Копія
Справа№ 2-757/10/1605
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
“20” грудня 2010 року м. Гребінка
Гребінківський районний суд Полтавської області у складі:
Головуючої судді Кривчун Т.О.,
при секретарі Сапі А.М.,
за участю позивача ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2,
представника відповідача адвоката ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Гребінка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, моральної шкоди,-
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2, посилаючись на те, що, 03.08.1991 року уклав з відповідачем в усній формі договір позики, згідно з яким передав йому грошові кошти в сумі 7500,00 карбованців з умовою їх повернення до 01.10.1991 року, на підтвердження укладеного договору та фактичного отримання від нього грошей відповідач надав йому відповідну розписку.
Зазначає, що у встановлений договором строк ОСОБА_2 борг йому не повернув, тому, починаючи з 01.10.1991 року, він постійно, в усній формі вимагав повернення боргу, але відповідач не виконував взяті на себе зобов”язання та спочатку попрохав відстрочити повернення грошей до початку 1992 року, потім ще на два роки та на невизначений термін, з вересня 2010 року став уникати зустрічей із ним, під час розмов по телефону-погрожувати фізичною розправою, якщо він буде наполягати на поверненні боргу, у зв”язку з чим він зрозумів, що відповідач, який на даний час борг не повернув, не має наміру його повертати.
08.09.2010 року він звернувся до Гребінківського РВ з заявою щодо незаконних дій відповідача відносно нього, але в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_2 було відмовлено.
Вказує, що сума боргу, з урахуванням індексу інфляції, становить 26503,83грн., три проценти річних з простроченої суми становлять 15239,23грн. Неповерненням йому боргу відповідач заподіяв йому моральної шкоди, оскільки йому постійно доводилося докладати додаткових зусиль для організації життя своєї сім”ї.
У зв”язку з наведеним прохає стягнути з ОСОБА_2 на його користь борг за договором позики, з урахуванням індексу інфляції, у сумі 26503,83грн., три проценти річних з простроченої суми 15239,23грн., 1000,00грн. моральної шкоди та понесені судові витрати.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю, прохаючи їх задовольнити, та, в доповнення пояснив, що протягом кількох років відповідач проживав у його будинку, та одного разу увечері підійшов до них, щоб позичити гроші, які необхідні були йому для того, щоб терміново купити будинок, вони, порадившись з дружиною, вирішили дати йому в борг 7500,00 карбованців. Дану суму вранці наступного дня він особисто передав відповідачу, який пішов у свою кімнату, а через кілька хвилин виніс йому розписку, хто саме її писав -відповідач чи його дружина-йому не відомо. Зазначає, що на гроші, виручені від продажу батьківського будинку в селі відповідач купив автомобіль “Жигулі”, про що він йому особисто повідомляв, а після того, як відповідач купив будинок, він виписався у нього та прописався за адресою місцезнаходження купленого будинку. Дружина, яка померла у1997 році, постійно ходила до відповідача з тим, щоб він повернув борг, однак дістатися до того було практично неможливо (його постійно не було вдома, а в дворі знаходилися дві великі собаки).
Відповідач позов не визнав, надіслав письмові заперечення на позовну заяву, яку вважає безпідставною, поданою з пропущенням строків позовної давності, а позовні вимоги-незаконними та необгрунтованими.
Зазначає, що, з метою придбання житлового будинку, він дійсно звернувся до сім”ї ОСОБА_1 з проханням позичити гроші в сумі 7500,00 карбованців, під час отримання яких були присутні він із своєю дружиною ОСОБА_4 та позивач з дружиною, ОСОБА_5 Через два місяці після цього вони отримали кредит у Гребінківському відділенні Ощадбанку в розмірі 10000,00крб. і повернули гроші позикодавцеві –дружині позивача- у повному обсязі. Наполягає, що позивачу про цей факт було відомо, тому він і не звертався до суду з цього приводу. Лише після сварки, яка виникла між ними та через неприязні стосунки, що склалися внаслідок цього, позивач звернувся до суду, щоб поквитатися із ним.
Вказує, що вимога щодо стягнення трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 15239,23грн. є незаконною, оскільки, відповідно до ст.170 ЦК України в редакції 1963 року, проценти по грошових та інших зобов”язаннях не допускаються, а також на той час не передбачено було такого поняття як індекс інфляції, тому вимога про стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції у сумі 26503,83грн. також є незаконною.
Окрім того, під час отримання грошей, які він вчасно повернув в обумовлений строк, будь-які умови щодо застосування індексу інфляції, процентів, неустойки тощо, які є істотними, не передбачалися.
В обгрунтування заперечень посилається на те, що позивач невірно застосовує норми нині діючого ЦК України в редакції 2003 року, в той час, як спірні правовідносини повинні регулюватися нормами ЦК України в редакції 1963 року, діючого на час їх виникнення.
Вважає, що початком перебігу строку позовної давності є 01.10.1991 року (термін закінчення виконання зобов”язання) і упродовж трьох років позивач мав право звернутисядо суду за захистом своїх прав, але цим правом не скористався, таким чином, строк позовної давності закінчився ще у 2004 році, тому вимога позивача про поновлення строку позовної давності є безпідставною.
Одночасно з наданими запереченнями відповідач звернувся з письмовою заявою про застосування строку позовної давності, в якій наполягає на застосуванні даного строку та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
У судовому засіданні відповідач підтримав доводи, наведені у запереченні, прохаючи залишити позов без задоволення, та, в доповнення пояснив, що, після смерті у 1990 році його батьків (про що було відомо позивачу), він у дружини позивача позичив 7500,00крб., які у 1991 році повернули у повному обсязі, чи писав він розписку і кому він не пам”ятає.
