А П Е Л Я Ц І Й Н И Й   С У Д   О Д Е С Ь К О Ї   О Б Л А С Т І

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

    2 грудня 2010 року                                                                              м. Одеса                    

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

                                головуючого   -  Вадовської Л.М.,        

                                суддів               -  Колеснікова Г.Я.,

                                                             Фадєєнко А.Ф.,

                                при секретарі   -  Фабіжевському В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Кодимської державної нотаріальної контори Одеської області про визнання заповіту недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 12 жовтня 2010 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач ОСОБА_2, звернувшись 14 вересня 2009 року до суду з вищеназваним позовом, вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати ОСОБА_5 На ім’я матері   ОСОБА_6 13 березня 1985 року склала заповіт, яким заповіла житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1.            ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2. Незадовго до смерті ОСОБА_6 склала новий заповіт на користь ОСОБА_3, який посвідчив заступник головного лікаря з медичної частини Кодимської центральної районної лікарні ОСОБА_4 Посилаючись на те, що заповіт ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_3 20 травня 1996 року складено в недієздатному стані, не у присутності свідків, посвідчено не особисто ОСОБА_4 та не зареєстровано у книзі нотаріальних дій лікарні, позивач просила визнати заповіт недійсним в силу невідповідності закону (а.с.3-4).

Відповідачі позов не визнали.

Ухвалою Кодимського районного суду Одеської області від 12 жовтня 2010 року поновлено ОСОБА_2 строк позовної давності (а.с.175).

Рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 12 жовтня 2010 року позов задоволено. Заповіт ОСОБА_6, складений 20 травня 1996 року заступником головного лікаря Кодимської ЦРБ ОСОБА_4 на ім’я ОСОБА_3  визнано недійсним на підставі частини 1 статті 48 ЦК України в редакції 1963 року (а.с.177-178).

    В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові (а.с.179-181).

Справа № 22 ц – 20879 – 2010                                                                                Категорія 37

Головуючий у першій інстанції Гура А.І.

Доповідач Вадовська Л.М.

2.

    Неправильність рішення суду апелянт мотивувала порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, заслухавши пояснення, дослідивши докази, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що  ОСОБА_6  в лікарні склала заповіт на ім'я ОСОБА_3, при посвідченні заповіту заступник головного лікаря ОСОБА_4 діяв в межах визначених законом повноважень. Однак при цьому суд зазначив, що ОСОБА_6 в момент підписання заповіту не розуміла значення своїх дій в силу захворювання, та вважав встановленим, що, посвідчивши заповіт, ОСОБА_4 порушив вимоги п.8 Порядку посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою КМ України від 15 червня 1994 року № 419, відповідно до якого не можуть посвідчуватись заповіти і доручення громадян, які на час складання заповіту чи доручення перебувають у такому стані, що не можуть розуміти значення своїх дій або керувати ними. Дійшовши висновку про порушення при посвідченні заповіту ОСОБА_4 вимог вказаного нормативного акту, суд, застосувавши частину 1 статті 48 ЦК України в редакції 1963 року, визнав заповіт недійсним.

Однак обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, не доведені, норми матеріального права застосовані неправильно, що згідно пунктів 2,4 частини 1 статті 309 ЦПК України є підставою для скасування рішенням і ухвалення нового рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів вважає встановленими такі факти та відповідні ним правовідносини.

ОСОБА_6 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 помер (а.с.10).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 3 червня 1982 року державним нотаріусом Кодимської державної нотаріальної контори Одеської області Коваль П.Д., зареєстрованого в реєстрі за №1194, ОСОБА_6 як спадкоємцю після смерті чоловіка ОСОБА_8, належала на праві власності Ѕ частина житлового будинку з господарськими спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1. Право власності зареєстровано 11 червня 1982 року (а.с.7).

Згідно свідоцтва про право власності, виданого 3 червня 1982 року державним нотаріусом Кодимської державної нотаріальної контори Одеської області Коваль П.Д., зареєстрованого в реєстрі за № 1193, ОСОБА_6 на підставі статті 22 КпШС як подружжю, яка пережила ОСОБА_8, належала на праві власності Ѕ частина житлового будинку з господарськими спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1. Право власності зареєстровано 11 червня 1982 року (а.с.8).

