Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
18 листопада 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
головуючого - Ігнатюк Б.Ю.
суддів – Фазикош Г.В., Мацунича М.В.
при секретарі – Коновчук Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Хустського районного суду по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Хустської міської ради про скасування рішення та державного акту про право власності на землю ,-
В С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_7, Хустської міськради про скасування рішення ради №340 від 16.06.2007 року про передачу у приватну власність ОСОБА_7 земельної ділянки та державного акту на цю земельну ділянку.
Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачі являються співвласниками АДРЕСА_1, а власником кв.№1 в цьому будинку – ОСОБА_1 Вони, позивачі, мали намір приватизувати земельну ділянку, яка відноситься до цього будинку, але виявилось що відповідачка вже приватизувала земельну ділянку без їхнього дозволу і отримала державний акт на право власності на цю землю. В теперішній час вона перешкоджає їм користуватись квартирою, оскільки закриває на ключ двері у двір і ключів їм не дає та розпочала будівництво гаражу на спірній земельній ділянці.
В процесі розгляду справи позивачі відповідачем по справі визначено ОСОБА_6., якого стосується зазначене рішення та на ім’я якого видано державний акт про право власності на зазначену земельну ділянку.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено в повному обсязі.
ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 оскаржила рішення суду, порушила питання про його скасування та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального права.
В судовому засіданні апелянтка скаргу з наведених підстав підтримала.
Позивачі вважали, що підстав для задоволення скарги немає.
Заслухавши доповідача, осіб, які приймали участь у справі та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Ухвалою колегії суддів судової палати апеляційного суду Закарпатської області, постановленої по результатам розгляду даної апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання стосовно вказаного рішення органу місцевого самоврядування скасовано і провадження по справі в цій частині закрито з мотивів, викладених в ухвалі. Тому дане судове рішення стосується лише розгляду питання щодо скасування державного акту про право власності на спірну земельну ділянку виданого ОСОБА_6./надалі - державний акт/
Задовольняючи позовні вимоги у зазначеній частині, суд першої інстанції констатував порушення прав позивачів та видачу державного акту з порушенням законодавства. Зокрема, суд послався на недотримання вимог при видачі державного акту ст.ст.42, 86 ЗК України, ЗУ «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку», розпорядження КМ України «Про внесення змін до комплексу першочергових заходів реформування житлово-комунального господарства» та розроблених Держкомземом «Методичних рекомендацій щодо набуття прав на земельні ділянки під багатоквартирними житловими будинками». Однак рішення суду першої інстанції не містить жодного аргументу щодо порушення прав позивачів: відповідно до ч. 1 ст.1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
І об’єктивні обставини справи свідчать про відсутність порушення прав позивачів.
Співвласниками АДРЕСА_1 були позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, які в цій квартирі не проживали, та ОСОБА_10, яка проживала в цій квартирі /а.с.14/. Цей будинок складається з двох квартир, тобто являється двоквартирним. Частиною 2 ст.382 ЦК України врегульовано питання власності на допоміжні приміщення власників квартир в дво – та багатоквартирних будинках. Тобто двоквартирні будинки не охоплюються поняттям «багатоквартирних будинків». З цього слід зробити висновок, що двокімнатні будинки є будинки садибного типу і земельні ділянки, які відносяться до них, можуть бути передані у власність власникам квартир у цьому будинку, з дотриманням норм земельного законодавства, зокрема ст.40 ЗК України та інших. Саме цим правом і хотіли скористатись позивачі по справі, які звертались до відповідного органу по даному питання, що ними зазначено в позовній заяві. Тому застосування судом першої інстанції законодавства, що регулює відносити власників квартир в багатоквартирному будинку, на думку колегії суддів, є неправильним.
Оспорюваний державний акт було видано 14 листопада 2007 року /а.с.28/. Як вказано, у цей час одним з співвласників квартири №2 була ОСОБА_10. і лише вона одна проживала у цій квартирі. Земельною ділянкою, яка належить до цього будинку, користувались як власники кв.№1, в якій проживає відповідач так, і ОСОБА_10 При чому порядок користування всією земельною ділянкою був встановлений між ними в добровільному порядку. При виготовленні технічної документації з приводу приватизації відповідачем земельної ділянки, ОСОБА_10 як фактичний користувач частини земельної ділянки погодила межу земельної ділянки, що доведено її підписом на акті погодження меж, який досліджений в судовому засіданні та знаходиться в технічній документації, яка складалась при кадастровій зйомці приватизованої земельної ділянки. Тому кадастрова зйомка приватизованої земельної ділянки проведена з дотримання вимог ст.198 ЗК України. Погодження межі з іншими співвласниками квартири, які не проживають в ній і які не користуювались іншою частиною земельної ділянки, яка відноситься до будинку, зазначеною нормою права не вимагається: вона стосується лише власників суміжної земельної ділянки або землекористувачів цієї ділянки.
Позивач ОСОБА_5 співвласником кв.№2 взагалі став лише шляхом прийняття спадщини ОСОБА_10.
На підставі наведеного слід зробити висновок про правомірність видачі державного акту відповідачу.
Що ж стосується твердження відповідачів перешкоджання відповідачем користуватись їхньою квартирою, то зазначена обставина не доведена жодним доказом, що вимагається ст.60 ЦПК України. Більш цього відповідач по справі – неповнолітня особа, йому 12 років і вже в силу цього статусу він не може їм перешкоджати користуватись квартирою. Стосовно цього слід також зазначити, що навіть при доведеності зазначеної обставини вона не може бути підставою для позбавлення права власності на земельну ділянку. Це стосується і перебудови гаража.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду є неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст.307, 309, 314 ЦПК України, судова колегія
Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Хустського районного суду від 11 червня 2010 року в частині визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, виданого 14 лютого 2007 року Хустською міською радою ОСОБА_6 скасувати і у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді :