Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

                            9 грудня  2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого -  Ігнатюк Б.Ю.

суддів –   Дроботі В.В., Мацунича М.В.

при секретарі – Добра М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород  справу за апеляційною скаргою ПАТ «Укрсоцбанк» на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19 липня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1  до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсною додаткової угоди та підвищення відсоткової ставки ,-

                                  В С Т А Н О В И Л А:  

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк» /попередня назва АКБ СР «Укрсоцбанк», надалі – Банк/, в якому просив визнати недійсною додаткову угоду №1 від 9 жовтня 2009 року /надалі - додаткова угода/ про внесення змін до кредитного договору №08/189 від 6 грудня 2005 року, укладеного між ним та банком /надалі – кредитний договір/; одночасно просив заборонити відповідачу нараховувати йому заборгованість по кредиту на рівні 14 % річних.

Позовні вимоги мотивовано тим, що по кредитному договору він повинен сплачувати 11.5% річних за користування кредитом, але додатковою угодою цю ставку збільшено до      14 % і з цього часу заборгованість вираховується за цією ставкою. Вважав, що таке підвищення процентної ставки є порушення його прав.

Рішенням суду позов задоволено в повному обсязі.

З цим рішенням відповідач не погодився, порушив питання про його скасування та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального права.

В судовому засіданні представник апелянта скаргу з наведених підстав підтримав.

Представник позивача вважав, що підстав для задоволення скарги немає.

Заслухавши доповідача, осіб, які приймали участь у судовому засіданні та дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 УПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що підвищення процентної ставки банком в односторонньому порядку суперечить ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо заборони фінансовим установам в односторонньому порядку змінювати умови банківського вкладу та кредитного договору», ЗУ «Про захист прав споживачів». З таким обгрунтуванням висновків суду колегія суду в повному обсязі погодитись не може і вважає, що для правильного вирішення даного спору слід застосувати наступне законодавство.

Між сторонами укладено кредитний договір і при вирішенні спірних питань перш за все слід виходити з умов цього договору. Тому з висновком суду першої інстанції  стосовно заборони банку визначати заборгованість по кредитному договору в розмірі 14 % річних колегія суддів погоджується, оскільки кредитним договором між позивачем та відповідачем такої процентної ставки не передбачено.

Посилання відповідача на добровільне виконання позивачем вимог банку щодо зміни відсоткової ставки по кредитному договору і, як наслідок, прийняття ним пропозиції банку про збільшення цієї ставки відповідно до ч.2 ст. 642 ЦК України є таким що не може бути прийнятим до уваги.

Та, статтею 642 ЦК України регулюється питання укладення договору шляхом прийняття пропозиції укласти цей договір.

Предметом даного спору є додаткова угода до кредитного договору, яка змінює умови останнього в частині сплати відсотків за користування кредитом. Тобто договір між сторонами вже укладено і тому застосування зазначеної норми права до даних відносин не повинна застосовуватись.  

Питання зміни умов договору встановлені ст.651 ЦК України, відповідно до ч.1 якої зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Кредитним договором,  укладеного між сторонами, зокрема в його ст.2, зазначено, що ініціювати зміну процентних ставок може банк і у випадку згоди з цим позичальника останній підписує її /п.п.2.6.1. – 2.6.2 кредитного договору, а.с.8/.

Таким чином, змінювати умови договору, в тому числі і розмір процентної ставки за користування кредитом, можливо лише за умови згоди на це позичальника, яка повинна бути виражена у підписанні додаткової угоди.

По справі встановлено, що позивач не підписував додаткову угоду і тому її умови є незаконними.

З рахуванням наведеного, слід зробити висновок про те, що позовні вимоги в частині нарахування заборгованості позивача за кредитним договором в розмірі 14 % річних є обгрунтовані і рішення суду першої інстанції в цій частині позову є правильним.

Разом з цим, визнавати додаткову угоду недійсною немає необхідності, оскільки вона не була укладена: не може бути визнано недійсний правочин, який не було вчинено і тому в цій частині рішення суду підлягає скасуванню з відмовою у задоволенні цих позовних вимог.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст.307,309,314  ЦПК України, судова колегія

Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19 липня 2010 року по даній справі в частині визнання недійсною додаткової угоди №1 від 9 жовтня 2009 року, укладеної між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк» про внесення змін до кредитного договору № 08/189 від 6 грудня 2005 року, укладеного між зазначеними особами скасувати, а у задоволенні цих вимог ОСОБА_1 відмовити.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

    Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:        

    Судді :