Вислухавши пояснення позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом установлено такі факти і відповідні їм правовідносини.
Як установлено в судовому засіданні, 03.08.1991 року ОСОБА_1 уклав із ОСОБА_2 договір позики, на підтвердження якого позичальником надана розписка, що підтверджує передання йому позикодавцем 7500,00 карбованців та зобов”язання повернути позику до 01.10.1991 року (а.с.9).
Суперечливі доводи відповідача, який спочатку стверджував, що він не брав у борг в позивача 7500,00 карбованців і розписку не писав, пізніше не заперечував факт одержання в позику вказаної суми з метою придбання житлового будинку, зазначивши, що не пам”ятає, писав він при цьому розписку чи ні, суд оцінює критично з огляду на їх непослідовність, та до уваги їх не приймає.
У відповідності до ст.ст.374, 161 ЦК України (в редакції 1963 року, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобо'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей. Зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до ... договору.
Судом установлено, що, в обумовлений сторонами строк (до 01.10.1991р.) відповідач зобов”язання не виконав, борг не повернув.
У зв”язку з невиконанням ОСОБА_2 зобов”язання позивач періодично, в усній формі вимагав повернення боргу, на що відповідач спочатку кілька разів прохав відстрочити повернення грошей, а пізніше почав уникати зустрічей з ОСОБА_1
08.09.2010 року позивач звернувся до Гребінківського РВ УМВС України в Полтавській області з заявою щодо незаконних дій відповідача, а постановою ДІМ Гребінківського РВ від 13.09.2010р. у порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого ст.190 КК України, відмовлено, у зв”язку з відсутністю складу злочину (а.с.10).
22.11.2010 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з листом щодо повернення боргу (а.с.11), однак відповіді на нього не отримав.
Відповідно до ст.ст.57,60 ЦПК України, доказами у цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона зобов”язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Твердження відповідача про ніби-то повернення ним у 1991 році, після одержання в Ощадбанку кредиту в розмірі 10000,00 крб., позикових коштів у сумі 7500,00 карбованців нині покійній дружині позивача (ОСОБА_5) суд також оцінює критично та до уваги їх не приймає як з огляду на те, що позивачем цей факт категорично заперечується, а ОСОБА_5, яка померла у 1997 році, підтвердити його не може, так і з урахуванням того, що на підтвердження даної обставини відповідачем жодних доказів не надано.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що у судовому засіданні позивачем доведено факт невиконання відповідачем свого зобов”язання в частині повернення позики в сумі 7500,00 карбованців.
Разом із тим вимога щодо індексації суми боргу та стягнення трьох процентів річних з простроченої суми не грунтується на законі.
Так, відповідно до вимог ст.170 ЦК України (в редакції 1963 року), проценти по грошових та інших зобов'язаннях не допускаються, за винятком операцій кредитних установ, зобов'язань по зовнішній торгівлі та інших випадків, зазначених у законі.
Розділом “Позика” (ст.ст.374-379) ЦК України (в редакції 1963 року) застосування індексу інфляції не передбачено, а стаття 214 Кодексу, яка передбачає сплату суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних з простроченої суми, була прийнята в такій редакції лише 08.10.1999р. (Закон України №1136-ХІУ), поза межами строку позовної давності, про що буде зазначено нижче.
Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції 2003 року), правовідносини, які виникли до набрання ним чинності, повинні регулюватися законодавством, яке діяло на час їх виникнення, а пунктом 6 передбачено застосування його правил про позовну давність до позовів, строк пред”явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Згідно ст.ст.71,76 ЦК України (в редакції 1963 року), перебіг строку позовної давності, який становить три роки, починається з дня виникнення права на позов, яке виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Судом установлено і знайшло підтвердження матеріалами справи, що позивач дізнався про порушення свого права 01.10.1991 року (термін закінчення виконання зобов”язання), і у нього була реальна можливість вчинити усі необхідні дії, спрямовані на поновлення цього права протягом наступного передбаченого законом трирічного строку позовної давності, якою він не скористався, звернувшись з позовом до суду лише через 15 років після вказаної події.
Пояснення позивача відносно того, що, починаючи з 01.10.1991 року він постійно вимагав у відповідача повернення боргу, вірив його обіцянкам зробити це та проханням відстрочити термін повернення грошей не можуть бути взяті до уваги судом як обставини, що підтверджують поважність пропущення строку позовної давності як з огляду на відсутність будь-якого документального підтвердження цих обставин, так і з урахуванням значного проміжку часу, який сплинув після закінчення строку позовної давності.
Таким чином, у судовому засіданні позивач не зміг навести та надати суду належні і достатні докази поважності причини пропуску строку позовної давності.
Суд вважає, що перебіг строку позовної давності для позивача розпочався з 01.10.1991 року та сплинув 01.10.1994 року, що є підставою для застосування правил про позовну давність ЦК України в редакції 1963 року.
Відповідно до ст.75 ЦК України (в редакції 1963 року), позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін по справі.
Як зазначено вище, відповідач як у наданих суду запереченнях, так і в окремій письмовій заяві та у судовому засіданні наполягав на застосуванні строку позовної давності.
Згідно ч.1 ст.80 ЦК України, закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови у позові.
Керуючись ст.ст.71,76,80 ЦК України (в редакції 1963р.), ст.ст.8,10-11,59-60,88,209,212-215,218 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, моральної шкоди, - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Полтавської області через Гребінківський районний суд Полтавської області протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційної скарги, якщо апеляційна скарга не була подана. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя підпис Т.О.Кривчун
З оригіналом згідно:
Суддя
Гребінківського районного суду
Полтавської області Т.О.Кривчун