст.6 Закону України ?ро соцiальний захист дiтей вiйни”, викладена в новiй редакції, визначено, що дiтям вiйни (крiм тих, на яких поширюється дiя Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантiї їх соцiального захисту”) до пенсiї або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соцiальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Ч.4 ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-ХІІ визначено, що учасникам війни пенсії підвищуються на 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
22 травня 2008 року Конституційним Судом України прийнято рішення №10-рп/2008, згідно якого положення, п.36-100 роздiлу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актів України” визнані неконституційними.
Отже, з 22 травня 2008 року відновлено право позивачки на нарахування їй підвищення до пенсії у розмiрi 30% мiнiмальної пенсiї за віком.
У відповідності до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У рішенні Конституційного Суду України №26-рп/2008 від 27.11.2008 року зазначено, що зi змiсту частини другої статті 95 Конституцiї України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-якi видатки держави на загальносуспiльнi потреби, розмiр i цiльове спрямування цих видаткiв, випливає, що вони не можуть визначатися iншими нормативно-правовими актами. Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у статтi 46 Конституцiї України, передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах. Визначення вiдповiдних бюджетних видаткiв у Законi про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспiльних потреб, порушення прав людини i громадянина, встановлених Конституцiєю України, зокрема щодо забезпечення рiвня життя для осiб, якi отримують пенсiї, iншi види соцiальних виплат та допомоги, що є основним джерелом iснування, не нижчого вiд прожиткового мiнiмуму, визначеного законом.
Таким чином, встановлена частиною третьою статті 46 Конституції України мінімальна соціальна гарантія для визначення пенсії та інших видів соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, - прожитковий мінімум, який встановлюється законом, не може бути зменшений ані законом, ані підзаконним нормативно-правовим актом.
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди України при розгляді справ, застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї, а також практику Європейського суду - як джерело права.
В ст.1 Протоколу №1 до вказаної Конвенції, зазначено, що кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття «власності», яке міститься у ч.1 ст.1 Протоколу №1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як власність.
Європейський Суд з прав людини при розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134\00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, припиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду). У зв'язку з чим Європейський суд не прийняв до уваги позицію уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені надбавки з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку уряду України, превалювали як lex specialis. Європейський суд не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, постільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає, а тому суд не приймає до уваги посилання відповідача на ч.3 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачу конституційної гарантії та права на отримання підвищення до пенсії у розмiрi 30% мiнiмальної пенсiї за віком, як дитині війни.
Відповідно до ст.162 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Виходячи з вищевикладеного, позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню, а саме: у зобов’язанні управління Пенсійного фонду України у Вільшанському районі Кіровоградської області нарахувати і виплатити їй підвищення до пенсії, передбачене ст.6 Закону України ?ро соціальний захист дітей війни”, у розмiрi 30% мінімальної пенсії за віком виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, якi втратили працездатність, визначеного Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за період з 18 травня 2010 року по 30 вересня 2010 року включно.
Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74 van Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку - надання підвищення пенсії дітям війни, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Ч.2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, заперечуючи проти позову, не надав належних доказів та не довів суду правомірність невиплати позивачці щомісячної державної соціальної допомоги як «Дитині війни».
Згідно ч.3 та ч.4 ст.8 КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується, забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Таким чином, доводи відповідача в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус «Дітей війни» не може бути підставою для нездійснення таких виплат або відмови в задоволенні позову.
Відповідно до п.1, п.3, п.15 Положення про Пенсійний Фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 року №1261 Пенсійний Фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики, одним з основних завдань якого є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворенні в установленому порядку головні управління Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, управління в районах, містах і районах у містах.
Відповідно до ст.44 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається та перераховується відповідним територіальним органом Пенсійного Фонду України.
Позивачкою пред’явлено позовні вимоги до управління Пенсійного Фонду України у Вільшанському районі Кіровоградської області.
Судом встановлено, що позивачка перебуває на обліку як пенсіонер та особа, що має статус «ДИТИНА ВІЙНИ» в управлінні Пенсійного Фонду України у Вільшанському районі Кіровоградської області.
Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачки, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», покладено на УПФ України у Вільшанському районі Кіровоградської області, за місцем проживання позивачки.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19, 22, 46, 95, 152 Конституції України, ст.ст. 1, 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, ст.ст. 6, 7, 71, ч.3 122, 158-163, 167 КАС України суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов ОСОБА_2 до управління Пенсійного Фонду України у Вільшанському районі Кіровоградської області про зобов’язання проведення перерахунку пенсії задовольнити.
Визнати протиправними дії управління Пенсійного Фонду України у Вільшанському районі Кіровоградської області у недоплатах до пенсії ОСОБА_2 щомісячних надбавок передбачених ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Зобов'язати управління Пенсійного Фонду України у Вільшанському районі Кіровоградської області провести перерахунок пенсії ОСОБА_2 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком, передбачене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за період з 18 травня 2010 року по 30 вересня 2010 року включно.
Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана через Вільшанський районний суд Кіровоградської області до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, одночасно з поданням копії апеляційної скарги, особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення.
У разі прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя -підпис
Копія вірна: Суддя Вільшанського районного суду О.А. Гольша
Кіровоградської області