15 березня 1985 року ОСОБА_6 склала заповіт на ім'я ОСОБА_5, яким на випадок своєї смерті заповіла належний їй на праві власності будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1. Заповіт посвідчено державним нотаріусом Кодимської державної нотаріальної контори Налдіною М.М., зареєстровано в реєстрі за № 297 (а.с.6).

6 травня 1996 року ОСОБА_6 госпіталізовано до терапевтичного відділення Кодимської центральної районної лікарні, де вона перебувала на лікуванні (а.с.78, 84-88).

20 травня 1996 року ОСОБА_6 склала заповіт на ім'я ОСОБА_3, яким зробила особисте розпорядження на випадок своєї смерті щодо належного їй майна. Заповіт складено у письмовій формі, підписано особисто заповідачем, посвідчено заступником з медичної частини Кодимської центральної районної лікарні ОСОБА_4, де         ОСОБА_6 перебувала на лікуванні, зареєстровано в книзі для реєстрації заповітів за № 1 (а.с.5, 44, 200-209).  

3.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла (а.с.11).

    У березні 1998 року ОСОБА_3 в порядку окремого провадження звернулася до суду з заявою про встановлення факту належності ОСОБА_6 правовстановлюючих документів на житловий будинок по АДРЕСА_1, продовження   строку на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, визнання права власності на спадкове майно. Звернення до суду мотивовано помилкою в написанні "по-батькові"         ОСОБА_6 у виданих їй у 1982 році свідоцтвах про право власності на нерухоме майно.     13 травня 1998 року Кодимським районним судом Одеської області ухвалено рішення про задоволення заяви. Постановою Президії Одеського обласного суду від 31 травня          2000 року рішення суду скасовано з підстав порушення норм процесуального права, справу передано на новий розгляд. Ухвалою Кодимського районного суду Одеської області від 14 червня 2000 року заяву ОСОБА_3 залишено без розгляду з роз’ясненням права звернення до суду в порядку позовного провадження, що останньою і було вчинено 12 жовтня 2000 року  (а.с.21-23. 46).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 (дошлюбне прізвище ОСОБА_5) померла (а.с.12, 13).

ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2) – дочка ОСОБА_5 (а.с.14,15).

14 вересня 2009 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про визнання складеного у 1996 році на ім'я  ОСОБА_3 заповіту недійсним з підстав невідповідності заповіту як угоди вимогам закону. Підстави та предмет позову протягом розгляду справи не змінювались. Суд вирішив спір на підставі частини 1 статті 48 ЦК України в редакції 1963 року як норми матеріального права, що регулює спірні правовідносини. ОСОБА_2 рішення суду не оскаржує (а.с.3, 177-178).

Таким чином, спірні правовідносини виникли 20 травня 1996 року та відповідно регулюються нормами ЦК України в редакції 1963 року.

Положеннями частини 1 статті 48 ЦК України в редакції 1963 року, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, визначалось, що недійсна угода – це угода, яка не відповідає вимогам закону.

Недійсна з підстав частини 1 статті 48 ЦК України угода не породжувала тих правових наслідків, яких бажали сторони чи сторона при укладенні цієї угоди, а породжувала інші права і обов’язки, яких сторона чи сторони не бажали, але які прямо вказувались в законі. Недійсними підлягали визнанню угоди, які не відповідали вимогам діючого законодавства і в яких порушено хоча б одну з умов дійсності угод, а саме, правомірність і неаморальність угоди, дієздатність учасників угоди, співпадіння волі і волевиявлення, відсутність вад в утворенні волі, дотримання форми угоди в тих випадках, коли її недотримання тягне недійсність угоди. При цьому під недотриманням вимогам законодавства розумілась невідповідність угоди не тільки закону, а й іншим нормативним актам, виданим органами влади та управління в межах їх повноважень.

Встановлено, що оскаржується заповіт, складений ОСОБА_6 20 травня 1996 року.

Заповіт - це одностороння угода, безпосередньо пов’язана з особою заповідача, це письмово виражена особисто його воля і бажання щодо розпорядження своїм майном на випадок смерті.

Встановлено, що ОСОБА_6 двічі виявляла власну волю і бажання щодо розпорядження своїм майном та залишила належне їй нерухоме майно по заповіту від       15 березня 1985 року на ім'я племінниці ОСОБА_5 та по заповіту від 20 травня    1996 року на ім'я ОСОБА_3, остання в круг спадкоємців за законом не входила, однак це не суперечить положенням статті 534 ЦК України в редакції 1963 року і не свідчить про неправомірність угоди.  

4.

Спірний заповіт складено ОСОБА_6 під час перебування в медичному закладі на лікуванні. Заповіт посвідчено заступником з медичної частини Кодимської центральної районної лікарні ОСОБА_4, що відповідає положенням пункту 1 частини 1 статті 542 ЦК України в редакції 1963 року, а, відтак, заповіт є прирівняний до нотаріально посвідченого заповіту. ОСОБА_4 як посадова особа, що законодавчо уповноважена посвідчувати заповіти, зберіг тайну вчинення нотаріальної дії, встановив особу ОСОБА_6 як заповідача, її дієздатність. Заповіт зареєстровано в спеціальній книзі - журналі реєстрації заповітів, посвідчених Кодимською центральною районною лікарнею за реєстраційним № 1 за 1996 рік. Оригінал журналу досліджено судом, такий прошито, пронумеровано, скріплено печаткою і підписом керівника медичного закладу. Журнал розпочато у 1984 році, на момент огляду остання реєстрація значиться 2003 роком (витяг з журналу, а.с.200-209). Реєстрація заповіту ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_3 вчинено         20 травня 1996 року за реєстраційним № 1, що підтверджено записом реєстрацій у       1996 році дій в журналі на аркуші 5 (а.с.204). Примірник заповіту невідкладно, а саме      20 травня 1996 року надіслано для зберігання в Кодимську державну нотаріальну контору Одеської області, від нотаріуса повідомлень щодо незаконності заповіту заповідачу і посадовій особі, яка посвідчила заповіт, не надходило. Ці обставини підтверджено наявною в журналі реєстрації заповітів квитанцією відправки з лікарні рекомендованої кореспонденції в нотаріальну контору та поясненнями в суді нотаріуса Налдіної М.М. (а.с.204).

Позивачем не надано доказів відсутності волі та бажання ОСОБА_6 скласти заповіт на ім'я ОСОБА_3, співпадіння волі та волевиявлення при вчиненні цієї дії. Доказування цих обставин позивачем обґрунтувано на припущеннях, що у сенсі частини 4 статті 60 ЦПК України є не допустимим.

Складання ОСОБА_6 заповіту на ім'я ОСОБА_3 є правомірним і неаморальним. Складання та посвідчення заповіту  в період знаходження на лікуванні передбачено нормами спадкового права і не суперечить нормам, що регулюють угоди (правочини).

Заповіт посвідчено належною посадовою особою, оскільки ОСОБА_4 як заступник головного лікаря по медичній частині згідно переліку, зазначеного в статті 40 Закону України "Про нотаріат" (в редакції 1996 року) та положень пункту 1 частини 1 статті 542 ЦК України в редакції 1963 року, уповноважений на вчинення дій по посвідченню заповітів.

При посвідченні заповіту ОСОБА_4 встановив особу ОСОБА_6, її дієздатність, роз’яснив права та обов’язки заповідача, що підтверджено поясненнями в суді.

Діюче на час посвідчення заповіту законодавство не передбачало посвідчення заповіту при свідках. Зазначена умова як обов’язкова міститься в статті 1252 ЦК України в редакції 2004 року, що на спірні правовідносини не поширюється. За таких обставин, доводи позивача щодо недійсності заповіту в силу посвідчення такого не при свідках не ґрунтуються на законі, чинному на час посвідчення заповіту.

Дієздатність громадянина – це обов’язкова умова для складання заповіту. Не підлягають посвідченню заповіти від осіб, визнаних в судовому порядку недієздатними, а також осіб, які хоч і являються дієздатними, але в момент складання заповіту не віддають звіту своїм діям ( в стані марення, алкогольного сп’яніння тощо).

Встановлено, що ОСОБА_6 в судовому порядку недієздатною не визнана.                В момент посвідчення спірного заповіту ОСОБА_6 не перебувала на лікуванні в медичному психіатричному закладі. ОСОБА_6 знаходилась на лікуванні в терапевтичному відділенні Кодимської центральної районної лікарні, куди її було госпіталізовано 6 травня 1996 року з діагнозом правостороння пневмонія. В ході подальшого огляду було встановлено також хронічну форму ішемічної хвороби серця,

5.

атеросклеротичний кардіосклероз. Погіршення стану здоров'я сталося ІНФОРМАЦІЯ_2 в 20.00 годин,  ОСОБА_6 було поставлено діагноз правосторонній інсульт, який призвів до гострого порушення мозкового кровообігу, коматозного стану. ОСОБА_6 померла           ІНФОРМАЦІЯ_2 в 23.30 годин (а.с.78).

Таким чином, станом на 20 травня 1996 року ОСОБА_6, перебуваючи в терапевтичному відділенні лікарні, проходила курс лікування, призначений їй відповідно до діагнозу, встановленого при госпіталізації. Діагноз ОСОБА_6 її стан не викликали у посадової особи ОСОБА_4 сумнівів у дієздатності заповідача в момент посвідчення заповіту. Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_6          20 травня 1996 року перебувала в стані марення, шоку, сп’яніння, іншому стані, який би вказував на те, що вона не віддавала звіт своїм діям. Інсульт і коматозний стан ОСОБА_6 стався через вісім днів після складання заповіту. Тому є такими, що ґрунтуються на припущенні, посилання позивача на те, що при посвідченні 20 травня 1996 року заповіту ОСОБА_4 не встановив дієздатність ОСОБА_6

Позивач в якості доказів того, що 20 травня 1996 року ОСОБА_6 не віддавала звіт своїм діям, надала суду інструкції для медичного застосування препаратів, які приймала ОСОБА_6, та рецензію лікаря іншої медичної установи на виписку з історії хвороби     ОСОБА_6 (а.с.108-114, 115). Однак ці матеріали не доводять, що посадова особа   ОСОБА_4 при посвідченні заповіту не визначився з дієздатністю заповідача.

Посадові особи при посвідченні заповітів керуються тими ж правилами, що й нотаріуси при складанні та посвідченні заповітів, тому вважати, що ОСОБА_4 перш ніж посвідчити заповіт мав провести певні медичні дослідження для визначення стану дієздатності особи, яка виявила бажання залишити заповіт, безпідставно в силу того, що при посвідченні заповіту він діяв як посадова особа.  

Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (стаття 11 ЦПК України). Позовні вимоги заявлено і, відповідно, вирішено судом з підстав невідповідності заповіту як угоди вимогам закону (ч.1 ст.48 ЦК України в редакції 1963 року). Позивач не довела належними та допустимими доказами обставини, на які посилалася як на підставу своїх вимог і заперечень. Натомість відповідачі довели дотримання закону при складанні та посвідченні спірного заповіту.

Правові підстави для визнання заповіту недійсним на підставі частини 1 статті 48 ЦК України в редакції 1963 року відсутні. Однак це не є перешкодою для звернення до суду  з позовом про визнання угоди недійсною з інших правових підстав, зокрема, статті 55 ЦК України в редакції 1963 року, що передбачає визнання недійсними угод, вчинених громадянином, хоч і дієздатним, але в момент, коли він не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. Суд першої інстанції зазначив що ОСОБА_6 в момент підписання заповіту не розуміла значення своїх дій, однак цей висновок є безпідставним,  оскільки розуміння особою своїх дій і можливість керувати ними є психіатричним станом особи, що в обов’язковому порядку встановлюється експертами при проведенні судової психіатричної експертизи (посмертної в тому числі), і зазначається як доказ для визнання укладеної в такому психіатричному стані угоди недійсною на підставі статті 55 ЦК, а не на підставі частини 1 статті 48 ЦК України в редакції 1963 року.

Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п.п.2,4 ч.1 ст.309, ст.313, ч.2 ст.314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів –

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

6.

Рішення Кодимського районного суду Одеської області від 12 жовтня 2010 року – скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Кодимської державної нотаріальної контори Одеської області про визнання заповіту недійсним – відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий                                                                                         Л.М.Вадовська

Судді                                                                                                      Г.Я.Колесніков

                                                                                                               А.Ф.Фадєєнко