Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 листопада 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
головуючого - Ігнатюк Б.Ю.
суддів – Дроботі В.В., Мацунича М.В.
при секретарі – Добра М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Берегівського районного суду від 22 червня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору купівлі –продажу будинку та визнання права власності на половину будинку ,-
В С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_5 та ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання частково недійним договору купівлі-продажі будинку АДРЕСА_1 укладено 26 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнання за ними право власності на половину цього будинку.
Позов мотивовано тим, що паводком 1998 року було зруйновано старий житловий будинок по вказаній адресі, який було зареєстровано за ОСОБА_14 і належав йому та його дружині – відповідачці ОСОБА_1 На його місці було побудовано новий будинок і при його будівництві грошовими коштами та особистою працею приймали участь позивачка ОСОБА_5 – невістка попередніх власників – та її чоловік ОСОБА_7 – син попередніх власників, а також їхня дочка ОСОБА_4 які були членами сім’ї ОСОБА_14 та ОСОБА_1 Тому цей будинок належав їм на праві спільної сумісної власності. Але в 2008 році ОСОБА_1 ОСОБА_6 зареєстрував цей будинок лише на себе і в лютому 2008 року цей будинок було продано ОСОБА_2 Однак цього він не вправі був робити, оскільки половина будинку належить позивачам і в цьому виражається обман продавця будинку. Тому вони і звернулись до суду із зазначеним позовом.
Рішенням суду позов задоволено: договір купівлі-продажу будинку частково визнано недійним; за позивачами визнано право власності по ? ч за кожним цього будинку.
Відповідачі порушили питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована невідповідністю висновків суду обставинам справи.
В судовому засіданні представник апелянтів та апелянт ОСОБА_2 скаргу з наведених підстав підтримали.
Позивачі та їхній представник вважали, що підстав для задоволення скарги немає.
Заслухавши доповідача, осіб, які приймали участь у судовому засіданні та дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі як члени сім’ї ОСОБА_15, який помер в 2007 році, – сина ОСОБА_14., який помер після продажу будинку в 2008 році, та ОСОБА_1 – приймали участь у будівництві будинку грошовими коштами та особистою працею і тому набули право власності на цей будинок, що відповідає вимогам ч.4 ст.368 ЦК України.
Однак з таким висновком колегія суддів не погодилась на підставі наступного.
Відповідно до акту прийомки в експлуатацію спірного будинку будівництво його було завершено в 2002 році /а.с.9/, тобто під час дії ЗУ «Про власність», згідно ч.1 ст.17 якого майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлене письмовою угодою між ними. Оскільки позивачі вважають, що вони є власниками побудованого будинку в результаті участі їх в його будівництві, то до вирішення зазначеного спору слід виходити з вимог зазначеної норми вказаного Закону, а не норм діючого ЦК України, що вимагається ст.5 ЦК України.
Для підтвердження на підставі зазначеної норми закону спільної сумісної власності на майно слід встановити такі обставин як створення його спільною працею /по перше/ членами сім’ї /по друге/.
Суд першої інстанції констатував, що будинок будувався спільними зусиллями ОСОБА_14, ОСОБА_1 та позивачів по справі. І дійсно, показами свідків, які наведені в рішенні суду першої інстанції, та довідкою з сільради доведено, що позивачка ОСОБА_3 та її чоловік ОСОБА_7, який помер в 2007 році і якого вона покинула у зв’язку з хворобою в 2005 році, приймали участь у будівництві будинку /а.с.15/. Однак, як пояснила відповідачка, вона з чоловіком вирішили, що після їх смерті їхній будинок залишиться сину з сім’єю. Тобто, син допомагав будувати будинок не з наміром створити спільну власність, а з метою отримання цього будинку у спадок.
На а.с.69-105 знаходяться документальні підтвердження отримання ОСОБА_14. будівельних матеріалів для будівництва будинку, в тому числі по лімітно-забірній карті на суму 30600 грн. та кредиту на суму в 19 400 грн.; укладення ОСОБА_14. трудової угоди з бригадою в особі бригадира ОСОБА_10 та отримання останнім дозволу на право виконання будівельних робіт, дозволу на будівництво тощо.
Більш цього, жодним доказом не доведена участь у будівництві будинку ОСОБА_4, яка взагалі проживала в іншому місці з 1999 року . Тому вже по цій причині вимоги ОСОБА_4 задоволенню не підлягають.
Крім цього, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_7 з сім’єю, будучи прописаними в будинку, являлись членами сім’ї ОСОБА_12 та ОСОБА_14 Але з таким висновком погодитись не можна: на а.с.210,211 є копії особових рахунків №6 та №7 з погосподарської книги , згідно яких ОСОБА_14 та ОСОБА_1 є однією сім’єю і вели своє господарство, а ОСОБА_7 та ОСОБА_3 з дітьми є іншою сім’єю і вели своє господарство, хоча проживали по одній адресі. Із вказаного слід зробити висновок про те, що позивачі взагалі не були членами сім’ї ОСОБА_14 та ОСОБА_1 і тому їх не можна визнати співвласниками спірного будинку вже із зазначених підстав.
Іншого обґрунтування вимог позивачів позовна заява не містить.
Враховуючи наведене слід зробити висновок про те, що будинок будувався для створення власності ОСОБА_14 та ОСОБА_1 по причині знищення паводком належного їм будинку на тому ж самому місці. Їхній син та його дружина ОСОБА_3 по мірі можливості допомагали в будівництві цього будинку, але між ними не було письмової угоди про створення спільної власності і членами однієї сім’ї вони не являлись. При таких обставинах в позові слід відмовити.
Відповідно до п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст.307,309, 314 ЦПК України, судова колегія
Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Берегівського районного суду від 22 червня 2010 року скасувати.
В позові ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 від 26 лютого 2008 року, укладеного між ОСОБА_15, яка діяла від імені ОСОБА_14, та ОСОБА_2 і визнання права власності на 1/2 ч. зазначеного будинку відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді :